Дні добросусідства: без кордонів

 отець Стефан БатрухКУЛЬТУРА№37, 2017-09-10

Польсько-український кордон 28–29 серпня у трьох місцях Люблінського воєводства відкривається в обидва боки. На щодень тут немає пунктів пропуску, проте під час Днів добросусідства всі охочі йдуть провідати друзів, рідних та знайомих у сусідній державі, долучитися до спільних частувань, культурних і релігійних заходів.
Свято розпочала процесія від старовинної дерев’яної церкви у Корчмині. Делеґації двох народів зустрілися на кордоні. Учасники з польського боку прибули з іконою Корчминської Божої Матері. Біля каплички відправлялася літургія, кожен міг набрати освяченої води і приступити до причастя. Після релігійної частини одні учасники свята брали участь у культурній програмі, інші перейшли на польський бік або подалися до Белза.
Релігійно-мистецькі зустрічі «Пам’ять, яка об’єднує» відбулися у Корчмині, Лісках, Білостоці і Кривиці. Декілька тисяч українців і поляків перейшли кордон в обидва боки та взяли участь у подіях, як кажуть у прикордонній службі.

Польсько-український кордон з висоти пташиного польоту. Гігантські риби символізують умовність кордонів між країнами. Автор лендарту* – художник Ярослав Козяра. *Лендaрт — художня діяльність, об’єктом якої є реальний пейзаж, фраґмент природного середовища.
Польсько-український кордон з висоти пташиного польоту.
Гігантські риби символізують умовність кордонів між країнами. Автор лендарту* – художник Ярослав Козяра.
*Лендaрт — художня діяльність, об’єктом якої є реальний пейзаж, фраґмент природного середовища.

Польсько-українське пограниччя – це реґіон, який історично знаходиться на перетині візантійської і латинської традиції, це територія взаємного проникання східної та західної культури, що є її великою цінністю з огляду на багатство, різноманіття, специфіку і туристичний потенціал.
У програмі зустрічей є спільні молитви, дебати про потребу співпраці й добре сусідство, транскордонні ярмарки, виставки реґіонального мистецтва, зустрічі представників неурядових організацій, влади і місцевого самоврядування різного рівня, а також взаємні відвідини жителів прикордонних місцевостей обох держав.
Великою несподіванкою був виступ молоді з Лемборка, яка дуже реалістично показала історію виселення мешканців Корчмина під час горезвісної Операції «Вісла» 1947 р. Через це село кордон проходив кілька разів. Галицький, волинський, польський, австрійський, російський, український… Остаточно державну приналежність села визначено Договором між Польщею та СРСР про обмін територіями від 15 лютого 1951 р. Тоді Корчмин не повернули УРСР разом з Белзом, Кристинополем, Варяжем та іншими поселеннями тодішнього Забузького району. Сьогодні Корчмин належить до Томашівського повіту Люблінського воєводства. Перша письмова згадка про село Корчмин – датована 1472 р., але можна припустити, що воно існувало й раніше. Сама назва села має руське походження, як і багато інших топонімів польсько-українського пограниччя, на чому наголошував у одній зі своїх статей відомий мовознавець, проф. Михайло Лесів. Дослідник виводить походження цієї назви від слова «корчувати». Мабуть, таке походження має назва села Корчмин та сусіднє село Корчин, яке залишилося на українському боці. Хоч можна виводити цю назву й від слова «корчма».

▲ Корчмин. Фото з архіву Фонду духовної культури прикордоння (2017 року)
Корчмин. Фото з архіву Фонду духовної культури прикордоння (2017 року)

Про церкву в селі вперше згадано 1531 р. Теперішній храм походить з XVII ст. Його вважають найстаршою дерев’яною церквою на Люблінщині та однією з найдавніших у Польщі. Греко-католицька парафія Корчмина 1880 р. була досить великою, налічувала 809 вірних у самому селі і 78 вірних при дворі Феліції Серватовської. Тоді в селі жило 40 римо-католиків. Після 1947 р. церкву в Корчмині використовували як римо-католицький костел. Однак у 50-ті рр. з приводу малої кількості парафіян храм закрили. І він поступово руйнувався. На початку 1990-х рр. тут почалися реставраційні роботи. З червня 2002 р. греко-католицька парафія у Любліні перейняла опіку над корчминською святинею.
З Корчмина походить чудотворна ікона Богородиці, яку віднайдено на поч. 1990-х рр. Після реставрації вона перебуває у греко-католицькій церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Любліні.
Ще у ХIX ст. у Кoрчмині вiдбувaлися релiгiйнi святкувaння на прaзник Успiння Пресвятoї Богородицi.

Стаївка/Корчмин (біля прикордонного знаку 702)

Пiслa ІІ Свiтoвoї вiйни село рoздiлив кoрдoн. Церквa oпинилaся нa пoльськoму бoцi на вiстaнi 500 метрiв, a каплиця з чудoдiйним джерелoм – пo укрaїнськoму, на вiдстaнi 20 метрiв. Пiсля 1945 р. святкувaння улаштовувано підпільно, тому що вони не мoгли вiдбувaтися урочисто і спiльнo. Цьoгo рoку, на 70-ту річницю Акції «Вісла», уже вчотирнадцяте організовано спiльні врочистості з участю теперішніх і колишніх мешканців Польщі та України, які живуть по обидва боки кордону. Від 21 до 28 серпня у Корчмині проходив табір українських студентів з Івано-Франківська, який мав на меті очищення території навколо церкви та на цвинтарі, а також ознайомлення з минулим Корчмина і навколишніх сіл.
Стаївка/Корчмин (біля прикордонного знаку 702) – це відпустове місце на самому кордоні, розташоване поміж Корчмином (з польського боку) і Стаївкою (з українського боку кордону), поміж містами Угнів та Белз у Сокальському районі на Львівщині. В середині ХІХ ст. хлопець зауважив незвичне диво, про що розповів священикові, який визнав, що це було об’явлення Матері Божої. І 1862 р. намічено відпуст на 28 серпня (Успіння Богородиці). Мешканці з довколишніх реґіонів приходили до цього місця на прощу аж до 1951 р., коли змінилася лінія польсько-радянського кордону, і місце опинилось на самій прикордонній смузі. Органи радянської влади суворо забороняли наближатися туди. Лише з 90-х рр. розпочато впорядкування території, відновлено фіґуру Матері Божої, установлено дерев’яну капличку, висипано невеликий курган, а на ньому є два обеліски для вшанування тих героїв, що боролися за волю України. Вперше кордон відкрито 28 серпня 2004 р., і прочани з України та Польщі могли після півстоліття знову зустрітись і вшанувати Пресвяту Богородицю.

Стаївка
Стаївка

Заходи 29 серпня в Лісках, Білостоці та Кривиці були присвячені вшануванню пам’яті о. Мирослава Ріпецького і тих людей, які творили історію, культуру рідного пограниччя. Урочистість розпочалася літургією в колишній греко-католицькій дерев’яній церкві у Лісках (Грубешівський повіт), яка була збудована 1872 р., а тепер служить місцевій римо-католицькій громаді. Потім відправлялася панахида на могилі біля входу до храму, де поховані мешканці села, які загинули 1944 р. Далі учасники, які з’їхалися з усієї Польщі, пішли на цвинтар, щоб молитвою вшанувати пам’ять о. М. Ріпецького та його дружини Євгенії. Наступним пунктом програми стало село Білосток, де є пам’ятник борцям УПА, яких убили НКВД-исти 26 лютого 1946 р. Біля могили ростуть лише старі дерева, мовчазні свідки важкої історії цього відпустового місця. Перед війною Білосток і Ліски були поєднані духовно. З розповідей відомо, що в Білостоці була церковиця, джерело і стації хресної дороги. Ці місця творили одне ціле. На завершення прощі відбулося освячення води у криниці, яка заслуговує на порятунок від знищення. До половини ХХ ст. парохом села був о. М. Ріпецький, одружений з Євгенією з роду Смулків. З їхнім приходом почалося відродження парафії і села. Отець Ріпецький з перших днів своєї пастирської праці почав реставрувати церкву в Лісках, а в наступні роки в Переводові та Костяшині. Сім’я Ріпецьких займалася також культурно-громадською діяльністю. Заклали «Просвіту», «Кооперативу», Союз українок, церковний хор, велику бібліотеку, своєю працею охоплювали дітей і молодь. Разом з парафіянами вони 1947 р. були депортовані в рамках Акції «Вісла» до Хшанова коло Елку. Побіля церкви є спільна могила тих, хто загинув 23 березня 1944 р. в Лісках. На кладовищі, згідно з заповітом, спочивають о. Мирослав та Євгенія Ріпецькі, які повернулися після смерті до своїх рідних Лісок.

Міст на українсько-польському кордоні (Архівне фото)

Урочистості мали своє продовження у Кривиці, де сьогодні єдиною пам’яткою минулого є збережений цвинтар, почищений та відновлений нащадками колишніх мешканців, які збираються кожного року, щоб зберегти пам’ять про рідних.

Поділитися:

Категорії : Головна, Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*