Богдан Гальчак ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №13, 2018-04-01

На зламі жовтня і листопада 1942 р. у православну парафію лемківського села Тиханя (Ciechania), яке сьогодні знаходиться у Підкарпатському воєводстві (ґміна Крампна), прибув новий священик Іван Левяр. Разом з ним на плебанії поселилася 18-річна дівчина, яку духівник представив як свою молодшу сестру Софію. Гарна дівчина з веселою вдачею швидко завоювала симпатію мешканців села. Незабаром в помешканні отця появився також старший чоловік, якого православний священик назвав своїм дядьком.
В описаних подіях не було б нічого надзвичайного, якби не той факт, що т.зв. сестра священика не знала української мови і спочатку мала невелике поняття про православну релігію. У мешканців лемківського села не викликав сумніву той факт, що дівчина не є тією особою, за яку себе видає. Однак люди не ставили зайвих запитань. У реаліях країни, окупованої чужим військом, про багато речей безпечніше не знати. Так звана Софія Левяр насправді була єврейкою, походила зі Львова і зі священиком Іваном Левярем її не єднала жодна спорідненість. Чоловіка, представленого дядьком священика, звали Ян Фляш, і він був батьком Лілії. Духівник намагався врятувати батька і дочку від голокосту.
Євреї переховувалися також в інших лемківських селах. Але випадок Лілії Фляш був усе ж винятковий. «Священикова сестра» не ховалась. Вона вела подібний спосіб життя, як лемківські дівчата в селі Тиханя. Підтримувала численні товариські контакти, брала активну участь у релігійному житті православної парафії. Так само було і в селі Бортне Горлицького повіту, куди перевівся священик Іван Левяр восени 1943 р.
Лілія Фляш була обдарована великою спритністю і мала акторський талант. Швидко вивчила говірку лемків і основи православної релігії. Це їй дозволило дуже вірогідно грати роль «сестри священика». Схожим до дочки акторським талантом не був обдарований Ян Фляш. Але попри старання, «дядько священика» мимоволі проявляв свою єврейську тотожність під час контактів з мешканцями села. Не вмів перехреститися, як це робили православні, а під час розмов з лемками мав схильність до перекручування їхніх імен на свій єврейський спосіб. Остаточно Ян Фляш вирішив виїхати до Варшави, де потрапив у руки німців і загинув.
Лілія Фляш залишилась на плебанії священика Івана Левяра і пережила німецьку окупацію. Після війни вона користувалася прізвищем Трембська. Виїхала до Ізраїлю. Опис її порятунку від голокосту, який зберігається в архіві Yad Vashem у Єрусалимі, дуже популярний у єврейському середовищі, а в архіві Єврейського історичного інституту ім. Емануеля Рінгельблюма у Варшаві є також опис священика Івана Левяра. Обидві розповіді були використані в наукових опрацюваннях, присвячених проблематиці голокосту (напр., З. Шнепф-Колач, «На тиханській плебанії. Історія спасіння Софії Трембської», «Знищення євреїв. Студії і матеріали», 2010, № 6). (Z. Schnepf-Kołacz, «Na ciechańskiej plebanii. Historia ocalenia Zofii Trembskiej, «Zagłada Żydów. Studia i Materiały» 2010, nr 6).
Священик Іван Левяр після війни продовжував свою працю духівника у Польській автокефальній православній церкві. Він 1947 р. став тайним співпрацівником комуністичної Служби безпеки, яку продовжував аж до 1990 р.. Помер 1992 р. Був неоднозначною постаттю.
Село Тиханя вже не існує. Лемківські мешканці після II Світової війни були змушені переселитись в Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР). Місцевість так і не відродилася. Частина мешканців села Бортне тежмусила виїхати в УРСР. А тих, що залишились, 1947 р. виселили на західні і північні землі Польщі в рамках Акції «Вісла». Тільки невеликій частині з них вдалося повернутись у Бортне після 1956 р.
Те, що Лілія Фляш урятувалася, – заслуга, перш за все, мешканців лемківських сіл тиханя і Бортного, які солідарно вдавали, що не здогадуються про єврейську тотожність «сестри» і «дядька» священика. Це був своєрідний феномен на фоні всієї, окупованої німцями, країни. Адже страшним нашестям окупаційної реальності було мародерство. Люди, які цим займалися, змушували євреїв, що переховувались, і людей, які давали їм допомогу, платити. Коли жертви не мали чим заплатити, мародери часто доносили на них окупаційній владі. Інколи це призводило до збірних екзекуцій схоплених євреїв і польських родин, які їх переховували.
У селах тиханя і Бортне не знайшлось ні одного кандидата на мародера. ■

Поділитися: