Ольга Русіна ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №50, 2017-12-10
«Словник прикметникового лексикону лемківських говірок», видання якого присвячено 70-річчю депортації лемків, вийшов друком 2015 р. у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан». Праця є одночасно сімейним проектом Стефанії Панцьо та Наталії Лісняк, авторок словника (мати і донька).
Перед дослідниками лемківського говору постають виклики, пов’язані з історичними перипетіями, у вир яких була затягнута ця етнічна група. Виселені з рідних земель, лемки розсіяні мало не по всьому світі. Тим ціннішою є їхня культурна та мовна спадщина, що збереглася в умовах асиміляції та інкультурації на нових теренах, і тим складнішим є завдання того, хто з нею працює.
«Моя родина стояла біля витоків створення товариства „Лемківщина”», – розповідає Наталія. – У 90-х моя мама, згуртувавши молодь, інсценізовувала лемківське весілля. Звичайно, там були і ми з сестрою. Щоб усе було правдиве, ми вже тоді їздили по селах записувати танці і пісні. Нам було по 20, і ми робили це з великим завзяттям. Ставили Миколая, ходили з вертепом. Усі сценарії писалися виключно лемківською говіркою. Лемки – це люди, які не соромляться себе визнавати. Мені навіть здається, що лемко лемка пізнає. А скільки є приповідок про те, який лемко хитрий і мудрий. Звичайно, це жарти, але жарти потрібні для підтримки духу людини-вигнанця. Різдво, Пасха – усе зберігаємо так, як робили наші діди-прадіди. За цим зараз стежить мій тато Іван Панцьо. Піст, умивання копійками і те, що класти під Різдвяний стіл, знає тато. За страви відповідають мама і сестра. Ми готуємо кутю таку, як у бабці, печемо м’ясо, як пік дідусь. Я вмію готувати яєчник – це на Пасху. І такого багато. Думаю, що кожна родина має свої традиції, бо на чому ж тоді тримається світ?»
Сьогодні лемківська культура, передусім завдяки її дослідникам, повертається до життя. Проводяться фестивалі – наприклад, «Дзвони Лемківщини» в Україні та «Лемківська ватра» у Польщі. Публічні особи, – частково це пов’язане з сучасною модою на мультикультуралізм, – наголошують на своєму лемківському корінні. Ось один із найвідоміших сучасних польських поп-музикантів, лідер групи «Lemon» Ігор Гербут, також за походженням лемко, в інтерв’ю часто згадує своє походження, переконаний, що воно має вплив на його творчість. У розмові, яку опублікував варшавський портал «Naszemiasto”, він розповів, що великою мірою це заслуга його матері – учительки лемківської говірки, й дідуся з бабусею, які пережили Акцію «Вісла» та велике значення надавали збереженню родинних традицій. Відтак, сучасний гурт у своєму репертуарі має навіть пісні, співані лемківським діалектом.
Наталія Лісняк зазначає, що той, хто цікавиться культурою лемків, сьогодні дуже багато всього може знайти вже в Інтернеті:
«Тішуся, що люди виставляють у соцмережах такий безцінний матеріал, з яким можна працювати. Усе, що ми беремо в роботу, дозволяє глибше зрозуміти лемка. Пояснити щось у собі. Знаєте, приємно, що лемком бути – модно.
Читаємо багато цікавого. Майже все маємо у своїй бібліотеці – «Фразеологічний словник лемківських говірок» Галини Ступінської та Ярини Битківської – надзвичайно цінний матеріал. Книга Ярослава Бодака «Лемківщино моя мила…» – унікальна збірка, в якій близько 700 пісень. Двотомник Богдана Праха «Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини» – книга про історію Церкви, священиків. Мені пощастило бути на презентації цієї праці. Люди присвятили життя своєму дослідженню. Це зворушливо й натхненно. Хочеться таки працювати на ниві Лемківщини. Цього року пощастило познайомитися з Ганною Кирпан, яка видала книжку свого батька Петра Кирпана, «Порвані коралі». Цей твір про село мого тата. ще багато-багато таких знакових людей з їх доробками.
Ми часто їздимо на Лемківщину. Це поклик землі, єднання з предками, це щось таке непоясниме, яке сидить у тобі, яке рухає тобою. Від малого до великого – усі в нашій родині Панців-Лісняків-Корильчуків знають, що вони лемки. Знають, де були хати прародичів, хто з якого села, як складалася доля. Діти вже дорослі, вони самі вибираються на прадідову землю.
Відвідуємо фестивалі у Ждині, на Монастирищині (Тернопільщина), дивимося фільми-спогади про Лемківщину, читаємо книги, ділимося враженнями, співаємо. Моя свекруха – співачка в хорі «Конар Лемківщини», що на Тернопільщині. Ми родиною зібралися, розробили дизайн костюмів, знайшли тканини, майстра й пошили. Стосовно дизайну і кольору радилися з бабцями. Приміряли, малювали. Це захопило всіх.
Мій батько та чоловік долучилися до будівництва лемківської церкви в Тернополі, брали спонсорську участь у багатьох інших проектах.
Є й речі, які ми з мамою шкодуємо. Шкодуємо, що мало розпитали про життя, про Лемківщину у своїх найближчих, яких уже немає».
Мотив туги за рідною землею як наслідок депортації є провідним у народній творчості, спогадах і навіть мові лемків, стверджують авторки словника. Прикметним, наприклад, є те, що слово «Край» завжди пишеться з великої літери. Оскільки мовлення лемків загалом відрізняється конкретністю та стриманістю, тим глибший прихований потенціал несуть у собі прикметникові засоби говірки. Переважно саме вони служать для вираження почуттів і створення емоційного фону. Цей факт став однією з головних причин того, що дослідниці вирішили зосередитися саме на прикметниковому лексиконі.
Словник охоплює понад 1550 прикметників, які збереглися в мовленні носіїв говору. Це переважно переселенці з 20 сіл, що осіли у Жовтневому на Тернопільщині. Крім цього, до словника увійшли відбіркові прикметники з творчої спадщини лемківських письменників та поетів (Семана Мадзеляна, Івана Русенка, Петра Мурянки), зі збірників народних пісень, журналу «Загорода».
Наталія згадує, з чого саме почалася їхня з матір’ю праця:
«Ідея, звичайно, була мамина. Це вона головний автор, я лише в неї вчуся. Вона посидюча, беручка, надзвичайно працьовита. У неї ще дуже багато планів, пов’язаних з Лемківщиною. Коли в тебе керівник знаючий, то це зовсім нескладно. Ми не сперечаємося, хіба що коли записуємо приклади. Часто виринають речення з дитинства, і тоді я вставляю: «А бабця казали таке…», пригадується чимало цікавого. У нас інформаторами виступають усі родичі: мамині сестри, татові сестри й брати, тато мого чоловіка, який був виселений із села Пельня. У нас є цілі села, де люди хочуть допомогти словом».
Словник укладено таким чином, щоб зорієнтуватися у ньому з легкістю могли не лише професійні дослідники, а й люди, що, не маючи необхідних наукових знань, просто цікавляться тематикою лемківського говору та культури. Перш за все, своєрідним «введенням у тему» є розлога передмова, де коротко подано історію виселення лемків і те, який воно мало вплив на подальший розвиток цієї етнічної групи. Тут же знаходимо загальну характеристику прикметникової лексики з прикладами найрозвиненіших категорій (слова, що виражають неґативну та позитивну характеристику, описують зовнішність людини, вдачу, особливості поведінки) з прикладами. Авторки пояснюють так само фонетичні та морфологічні риси лемківської говірки, оскільки до кожного слова подається фонетична транскрипція. До всіх прикметників додано ілюстративний матеріал з прикладом його вживання в контексті. Наприкінці словника є також список діалектизмів і малозрозумілих слів.
«Зараз ми доопрацьовуємо, переробляємо словниковий матеріал до частини мови „дієслово”, сподіваємося, що згодом це вийде у світ, – розповідає Наталя про подальші дослідницькі плани. – Тішимося, що наша робота потрібна. Багато людей пишуть вдячні слова. Є й такі випадки, коли люди з інших країн цікавляться лемківським словом. Шукають нас і науковці, які укладають словники, їм цінні ці праці, на них посилаються, цитують. Щоразу, коли працюємо, пересвідчуємося у багатстві лемківської говірки. Вражає своєрідне різнобарв’я слів, глибина і детальність певних понять. Ще працюємо над колективною монографією про символіку лемківської пісні». ■
