Богдан Хмельницький ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №35, 2017-08-27
Від 5 до 11 серпня в Кракові побувала нова група дітей бійців АТО, цього разу – з Білої Церкви та Білоцерківського району Київської області.
Програма цієї поїздки відрізнялася від попередньої. Було значно менше відвідин традиційних музеїв, зате значно більше активності на свіжому повітрі. Хоч воно і не дивно: влітку проводити час на вулиці значно приємніше, ніж узимку.
Цього разу діти і волонтери відвідали Сад дослідів (музей фізики ім. Станіслава Лема), Сукенниці, кам’яницю Шолайських, музей Чапських, будинок-музей Яна Матейка, Національний музей, побували також на екскурсії Вавелем та гуляли старим містом і Казимежем. Крім того, сплавлялися човнами по Віслі й мали на її берегах пікнік. А ще був майстер-клас, де діти власноруч малювали на дерев’яних брилках-сердечках прапори Польщі, України та Євросоюзу, потім люб’язно дарували їх волонтерам на згадку.
Під час перебування групи у Кракові випала неочікувана нагода зустрічі з гуртом «Шпилясті кобзарі», з яким діти відвідали два музеї та прогулялись єврейським кварталом Кракова.
Усі були в захопленні від Саду дослідів. Сказали, що це найкращий музей з тих, де вони побували. Мені як волонтеру так само пощастило відвідати з дітьми цей музей. Запевнюю, що проводили фізичні досліди і бавились не тільки діти, а й дорослі.
Хлопцям дуже сподобався Національний музей, бо там, примірявши обладунки, можна було відчути себе лицарем або воїном. Що стосується більш традиційних художніх чи історичних музеїв, тут ситуація трішки інша.
– Я була з дітками в музеях, – говорить волонтерка Зоряна Михайленко, – здається, тільки двох-трьох хлопчиків зацікавили виставки, на яких можна було роздивитися монети через лупу чи знайти Київ на старій карті. А після музею всі як один: і діти, і батьки повитягали смартфони і навіть не підняли погляду, щоб роздивитися все довкола… Це мене дуже вразило, але запам’яталося здивування одного хлопчика, що пан Чапський мусив дуже багато читати, бо «в нього книги від підлоги аж до стелі на полицях».
– Так, щодо смартфонів – чиста правда, – підтримує Зоряну інша волонтерка Олена Сидорак. – Шкода, що, навіть подолавши таку відстань, вони кожної вільної хвильки заглядають до свого смартфона, тому зацікавити і здивувати їх було досить важко. Проте кілька дітлахів таки були дуже допитливі. Довго розглядали музейні експонати, приміряли шинелі, фотографувалися в шоломах і розповідали, що хочуть бути військовими, «як мій тато».
Наталія Пашинська, волонтерка організації «Мій тато захищає Україну», яка була заснована 2014 р. і займається дозвіллям дітей бійців АТО у Львові та Львівській області, а також бере участь в організуванні поїздок дітей по нашій країні та за кордоном, розповідає:
«У поїздці до Кракова я представляла цей благодійний фонд як керівник творчих майстер-класів, які ми проводимо постійно з дітьми на наших акціях. Самі майстер-класи проводять майстри різного рівня, є так само визнані на рівні держави. Отже, у мене залишилось безліч приємних вражень про поїздку. Була насичена програма, сплановано все гарно і відносно дозвілля, і харчування, і хостел досить хороший. Мені сподобалось відвідувати музеї, особливо Яна Матейка (я сама художник-аматор), милуватись його картинами. Щодо дітей, їм теж усе сподобалося. Ми їх багато разів про це запитували. Переважно це діти з сільської місцевості, це для них був перший виїзд за кордон узагалі, звичайно, багато емоцій».
Організуванням дозвілля дітей у Кракові займалась голова Міжнародного благодійного фонду «Жертвам війни в Україні» Христина Потапенко.
«До нашого фонду звернулась голова фонду „Замкова гора” Олена Абрамова з пропозицією організувати поїздку для дітей воїнів АТО, оскільки наш фонд уже реалізував подібну поїздку в грудні 2016 р. Підготовка цієї поїздки була досить складною, виникали непередбачувані труднощі – як фінансові, так і організаційні. Були моменти, коли хотілось припинити все, але розуміння того, що це робиться для дітей наших захисників додавало сил іти до кінця. Для мене діти – це велика радість і тепло. Коли бачиш їхні усмішки, радість, коли вони обіймають і дякують, це неможливо описати словами, і саме ці щасливі очі кожної дитини дають наснагу до праці.
До організування поїздки долучилося багато благодійників, спонсорів і волонтерів з української та польської сторони. Фонд «Victims of War in Ukraine» дякує усім за допомогу. ■
