Книжка “Заграви в Бещадах” (“łuny w Bieszczadach”) у комуністичній Польщі перевидавалася 12 разів, усього надруковано її 500 тис. примірників, не рахуючи спеціальних, оправлених у шкіру, видань для комуністичних високопосадовців. Цей твір був обов’язковим для прочитання в середніх школах, завдяки ньому чимало поляків сформувало свою думку про “українських різунів”. Її творець – полковник Ян Ґергард (справжнє ім’я Віктор-Лев Бардах) народився у Львові, там теж закінчив ліцей. Під час II світової війни перебував у Франції, діяв у підпільному русі.

Під час численних зустрічей з читачами Я. Ґергард на закінчення ставив читачам запитання: “Чи знаєте, чому британці та іспанці не подолають ІРА і басків?” І сам відповідав: “Тому, що не мають відваги зробити з тими бандитами те, що ми зробили: просто переселити і розпорошити їх по державі. Тому там війна ніколи не закінчиться. Якби ми не переселили українців, то війна в Бещадах була б донині”.
Шість дивізій польських військ у складі 17 тис. вояків 28 квітня 1947 р. оточили села, де мешкали українці. У той самий час відділення НКВС і війська Чехословаччини заблокували кордон від Берестя над Бугом до Нового Санча. Операційною групою “Вісла” командував ген. Стефан Моссор, котрий уже навесні 1946 р. пропонував на засіданні Бюро політичної безпеки у Варшаві акцію переселення українців і розпорошення їх по державі. Немалу роль відіграв “корисний ідіот” – ген. Остап Стеца, який походив з Команчі. Правдоподібно, саме він опрацював план переселення українців, а запропонував його ген. Моссор.
“Безпосередньою” причиною (але передусім пропаґандивною) Акції “Вісла” була смерть ген. Кароля Сверчевського в Ябліньках біля Балигорода. Вважається, що засідку влаштували партизани УПА з сотні “Хріна”. Проте обставини смерті Сверчевського викликали й надалі викликають чимало емоцій, які є причиною багатьох дискусій. Слідча комісія офіційно повідомила, що Сверчевський загинув від двох куль, а тимчасом на мундирі генерала (він зберігається в Музеї Польського війська) є сліди трьох куль і додатково на задній частині мундира залишився слід, який є результатом пробиття тканини багнетом або іншим гострим знаряддям. Частина сучасних істориків, які займаються періодом комунізму в Польщі і розвитком країни після 1989 р., твердить, що державне і партійне керівництво могло Сверчевського цілком свідомо “принести в жертву”, щоб мати переконливий привід для початку Акції “Вісла”, однак ця теорія дотепер не має підтвердження. Підозрілим фактом є те, що тоді загинули тільки три особи. А, наприклад, у засідці 1 квітня 1947 р. на цій самій дорозі ця ж сотня УПА вбила 30-32 польських прикордонників (як пише автор статті у Вікіпедії).
Щойно наприкінці 1970 р. постала комісія, що мала перевірити обставини смерті ген. Сверчевського. Комісією керував Мар’ян Нашковський, а серед її членів був полк. Я. Ґергард. Рапорт комісії, правдоподібно, був написаний, однак світла денного він так і не побачив. Додому до Нашковського вломилися невідомі особи й викрали зі сейфу лише рапорт про обставини смерті ген. “Вальтера” (у сейфі, до речі, лежали також дорогоцінності, але їх залишено). Пізніше в дивних обставинах гине Я. Ґергард, у своєму варшавському помешканні, “по-упівськи” – як сам описував у вищезгаданій книжці: його вдарили в голову тупим знаряддям, душили шнурком і закололи упівським багнетом з тризубом на головні (Ґергард здобув цей багнет під час боїв з УПА). У справі убивства оскаржили нареченого Ґергардової доньки – Зиґмунта Ґрабаського. Офіційно подана причина злочину – пограбування. ЗОМО-вці (Механізовані загони громадянської міліції, пол. Zmechanizowane Oddziały Milicji Obywatelskiej – ред.) зі слупської школи виконали “титанічну” роботу, переглядаючи сотні тисяч подорожніх чеків, віднайшли ті, що належали Ґергардові – і відтоді слідство займалося лише З. Ґрабаським. Доти слідство розглядало три версії джерел убивства: французьку, українську і варшавську. До відома читачів: тоді допитували біля 4 тис. українців, у картотеках яких був слід співпраці з УПА. А це ж уже 1971-й!
Подібна (але, на мою думку, пов’язана з першою) смерть Пйотра Ярошевича – прем’єр-міністра комуністичної Польщі. Під час війни Ярошевич (до речі, син православного священика) зробив блискучу кар’єру – від рядового до генерала, для цього потребував лише 28 місяців військової служби. Він був головним квартирмейстером і третім заступником міністра оборони тоді, коли велися бої у Бещадах. Отож, під час нападу на прем’єр-міністра також зникає лише рукопис книжки, яку писав Ярошевич, а його й дружину вбивають у варшавському домі; дорогоцінності теж залишаються недоторканими. Як вістувала друга “варшавська” плітка, згадана книжка мала багато чого пояснити про обставини смерті ген. Сверчевського. Першою “варшавською” пліткою була та, яка сповіщала про генерала, що дався застрілити в Бескидах.
Перший транспорт депортованих у рамках Акції “Вісла” із символом “Р-10” рушив зі Щавного Сяніцького повіту 29 квітня 1947 року; останній “Р-509” виїхав з двірця Звєжинець (як подає Євген Місило в книжці “Акція “Вісла””). Військовий суд у негайному порядку засудив біля 400 осіб, з чого на смертне покарання без можливості апеляції чи помилування – 173 особи. За дротами польського концтабору “Явожно” (колишньої філії гітлерівського концтабору Аушвіц-Біркенау – Неуе Дахс) посадили 3873 людей, серед них понад 700 – жінки і діти. Там загинуло біля 200 осіб.
Через два дні після закінчення “головної Акції “Вісла””, 28 липня 1947 р., на кордоні Польщі і Чехословаччини врочисто нагородили орденами вояків, заслужених у боях з “бандами УПА”. Операційну групу “Вісла” перетворено в операційну групу “Татри”, яка мала ліквідувати сильне підпілля банди “Оґня”, що діяла на Підгір’ї. Розглядалася навіть можливість переселення на західні землі польських горян, однак цих планів не реалізовано.
Акція “Вісла” закінчилася 1950 р. виселенням т.зв. Русі-Шляхтовської, тобто сіл Білої і Чорної Води, Явірок і Шляхтової. Останній епізод яскраво доводить, що поляки вчинили етнічну чистку українців у Польщі. Під час Акції “Вісла” скоєно багато кримінальних злочинів проти мирного українського населення. На території, з якої виселено українців, здійснено теж чимало економічних злочинів, про що свідчать численні військові судові справи. Одначе жоден вояк Польського війська не був покараний за злочини, учинені протягом Акції “Вісла”. Ба, як на іронію: колишні солдати мають грошовий додаток до пенсії за боротьбу з “бандами УПА”. До сьогодні.
По другій стороні барикади – жертви, яких окрадено, оскаржено і депортовано. Вони не мають додатку до пенсії. Не мають навіть шансів на будь-яку справедливість.