ФІМІАМ традиції, або ж Пасха команчанської церкви

Богдан ГукПОДІЇ2010-10-29

{mosimage}

У Команчі відбулося освячення церкви Св. Покрови
Стоячи 13 жовтня 2010 р. на церковній горі в Команчі, я не міг отямитися від дежавю… Часова перерва між 13 вересня 2006 р. та 13 жовтня 2010 р. – у міру, як я стояв і дивився на церкву Покрову Пресвятої Богородиці – скорочувалася й скорочувалася. Нарешті я дійшов до висновку, що тільки будучи великим скептиком міг би бачити два відмінні храми: той до 13 вересня 2006 р. і той після 13 жовтня 2010 р., – на місці, де стоїть він – єдиний та незмінний. Вогонь – як серпневої пожежі, так і постмодерного скепсису… – що витравлював ікону команчанської святині з пам’яті: не тільки моєї, але й сотень тисяч людей в усьому світі, став кадильним димом, пахучим, як смолисте дерево товстих брусів команчанської церкви-фенікса.

Що трагічна пожежа храму була подією світового масштабу, переконувати не мені. Про це засвідчила реакція тисяч людей, які пережили глибокий серцевий струс, емоційна структура яких зазнала крайньої напруги. Адже через два три тижні після пожежі на її місце кожного дня приїжджало до 500 чоловік – і далеко не завжди дозвільних туристів і мальконтентів. Комітет відбудови церкви в Команчі, очолений морохівським парохом о. Юліяном Феленчаком, отримував побажання не занепасти духом, а також конкретні пропозиції. Інколи й готівку. Без приватних грошей на перших порах важко було б зрушити з місця рішення владики Адама про відбудову церкви. Щойно 2007 р. прийшла допомога державних і самоврядних органів Польщі, а пізніше навіть Європейського Союзу. Усе – завдяки професійним силам та заходам громадського комітету, власним ініціативам та сприянню православної ієрархії Польщі.

З давнього місця не відступати
Технічний план відбудови був готовий уже в січні 2007 р. А де і як перебула зиму 2006-2007 рр. 35-особова православна громада Команчі? У дзвіниці, яка щасливо не згоріла в пожежі.
– Не було іншого виходу, – каже о. Ю. Феленчак, – бо хоч римо-католицький священик запропонував нам служити в костелі, то владика Адам відразу вказав на дзвіницю як місце, де треба триматися далі, не відступати з давнього місця, бо якби ми його покинули, то вернутися було б дуже важко…
Православні команчани в дні кардинальних вирішень переживали велику кризу, проте могли тоді бути свідками несподівано великої допомоги, яка йшла чи не з усього світу. Якщо відбудова мала б свого літописця, то він відзначив би чи не такі, уже не духовно -психологічні, а конкретно -практичні, основні етапи відбудови. Команчани молилися спершу у дзвіниці, потім у дзвіниці з прибудовою. На Покрову 2007 р. відбулося закладення наріжного каменя на місці, де знаходився престол. На Покрову 2008 р. церква стояла в сирому стані, але на празник там таки вже правилося богослужіння. На Покрову 2009 р. була зроблена підлога. Будівельні роботи виконували дві фірми. Першою, упродовж 2008-2009 рр., була фірма “Аркади” Яна Булінського з Ярослава. Докінчував роботи у 2009-2010 рр. “Портал” Казимежа Ґолди з Домарадза. Конструкцію іконостасу виконав Анджей Щепковський, реставратор з Сянока. Ікони писав Ярослав Трохановський з Білянки. Новий іконостас не повторював старого: він подібний до нього, у давньому карпатському стилі, традиційному для Команчі й околиці. Паралельно до описаних робіт відбувався процес вреґулювання юридичного статусу церковної ділянки, яка на ту пору становила ще державну власність (до 1947 р. власником церкви, ділянки та цвинтаря була місцева греко- католицька парафія). У лютому 2009 р. силою закону майново-юридичні відносини між УГКЦ та ПАПЦ були завершені: церковна ділянка стала власністю православної парафії в Команчі.
Усю необхідну поміч відбудові надала управа Команчанської ґміни. Невдовзі з того боку Карпат приєдналося до процесу – шляхом побудови церкви в Габурі, солецтво Габура зі Словаччини. Був створений транскордонний проект “Дві церкви. Наближення культур пограниччя Польщі та Словаччини”, фінансований Європейським Союзом на кошти Європейського фонду реґіонального розвитку в рамках Програми транскордонного співробітництва між Польщею і Словаччиною на 2007-2013 рр. На сьогодні весь кошт відбудови храму сягає 1,8 млн. злотих.

Освячення
Величними підсумками відбудови було освячення церкви Покрову Пресвятої Богородиці. Подія мала загальнопольський вимір, оскільки чин освячення очолив кир Сава, блаженнійший митрополит варшавський і всієї Польщі. Хлібом сіллю вітали його перед входом до святині команчанські ґазди на чолі з Федором Гаргаєм, а також діти. Уже з цього місця митрополит Сава сказав: “Ми приїхали поблагословити ваше діло, щоб ніколи не повторилася така страшна пожежа”.
Після процесії навколо церкви відбулося закладення та освячення престолу – центральної частини святині. У престолі спочили мощі св. Максима Горлицького, який, за словами владики Сави, “зросив цю землю своєю священичою кров’ю”. У проповіді митрополит Сава сказав, зокрема: “Лемківський народ цієї землі зазнав немало від історії, проте він живе, він є і буде, бо таке є бажання Господа. Ми глибоко віримо, що якби було інакше, то цієї святині не було б, та оскільки ми на цій землі є, то святиня виросла, наче гриб після дощу. Узагалі те, що сталося нині в Команчі – це чудо ХХІ століття, зокрема, якщо розуміти це у світлі трагедії лемківського народу, який зазнав переселень і гіркого досвіду історії аж по нинішні дні”.
Він особливо високо оцінив позицію владики Адама, який, хоч особисто глибоко вражений пожежею храму, то завдяки Господеві вистояв та вирішив відбудовувати його. Побажав цьому пастиреві лемків і всіх мешканців перемисько-новосанчівської землі, Господнього благословення та міцного здоров’я. Глава православ’я в Польщі подякував за ревність у відбудові храму православному парохові Команчі, о. Маркові Ґоцьку та парохові Морохова, о. деканові Юліянові Феленчакові, а також усьому православному священству єпархії разом з владикою-помічником у “сутній Лемківщині” Паїсієм. Українською мовою він звернувся до архієпископа Львова Августина, який представляв Галицько Львівську єпархію та київського владику Володимира. Митрополит вручив надані Священним синодом православних владик Польщі ордени Святої Рівноапостольної Марії Магдалини о. Ю. Феленчакові, о. М. Ґоцькові, Федору Гаргаєві, Стефанові Гаргаю, Володимирові Копильцю, Станіславові Бєлявці, Янові Кружелю та Богданові Струсю.
“Для команчан відбудова цієї церкви – це друга Пасха”, – сказав владика Адам. Звертаючись українською мовою до владики Сави, подякував йому за пам’ять про Команчу та освячення церкви. Усім владикам, священству та гостям дякував від імені свого та парафіян о. М. Ґоцько.
У вагомій для Команчі та православ’я події брали участь вірні з Лемківщини та Підляшшя, Словаччини, представники інших команчанських віросповідань, самоврядної і державної адміністрацій, низки культурних установ та організацій. Ряд автомобілів зайняв дві підготовлені в рамках відбудови прицерковні автостоянки, а на дорозі сягав від православної церкви до греко- католицької. Перед будівничими залишилося трохи вже не першорядних, але важливих завдань, як от забезпечення храму технікою, зокрема, сиґналізацією проти пожежі та проти пограбування, розмалювання стін тощо.

“Наше слово” №44, 31 жовтня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*