Богдан Гук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №18, 2018-05-06

Життя і літера

КОСТЯНТИН КУРИЛИШИН, ЧАСОПИС «ДІЛО» (ЛЬВІВ, 1880–1939): МАТЕРІАЛИ ДО БІОБІБЛІОГРАФІСТИКИ,
Т. І: 1880–1989 РР., ДРОГОБИЧ, 2015; Т.
ІІ: 1890–1894 РР., ДРОГОБИЧ, 2016; Т. ІІІ: 1895–1899 РР., ДРОГОБИЧ, 2017.

З трьома першими томами мало не 10-томного проекту Костянтина Курилишина українська та світова біобібліографістика отримала поважну заявку на те, що всі номери львівського часопису «Діло» за 1880–1939 рр. отримають найдокладнішу на сьогодні інформаційну базу. У ній можна буде знайти зміст, авторів та іменні й географічні показники того, що було цікавим для авторів «Діла». У вужчому розумінні – це праця з кола галицької культурної спадщини ХІХ і ХХ ст., яку вже представляють показник змісту «Літературно-наукового вісника» за 1898–1932 рр., що його випустив 2000 р. Богдан Ясінський, та бібліографія «Записок наукового товариства імені Шевченка» за 1892–2000 рр. Василя Майхера (випущена 2003 р.). Щоправда, ці видання відрізняються від «галицького декалогу» К. Курилишина тим, що не містять біографічної складової, яка має величезну цінність: завдяки ній бібліографічна частина не є анонімною. Автор, завідувач відділу україністики Львівської національної бібліотеки України ім. В. Стефаника, має значний досвід в опрацюваннях такого типу. Він 2008 р. випустив «Україномовну легальну періодику часів нацистської окупації (1939–1944)», а 2013 р. – «Часопис „Галичанин” (Львів, 1893–1913 рр.)».

Малий довідник бібліофіла

Для українського читача в країні над Віслою видання має вартість зокрема тому, що до 1939 р. до складу австроугорської і згодом польської Галичини входили наші реґіони східної Бойківщини, Лемківщини та Надсяння. Що можна знайти і як шукати потрібну інформацію в «Ділі»? Варто почати від назви реґіону, тобто села чи містечка, а також постатей, які вам уже відомі. Кожна така назва чи прізвище – це частина давньої культурної комунікації між Львовом та окраїнами.

Звернувши увагу на назви наших реґіонів на сторінках «Діла», можна багато зрозуміти з того, куди сягали впливи галицької столиці. Так-ось, Бойківщина не з’являється ні разу, Лемківщина один раз появилася в І томі (далі я буду вживати лише цифри І, ІІ, ІІІ на позначення томів), 4 рази – у ІІ, 4 рази – у ІІІ; Надсяння чи Посяння – ані разу (імовірно, ця назва тоді взагалі не існувала). Назва Підляшшя виступає один раз у І, Холмщина – двічі в І, 5 разів – у ІІ, 4 рази – у ІІІ. Проте наш поверхневий пошук можна організувати по-іншому. Тоді виявиться, що ключові назви міст – реґіональних столиць це: бойківське Лісько – про нього знаходимо 4 згадки в І, 6 – у ІІ, 13 згадок – у ІІІ томі; важливі для Лемківщини Горлиці один раз надибуємо у І, 3 рази – у ІІ, раз – у ІІІ томі. Щодо Нового Санча ситуація вже інша: 8 згадок – у І, 10 – у ІІ, 15 –у ІІІ томі (до речі, у географічному показнику ІІ тому це місто назване «Новий Сонч», а в самому ІІ томі – «Новий Санч»). Щодо Сянока, який передано як «Сянок» замість «Сянік», ситуація наступна: 13 згадок – у І, 16 – у ІІ, 20 згадок – у ІІІ томі. Щодо Лемківщини висновок ясний: у 1880–1899 рр. руська українська еліта Нового Санча, пов’язана з цим реґіоном, мала найкращу комунікацію з національним центром Львовом.

Як далеко Тилич від Львова?

Названі місцевості є реґіонами для дуже провінційної Галичини. А якщо зменшити масштаби пошуку? Тільки в І томі я нарахував 122 села й містечка з нашого боку кордону! Для віддаленої Лемківщини це будуть: Босько, Ванівка, Вислік-Нижній, Волиця, Вороблик-Королівський, Гладишів, Зиндранова, Королева-Руська, Криниця, Лабова, Пельня, Радоцина, Радошиці, Регетів, Ріпки, Сенькова Воля, Синява, Смереківець, Сянік, Тилич, Тилява, Тиханя, Токарня, Устя-Руське, Чертіж, Юрівці, Ялин.

Для прикладу, я шукаю село своєї мами – Вислік. Довідуюся, що в «Ділі» за 1886 р. зафіксували смерть тамтешнього пароха, єґомосця Івана Гинилевича (с. 118). Можна зрозуміти, що більшість назв – це вказівка щодо того, на якій сторінці «Діла» можна знайти про священика довшу чи коротшу посмертну згадку-життєпис. Отож перегляд 640 сторінок І, 608 сторінок ІІ та 712 сторінок ІІІ тому може дати змістовну радість кожному, хто й нині дорожить старогалицькими цінностями.

Ретельність праці автора, К. Курилишина, може бути зразком для наслідувачів, проте серед по-монашому докладної інформації можна знайти і не цілком точну. Наприклад, у І томі село «Лази» на с. 382 у згадці про господаря Дмитра Козака правильно віднесене до околиці Перемишля, але в показнику – воно в Короснянському повіті (там назва «Лази» подана також для Ярославського деканату, але йдеться про те ж саме село); Малковичі переплутані з Мальговичами (І том, с. 600). Трапляються неточні назви адміністративного підпорядкування населених пунктів, для прикладу, Теплиці – це сьогодні не Перевірський, а Ярославський повіт (ІІІ том, с. 695; подібна неточність є в І томі щодо Доброї на с. 604). Інколи автора підводить або вірність мовній класиці, або коректура. Ось у ІІ томі на с. 591 бачимо прикметник «перемишльський», а мало би бути «перемиський»; на с. 673 і 695 ІІІ тому написано «збаражский» замість «збаразький», причому на с. 674 в тексті про Іваничі є форма «збаразький». На цьому у трьох томах праці помилки такого типу, характерні для нашої «польської» України, закінчуються. Відтак і «дух», і «ревність», як писав про бажані риси людини 1848 р. парох Бахіра о. Іван Бірецький, у автора й коректорів – на дуже високому рівні.

Від духу автора до ревності видавця

Надзвичайно важливим є і те, що зміст праці відповідає формі: дрогобицьке видавництво «Коло» надрукувало кожен том з окремими особливостями дизайну на обкладинці. Книга видана у твердій обкладинці та супер-обкладинці, з шитим ниткою корінцем. Якщо за кілька років, коли К. Курилишин завершить працю, усі дані могли бути би доступні також в електронній базі даних, то вплив його проекту «Часопис „Діло” (Львів, 1880–1939): матеріали до біобібліографістики» буде набагато ширший, ніж нині.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*