Олена Гуменюк ■ ІСТОРІЯ ■ №45, 2017-11-05
Листопад 1917 р. увійшов до нашої історії як час активних державотворчих процесів, що стали визначальними на століття вперед. Це був час усвідомлення тодішніми політичними лідерами необхідності створення української держави. Разом з тим формувалася й нова армія. Чи були ці рішення своєчасними, чи можливості осені 1917 р. змарновано, – засвідчили події найближчих років.
У Києві 2 листопада 1917 р. розпочав працю ІІІ Всеукраїнський військовий з’їзд (2–13 листопада). З’їхалося понад 3 тис. делеґатів, які представляли інтереси 3 млн. українських військових. З’їзд вітали представники французької, бельгійської і румунської місії. З доповіддю виступили Михайло Грушевський, Симон Петлюра й інші українські політичні лідери. Виголошені промови показали загострення відносин між російським Тимчасовим урядом та Українською Центральною Радою (УЦР). М. Грушевський висловив надію, що українське вояцтво разом із Центральною Радою розбудовуватиме самостійну українську державу.
«Проти нас збираються великі хмари…, – говорив член Крайового комітету охорони революції, невдовзі – генеральний секретар продовольства Микола Ковалевський, – під час ІІ Всеукраїнського військового з’їзду залунали пророчі слова першого універсалу: „Ми самі будемо творити своє життя”, але вони не справдили наших надій, бо наші провідники стали на компромісовий шлях. Ставаймо тепер на справжній шлях утворення власними силами Української демократичної Республіки!»
Представники Вільного Козацтва закликали до рішучих дій: «Пам’ятайте ви, члени з’їзду, з якими очима ви явитесь до війська з порожніми руками. Пам’ятайте, що коли з’їзд хоче роз’їхатися, нічого не зробивши, хай раніше відправить панахиду по Україні. Ви оддаєте свій народ на поталу москалям, пам’ятайте, що сучасний момент найзручніший, щоб здобути народові землю й волю. Час настав сказати Україні своє рішуче слово і це слово мусить сказати третій військовий з’їзд».
У резолюції з’їзд вимагав від УЦР негайного проголошення Української Народної Республіки, повної українізації армії і флоту, укладення миру. Під час з’їзду надійшла звістка з Петрограда про більшовицький переворот і зміну влади в Росії. З’їзд перервав працю й оголосив себе «Першим українським полком охорони революції». Київ поступово почав перетворюватись на військовий табір. На вулицях міста відбувалися сутички між прихильниками Тимчасового уряду зі штабу Київського військового округу і прихильниками більшовиків.
Постанови ІІІ Всеукраїнського військового з’їзду значною мірою вплинули на рішення УЦР проголосити Українську Народну Республіку та сприяли творенню українських збройних формувань.
Продовженням державотворчих процесів став Третій універсал Центральної Ради, прийнятий на її засіданні 20 листопада 1917 р. Його текст уперше поставлено на поіменне голосування в УЦР. Із 50 членів Малої Ради (Комітет Центральної Ради), у залі були присутні 46, із них 42 проголосували «за». Універсал через два дні був публічно оголошений на Софійській площі в Києві.
У документі йшлося про встановлення Української Народної Республіки (УНР). Формально не передбачалось відокремлення від Росії, але вся влада в країні відтепер належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.
Прикметною ознакою прийнятого документа були його конституційна спрямованість та широкий демократизм. На 9 січня 1918 р. призначили всенародні вибори до Установчих зборів. У Третьому універсалі Центральної Ради окреслено територію УНР: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Питання про приєднання Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших земель з переважаючим українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів.
Підтверджено такі демократичні принципи: свобода слова, друку, віро-сповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи і житла, право використовувати місцеві мови у відносинах з державними установами, скасування смертної кари, амністія для всіх політичних в’язнів, незалежний суд.
Універсал установив 8-годинний робочий день, визнав право контролю уряду і робітників над промисловістю, проголосив право національних меншин на національно-персональну автономію, а також реформу місцевого самоврядування. У галузі земельних відносин оголошено про скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні й інші землі.
Принципи, сформульовані в цьому документі, розвинуто й закріплено в окремих законах УНР. Зокрема, на початку грудня 1917 р. ухвалено низку законів про реорганізацію судів, а 9 січня 1918 р. – Закон про охорону прав національних меншин.
Універсал не вирішив, однак, наболілого аграрного питання в країні, уряд не виробив дієвих механізмів щодо розподілу землі, а це в подальшому призвело до втрати підтримки УЦР частиною українського населення. ■
