Форум молодих на «Ярмарку»: висновки

Кася Комар-Мацинська, Аня Кертичак, Христина ЗаникПОДІЇ№49, 2017-12-03

Дискусійна панель «Два береги однієї ріки. Відносини молоді української нацменшини та імміґрантів»

Учасники панелі: Артем Зозуля (Вроцлав), Катерина Бродовська (Ґданськ), Олена Боднар (Варшава). Модераторка – Кася Комар-Мацинська.

На фото учасники тренінґу. Фото Дарія Котовського
На фото учасники тренінґу. Фото Дарія Котовського

Погладили один одного по голові і все? Загалом настрій зустрічі був дуже приємний, можливо, аж надто. Не вдалося обговорити більш проблематичні теми. Спочатку здавалося (коли учасники дискусії говорили про свою першу, не завжди приємну зустріч з «другим берегом»), що дискусія піде в напрямку взаємних претензій та непорозумінь. Але тема повернула на пояснення сучасних відносин меншини й імміґрантів, які учасники панелі встигли побудувати у своїх середовищах. Згадано про гарну співпрацю ОУП і «Нашого вибору» у Варшаві, перевагу успішної діяльності фонду «Україна» над діяльністю середовища меншини у Вроцлаві, а також про те, як важко увійти окремим імміґрантам до середовища ґданської меншини. Слід сказати, що важко знайти один сценарій для щасливої співпраці меншини та імміґрантів, дуже важливу роль відіграє реґіональна специфіка місця. Проте імміґранти, які хочуть увійти до середовища меншини, майже завжди зустрічаються з численними бар’єрами, які меншина не завжди підозрює.
Будова довіри. Згадані бар’єри, з одного боку, викликають здивування серед імміґрантів та знеохоту до продовжування взаємного пізнання, з другого, за словами Артема Зозулі, директора Почесного консульства України у Вроцлаві та голови правління фонду «Україна», є поштовхом до систематичної професійної праці, яка є основою для будування до себе довіри. «На початку співпраці дуже важливо мати і пам’ятати про цілі, тобто навіщо це нам треба. І, незважаючи на часто двозначне перше враження, терпеливо шукати точку дотику і можливості реалізації цілей», – каже Артем. Попри те, що нас інколи різнить історія, вік, світогляд, а будова відносин триває довго, приходять хвилини втоми і знеохоти, розумна співпраця, до якої вкінці доходимо, дає багато, часом навіть більше, ніж ми сподіваємось.
Традиція і сучасність. Серед меншини покутує прив’язаність до своїх багатолітніх форм праці, щорічних проектів і свят. Імміґранти вносять у цю закостенілу реальність свіжий дух. Іноді доходить до непорозумінь між меншиною та імміґрантами, коли меншині залежить на утриманні традиційного підходу до багатьох тем або вона просто не усвідомлює потреби змін, чи не знає як ті зміни почати. Імміґранти, користаючись кожною нагодою, намагаються вводити нову якість до українського світу в Польщі.

Мова, мова, мова. Головною метою панелі був пошук податного ґрунту на прокладення мостів для кращого розуміння і співпраці поміж меншиною та імміґрантами. Одним з очевидних потенційних мостів був підхід до мовних проблем. З огляду на те, що частина українських імміґрантів є російськомовною, а більшість української меншини послуговується сумішшю української з польською, виникає спільна потреба праці над покращенням рівня українськомовності. Мабуть, треба нам разом подумати про мовні курси, оскільки такий варіант спрацював стосовно іноземних мов або польської мови, популярний серед імміґрантів. Курси можуть теж бути поширенням навчання української мови, яка з боку меншини завершується на пунктах навчання та на школах з українською мовою навчання, які, до речі, взагалі щораз менш популярні серед меншини. Так само варто спільно ініціювати і підтримувати проекти на розвиток мови, наприклад, літературні клуби, зустрічі з письменниками та гостювання в Польщі українських театрів.
Продовження діалогу. Зустріч «двох берегів» у рамках форуму всі учасники згідно оцінили як початок важливого діалогу, який потрібно продовжувати на реґіональних рівнях в інших містах Польщі, де є бажання співпраці цих двох груп. Основне в цьому реченні – слово бажання, як наголошувала Олена Боднар. Не завжди воно є. Іноді маємо великі проблеми в контактах і не дуже хочемо один одного розуміти. Перед нами довга дорога у взаєминах, щоб осягнути перші успіхи.
Єдність у різноманітності. На завершення панелі лунало від публіки чимало цікавих голосів. Особливо гарним був вислів Олени Карівець, яка разом з чоловіком та кількамісячною дитинкою приїхала на форум з Ольштина. Мова йде про те, що зараз здається очевидним, але у пошуках цього, що є між нами схоже, а також у перегонах розуміння того, що різне, що краще, що гірше, що більш і що менш українське, можна просто загубитися. Йдеться про це, щоб і меншина, й імміґранти могли бути тим, ким хочуть, взаємно дивлячись на себе. Тобто не треба нам за всяку ціну робитися такими самими, але варто нам разом, кожен як уміє, працювати для розвитку української культури в Польщі. І саме це, за словами Катерини Бродовської, раніше чи пізніше приведе до того, що ми опинимося на одному березі ріки і будемо разом поширювати українську культуру та загалом зрозуміння України, на цей раз – у польському напрямку. ■
Кася Комар-Мацинська

Про харчову плівку та sexy говірку
А ви знали, що, крім рідних земель, можуть бути ще й рідніші? Знаєте, що лемківською означає чатина? Або що таке харчова плівка? От, а я вам навмисне не скажу. Візьміть словник і прочитайте!

Минулої суботи про такі речі ми говорили під час дискусії «Ідентичність української молоді в Польщі – хто ми є і чому такі?», яка відбулася при нагоді 41-го «Ярмарку» у Ґданську. Про це взялися дискутувати Наталя Гладик (аніматор культури, Об’єднання лемків), Михайло Шахмат (студент, активість), Христина Заник (головна редакторка «Нашого слова»), Андрій Філь (графік, Об’єднання українців у Польщі), Аня Кертичак (волонтерка, Об’єднання українців у Польщі, модераторка дискусії).
Отож, про що вдалося поговорити? Про рідні землі, як вони формували і формують нас – українців у Польщі. Про те, чим наповнювати відвідини рідних земель, щоб це були змістовні поїздки. Про мову, яку ми вживаємо, і коли. Про те, чи варто відкурювач заміняти пилососом, а фолію споживчу – харчовою плівкою. Про говірку сказано, що вона – sexy, тобто приваблива, сучасна. Вона відрізняє нас від інших, робить нас унікальними і не боїться нового, наприклад, чатини. Ми говорили також про активність молодих людей у громаді. Про те, що їм (тобто теж нам) потрібно для того, щоб бути активними – організації з сучасним іміджем, простору для творчої роботи, можливостей зроблення змістовного вкладу в життя громади, відкритості старших діячів до активності молоді, розуміння її потреб.
Багато що ми не сказали, просто не встигли. Про наше розуміння поняття POWERтаймо, яке стало лозунгом цьогорічного «Ярмарку». Про те, як статистично серед наших близьких друзів виглядає оце знання про свої рідні землі і їх відвідування. Хто з них їздить працювати на старих цвинтарях, і чому так мало? Про те, як швидко в побутових розмовах перемикаємося з рідної на польську або коли це роблять наші друзі? Про двомовність. Про членство в організаціях меншин та фінансову підтримку організаційних форм цієї ж меншини – ОУП, ОЛ, Народного дому, купування «Нашого слова». Про наші зв’язки з Україною. Про майбутнє.
Кульмінацією дискусії стало питання: чи є якийсь мінімум для того, щоб ми могли називатися українцями? Відкрию вам секрет і подам квінтесенцію роздумів учасників. Такий мінімум – це, перш за все, свідомість своєї ідентичності, а далі – пам’ять про своє походження (звідки ми, звідки наші діди), знання і вживання рідної мови.
Як модераторка я маю відчуття певної недовершеності, адже ми більше НЕ обговорили, ніж обговорили. І все ж, може, це і плюс, бо залишається ще так багато тем для розмов і нових зустрічей, якщо, звісно, буде зацікавлення ними, адже на дискусію у Ґданську прийшло лише близько 20 осіб.
А чатина, до речі, в сланговому значенні – це чат (chat) – діалог в Інтернеті.■
Аня Кертичак

«Свої» та «чужі» чи всі разом?
– Знаєте, я не мала нагоди вивчати українську мову у школі, тому моя українська – це та, якою ми розмовляли в хаті. Ця говірка не є літературною і мені навіть, чесно кажучи, трохи соромно за неї. Тому простіше часом польською висловлюватися. Але дуже неприємно, що хтось, хто приїхав з України, може сказати: то такі з вас українці, що ви навіть мови не знаєте. Бо вони не розуміють ані нашої історії, ані чому саме тією чи іншою мовою ми розмовляємо.
– Коли я приїхала до Польщі і перше своє Різдво святкувала тут, то дізналася про місцевих українців та потрапила до них на так звану «вігілію» – святу вечерю. Я прийшла у нове для себе середовище, дуже була рада, хотіла познайомитися з людьми. Але вони зовсім не звернули на мене уваги. Тобто за цілий вечір ніхто навіть не підійшов і не запитав, хто я, звідки. Було дуже образливо.
Приблизно такі дві відверті розповіді прозвучали на тренінґу «Меншина – міґранти. Як на себе дивитися? Як з собою працювати?». Подія відбулася в рамках ФорумФесту – ґданського фестивально-ярмаркового форуму молодих українців у Польщі. Тренінґ проводила Анна Домбровська з правозахисної організації «Homo Faber».
Учасниками були представники української меншини в Польщі та міґранти з України і разом намагалися щиро поговорити про свої проблеми, про те, як почуваються з «іншими», чого очікують від них.
Найцікавішим моментом стало завдання: визначити слабкі та сильні сторони одні одних та можливості майбутньої співпраці. Саме в процесі такого обговорення учасники змогли розкритися та розповісти про ті інколи неприємні враження, які заважають спільно працювати чи проводити вільний час. Але також це стало першим кроком до діалогу та розуміння потреб і переваг іншої сторони.
«Тренінґ був дуже цікавим. Я перший раз так насправді мала нагоду поспілкуватися з українцями з міґрації і говорити про очікування, потреби, відчуття української меншини та міґрантів. У чомусь вони схожі, у чомусь відмінні, – зазначила учасниця тренінґу Оля Котовська. – Це дуже важливе для нас на майбутнє. Думаю, що така спільна зустріч та обговорення є добрим початком співпраці і кращого розуміння одні одних».
«Виявилося, що насправді, у поєднанні наших умінь, знань та досвіду можна реалізувати багато корисних ініціатив», – до такого висновку дійшли учасники.
Молоді люди вирішили не залишати цієї теми, а перейти до обговорення можливостей співпраці. Оскільки вони живуть у різних містах Польщі, то у Фейсбуку створили групу і вже продовжують там спільне обговорення ідей. ■
Христина Заник

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*