Дівчаче перо, чоловіча перспектива

Наталя КравчукРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№25, 2017-06-18

Joanna Chojnacka, «SZPAGAT», Wydawnictwo Poznańskie «Czwarta strona», 2016, 462 str.

Чи 22-літня дівчина може мати аж таку неймовірно високу інтелектуальну зрілість, уяву і емпатію, щоб на 462 сторінках роману «Шпаґат» показати стан душі чоловіка середнього віку, який розуміє, що втратив усе найкраще? Авторка аналізує свого героя крізь призму його емоцій, одночасно ставлячи питання, чим є любов, як вона впливає на наше життя, як вести себе, щоб любов не згасала? Книжка Йоанни Хойнацької – це певного роду психологічний порадник, бо, як підкреслює вона: «Кожен біль і терпіння стають болем і терпінням спільним». Авторка, наче професійний психолог, допомагає усвідомити читачеві, що це сильне почуття може довести людину до смерті, алкоголізму чи депресії.
У книжці є ряд мудрих спостережень, які варто запам’ятати або записати. Наприклад: «Дивним є те, що чужі люди, які раніше не зустрічались і навіть не знали про існування один одного, за короткий час стають найближчими собі людьми». Чи нині не бачимо таких життєвих ситуацій довкола нас?
Повість Йоанни Хойнацької – це інтриґуюча, дуже інтеліґентно сконструйована історія про чорні закутки покаліченої чоловічої душі. Герой «Шпагату» – Александер Бернацький, варшав’янин, що пережив війну у спокійній англійській провінції. Там установив контакти, полюбив англійську мову і став перекладачем і викладачем, який з розчаруванням споглядає на повоєнних студентів. Повернувшись на батьківщину, він не може віднайти себе в оновленій Варшаві. Живе минулим. З любові залишилася тільки дочка, але нею він теж не задоволений. Компенсацією за розпад бурхливого сімейного життя стають чергові романси. На старість чоловік залишився сам з відчуттям порожнечі, життєвої гіркоти і важкої для сприйняття самотності. Тепер він шукає спокою, приховуючи свою чоловічу безпорадність. Оточення, на його думку, мусить бачити в ньому гордого мужчину, свідомого своїх помилок, але не дуже схильного до їх виправлення.
Читача спочатку така постава дразнить, навіть змушує на якийсь час відкласти книжку, адже головний герой не збуджує нашої симпатії. Зацікавлення приходить пізніше, коли письменниця так розгортає свою розповідь, що Александер перестає вже вдавати, стає щирим навіть щодо самого себе. Герой роману, поринаючи у спомини про істотні події минулого – його очікування під кінотеатром «Москва» з наруччям неподарованих квітів, тепер розуміє, що Вона ніколи не появиться. Йоанна показує, що не варто боротись за минуле, яке відійшло назавжди. Не можна бути егоїстичною і цинічною людиною. Треба з гідністю приймати сьогоднішній день, тим більше, коли приходить старість. Отож потрібні добрі відносини з приятелями і родиною. А цього в Александра забракло. Залишився тільки сусід-алкоголік, з яким він часто разом випиває…
Книжку Йоасі (так можу називати авторку, бо я була свідком її навчання у варшавському ліцеї і раділа з її студентських успіхів) повинні, насамперед, прочитати чоловіки і задуматись над тим, чи нема в романі віддзеркалення їхніх власних слабкостей або рис характеру, які вони теж приховують перед оточенням. Динамічна, сумна і неймовірно правдива життєва розповідь дівчини, у якої ще нема великого життєвого досвіду, але вона володіє несамовитою спостережливістю і фантазією, поглиблює чоловічу перспективу на самотність.
«Шпаґат» – це драматична розповідь, яка, крім перестороги, несе надію та шанс зрозуміти, що варто бути собою. Варто бути звичайною, чесною і вразливою на потреби інших людиною.

* * *
Ким є молода письменниця, яка так відважно, з великою увагою, проникливістю і точністю аналізує світ чоловічої поведінки і чоловічих переживань?

Повний зміст статті можете прочитати, придбавши друковану або електронну версію газети

Опубліковано в Останній номер, Рецензії та огляди.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *