Дівчаче перо, чоловіча перспектива

Наталя КравчукРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№25, 2017-06-18

Joanna Chojnacka, «SZPAGAT», Wydawnictwo Poznańskie «Czwarta strona», 2016, 462 str.

Чи 22-літня дівчина може мати аж таку неймовірно високу інтелектуальну зрілість, уяву і емпатію, щоб на 462 сторінках роману «Шпаґат» показати стан душі чоловіка середнього віку, який розуміє, що втратив усе найкраще? Авторка аналізує свого героя крізь призму його емоцій, одночасно ставлячи питання, чим є любов, як вона впливає на наше життя, як вести себе, щоб любов не згасала? Книжка Йоанни Хойнацької – це певного роду психологічний порадник, бо, як підкреслює вона: «Кожен біль і терпіння стають болем і терпінням спільним». Авторка, наче професійний психолог, допомагає усвідомити читачеві, що це сильне почуття може довести людину до смерті, алкоголізму чи депресії.
У книжці є ряд мудрих спостережень, які варто запам’ятати або записати. Наприклад: «Дивним є те, що чужі люди, які раніше не зустрічались і навіть не знали про існування один одного, за короткий час стають найближчими собі людьми». Чи нині не бачимо таких життєвих ситуацій довкола нас?
Повість Йоанни Хойнацької – це інтриґуюча, дуже інтеліґентно сконструйована історія про чорні закутки покаліченої чоловічої душі. Герой «Шпагату» – Александер Бернацький, варшав’янин, що пережив війну у спокійній англійській провінції. Там установив контакти, полюбив англійську мову і став перекладачем і викладачем, який з розчаруванням споглядає на повоєнних студентів. Повернувшись на батьківщину, він не може віднайти себе в оновленій Варшаві. Живе минулим. З любові залишилася тільки дочка, але нею він теж не задоволений. Компенсацією за розпад бурхливого сімейного життя стають чергові романси. На старість чоловік залишився сам з відчуттям порожнечі, життєвої гіркоти і важкої для сприйняття самотності. Тепер він шукає спокою, приховуючи свою чоловічу безпорадність. Оточення, на його думку, мусить бачити в ньому гордого мужчину, свідомого своїх помилок, але не дуже схильного до їх виправлення.
Читача спочатку така постава дразнить, навіть змушує на якийсь час відкласти книжку, адже головний герой не збуджує нашої симпатії. Зацікавлення приходить пізніше, коли письменниця так розгортає свою розповідь, що Александер перестає вже вдавати, стає щирим навіть щодо самого себе. Герой роману, поринаючи у спомини про істотні події минулого – його очікування під кінотеатром «Москва» з наруччям неподарованих квітів, тепер розуміє, що Вона ніколи не появиться. Йоанна показує, що не варто боротись за минуле, яке відійшло назавжди. Не можна бути егоїстичною і цинічною людиною. Треба з гідністю приймати сьогоднішній день, тим більше, коли приходить старість. Отож потрібні добрі відносини з приятелями і родиною. А цього в Александра забракло. Залишився тільки сусід-алкоголік, з яким він часто разом випиває…
Книжку Йоасі (так можу називати авторку, бо я була свідком її навчання у варшавському ліцеї і раділа з її студентських успіхів) повинні, насамперед, прочитати чоловіки і задуматись над тим, чи нема в романі віддзеркалення їхніх власних слабкостей або рис характеру, які вони теж приховують перед оточенням. Динамічна, сумна і неймовірно правдива життєва розповідь дівчини, у якої ще нема великого життєвого досвіду, але вона володіє несамовитою спостережливістю і фантазією, поглиблює чоловічу перспективу на самотність.
«Шпаґат» – це драматична розповідь, яка, крім перестороги, несе надію та шанс зрозуміти, що варто бути собою. Варто бути звичайною, чесною і вразливою на потреби інших людиною.

* * *
Ким є молода письменниця, яка так відважно, з великою увагою, проникливістю і точністю аналізує світ чоловічої поведінки і чоловічих переживань?

Йоанна Хойнацька є корінною жителькою Воломіна під Варшавою, яка в середині червня захищає маґістерську працю з романістики в Яґелонському університеті. Про свою творчість говорить так: «Свої повісті я будую навколо емоцій. Це вони є моїм провідним мотивом. Моїх героїв конструюю від нуля. Радше не шукаю натхнення серед знайомих, але все-таки вкладаю в них дещо з життя». Тлом для роману Йоанна вибрала 50-ті роки Народної Польщі, про які її покоління знає небагато. Ця епоха виявилася для неї захопливою пригодою. Інколи вона сягала по газети і фільмові хроніки того періоду. Слово «шпаґат», яке у варшавській говірці зневажливо окреслює інтеліґента, послужило Йоасі для назви роману. Незабаром появиться друга книжка, де буде продовження долі героїв зі «Шпаґату», чудового літературного дебюту студентки.
Йоася пише про почуття, а також родинні і загальнолюдські відносини. Добрі поради вона винесла з дому. Її мати, Беата Хойнацька, відома читачам «НС» як сердечна, співчутлива опікунка хворої українки Світлани, що самотньо виховувала четверо дітей. Усі разом змагалися з безпощадною хворобою Світлани. На жаль, програли, але завдяки Беаті вона могла спокійно відійти, бо знала, хто займеться її дітьми. Віддана Беата знайшла для них добрих і відповідальних батьків у Нижній Силезії. Потім, очолюючи фонд «Проксенос», вона здобувала фонди для рятування дівчини Оксани, тіло якої повністю постраждало від пожежі. Донині Беата допомагає у Воломіні іншим українкам.
Особистості з такою великою вразливістю на біду і потреби іншої людини ми, працівники «Нашого слова», співучасники цих акцій, раніше ніколи не зустрічали. А тепер маємо щастя розділяти з Беатою радість з успішного літературного дебюту доньки. Познанське видавництво «Четверта сторінка» оголосило роман «Шпаґат» бестселером року. Тепер ідуть переговори про переклад твору багатьма мовами, у тому числі українською.
Йоанна Хойнацька – це досконалий приклад для молодих, які в добу Інтернету можуть широко реалізувати себе у літературній сфері. ■

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*