Ярослав Присташ ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №22, 2017-05-28
Borys Humeniuk. Wiersze z wojny. Wybrała і przełożyła Aneta Kamińska. Faktoria, Brzeg 2016, 115 s.
Невтомна перекладачка української сучасної поезії Анета Камінська представила польському читачеві вірші учасника війни на сході України Бориса Гуменюка. Це письменник і поет, родом з Тернопільщини, а разом з тим військовий, який пішов добровольцем захищати свою державу. Після демобілізації Б. Гуменюк 2016 р. видав фронтовий щоденник «Блокпост» (контрольний пункт – Я. П.).
Унікальність його віршів у тому, що вони написані на фронті, прямо у траншеях, після боїв або в перервах між ними, після втрат друзів і під враженнями війни. Його твори відразу появлялися в Інтернеті в мережі Фейсбук. Читачі живо реаґували й поширювали їх. Перекладачка слідкувала за ними хвилюючись, чи він живий, коли не публікував.
Збірка перекладів, зіставлена з ориґінальними віршами українською мовою, стосується гарячого періоду війни – від липня 2014 до вересня 2015 р. Ця поезія шокує натуралістичними описами смерті, жаху війни, що до болю діє на уяву. Ось фраґмент: «Ні чорта не розумів про війну / Куди вже мені / Як писати про хлопця / Якому осколком пропороло живіт / Надвоє як скальпелем рівненько / Він біг і кишки просто вивалилися на землю / Намоталися на ноги на берці / Він сів ще живий в агонії до стіни приперся / Запихає кишки назад в черевну порожнину / „Допоможіть хлопці” / А як йому допоможеш / А писати – як […]». Інший фраґмент: «Діти як то діти / Тулять до себе іграшки заляпані кров’ю / Іграшки мертвих дітей / Батьки намагаються відібрати в них іграшки / Діти плачуть / У них таких гарних іграшок немає / Іграшок заляпаних кров’ю / Їхніх однолітків / І це природно / І це природно».
Б. Гуменюк у простих словах у строфах викидає з себе всі людські емоції, вказує на абсурдність війни, на невинні жертви серед людей та природи, яка до війни, людських конфліктів навіть не має ніякого стосунку. Рідна земля стає рідною у прямому, тілесному розумінні, коли вкриває й захищає воїнів від смерті. Виявляється, що ворог може бути подібним до нього, звичайною людиною, яка вболіває за збірну України з футболу, п’є таке ж пиво… У творах, наче на сповіді, можемо дізнатися про те, як виглядає процес убивання. Крізь фізичні відчуття жаги жити просочується все ж людяність і вразливість. Після такого досвіду війни погляд на життя має зовсім інший вимір.
У кінці книжки поміщено тексти прозової поезії у формі щоденника, де, наприклад, вражає опис від першої особи, коли український розвідник вбиває ворога, потім утікає та чекає на порятунок.
Усі вірші – верлібри (без рим – Я. П.), без вишуканих метафор. Більшість – формату поеми. Слова йдуть, як потік свідомості, медитації. Вони для поета на війні виконують терапевтичну функцію. Читач в Інтернеті має неповторну «нагоду» читати твори прямо з війни, неначе депешу воєнного кореспондента, з тією лише різницею, що тут факти перемішуються з емоціями, фікцією і роздумами.
А. Камінська своїми перекладами віршів Б. Гуменюка нагадує польському читачеві, що в Україні й надалі йде війна. Польська література не має таких «унікальних» творів, які були б оприлюднені через кілька хвилин після боїв. Такі твори мають зовсім іншу роль. Можливо, ця поезія у прозі невишукана, але її простота має свою мистецьку вартість. Зрештою, хто би мав час між атаками та обстрілами думати про поетичні артистичні фіґури. Все одно маємо кілька шедеврів: «Птахи пасуться в небі», «Вгризаємося зубами в цю війну», «Літо шкварчить / як начинений шрапнеллю голубець / Навіть сонце дивиться на нас вовком». Незвичайним є те, що у 2014–2015 роках збірку «Вірші з війни» продано в Україні космічним, як на поезію, тиражем – 20 000 примірників. Її перекладено на кримськотатарську мову. Польський переклад став другим завдяки А. Камінській. ■
