Іван Федецький ■ ГРОМАДА ■ №19, 2017-05-07
Молоток – це просте знаряддя. У кожній хаті є принаймні один, а часто кілька різних розмірів. Одна з його функцій іде в небуття; у той час, коли користувалися косами для скошування трави та зернових культур, він служив для того, щоб наклепати лезо і насадити його на кісся.
Відбивання було спрямоване на витончення її ріжучого краю (леза), а насаджена коса дуже часто послаблювалась і доводилося брати з собою молоток у поле, щоб раз у раз забивати клинки і поправляти кріплення коси на держаку. Таким чином, молоток був не тільки вдома, а й поза ним. Бувало, що його залишали в полі у якійсь схованці, щоб не носити постійно з собою.
Не інакше було в Арламові, селі в оточенні лісу, мешканці якого працювали в сільському господарстві, займалися вивезенням деревини з лісу, виробництвом ґонтів, ковальством і всім, що пов’язується з життям у сільській місцевості.
Незадовго до ІІ світової війни, у 30-ті рр., вдова по чоловікові, який поїхав до Америки і помер там унаслідок нещасного випадку, задумала вивчити молодшого сина, Михайла, на коваля. Хлопчина був здібний і хотів учитися, навчання ковальства в Добромилі пройшло без проблем. Почали збирати інструменти, а потім купили, між іншим, маленький, акуратний молоток декоративної форми, який не дуже підходив до кузні; це було швидше за все виконання забаганки мати гарний предмет, який не часто зустрічається.
Мої земляки, що живуть недалеко від Ольштина, організували поїздку і завітали до Арламова, який залишився порожнім з 1947 р. Побудований безпосередньо поруч курорт прийняв назву самого села, але ніякого зв’язку між ними немає. Обшукуючи околиці дороги, яка пролягала через село, в розвилці старого дерева вони знайшли чималий молоток, залишений кимось, хто косив у цьому місці майже 50 років тому.
Молоток був покритий товстим шаром іржі, а його руків’я, яке роками сікли вітер і дощ, пошкоджували мороз і сонце, затрухлявіло, але залишалося ще настільки сильним, що утримувало знаряддя в заданому колись положенні.
Коли наш молоток працював і мандрував, цей непорушно лежав на місці, чекаючи своїх. Надзвичайними є долі людей, але й історії їхніх знарядь також бувають небуденними. ■
