ДЕ ЗНАХОДИТЬСЯ головне джерело Сяну?

Войцех КрукарРЕПОРТАЖ2011-08-12

{mosimage}

Вистачить побіжно глянути на карту Польщі, щоб помітити, що витоки Сяну знаходяться в особливому місці. Це найдальший куточок польської держави у південно-східному напрямку, а водночас і реґіон, що лежить найдальше від Балтійського моря (бл. 600 км). Приблизно стільки ж звідси по прямій лінії до морів Чорного та Адріатичного. Верхів’я Сяну покривають майже повністю водною мережею територію Бещад і вклинюються у басейн Чорного моря, до якого несуть свої води ріки Дністер та Уж, що теж починаються неподалік. (рис. 1).

Річка Сян була протягом століть віссю осадництва в Бещадах. Уздовж її русла у XV i XVI ст. творилися волоські (бойківські) поселення: Райське (1425 р.), Журавин (1444 р.), Дидьова й Дзвіняч (1529 р.), Тарнава (1533 р.). Сянки – село, яке лежить найвище і найближче джерел ріки – згадане перший раз 1580 р. У ХХ ст. 39-го року вздовж Сяну був визначений кордон поміж Радянським Союзом і Німеччиною. Простягався він від джерела, що знаходилося найвище, а кілька десятків метрів над ним з’єднувався з кордоном угорським (рис. 2). Совєти 1940 р. виселили мешканців з правого берега ріки на Волинь. У післявоєнний час уздовж верхньої течії Сяну був визначений кордон поміж Польщею і Радянським Союзом. Тепер – це кордон польсько-український. Цікаво, що не йде він до найвище розміщеного джерела, як колись кордон радянсько-німецький, але до витоку, що лежить далі на північ, який колишні мешканці Сянків називали Студником. Таким чином радянській стороні вдалося відсунути кордон від залізничної колії, що проходить неподалік і з’єднує Львів з Ужгородом (рис. 3). У червні 1946 р. виселено мешканців надсянських сіл з лівого, польського берега ріки. Такі села, як Беньова, Тарнава-Вижня і Нижня, Дзвіняч-Верхній перестали існувати. Терен обезлюднів. Післявоєнні прикордонні правила практично не давали можливості вільно переміщатися по тому шматочку Бескидів, а туристичні карти (до поч. 90-х рр. ХХ ст.) показували поза територією Польщі тільки рельєф земної поверхні, водні об’єкти й ліси (риc. 4). Складалося враження, що джерела Сяну знаходяться десь на самому кінці світу…
Ситуація змінилася на початку 90-х рр. ХХ ст. 1993 р. означено стежку до могили графині, що зна-ходиться на колишньому сільському цвинтарі в неіснуючих тепер з польської сторони Сянках. Кілька років пізніше стежку продовжено на т.зв. Вершок, звідки відкривається краєвид до Сянків з української сторони. Шлях 2005 р. продовжено до польсько-українського кордону, до прикордонного знаку № 224, біля якого знаходиться джерело Студник. Паралельно розширювалася можливість експлорації терену з другого боку кордону. Дійти до цього джерела з Ужоцького перевалу можна вже протягом понад чотирьох років завдяки екологічній стежці (зелений колір). Проте про свій намір вийти на неї необхідно попередити заздалегідь заставу в Сянках. На сьогоднішній день це обов’язкова формальність, яка стосується всіх, також і українців.
Джерело Студник визнане головним витоком Сяну географами Львівського університету 1996 р. Тоді ж відновлено й “пам’ятник”, що тут знаходиться (великий прикордонний знак), і встановлено хрест. У п’яту річницю проголошення незалежності України, 24 серпня 1996 р., відправлено урочисту службу Божу з участю місцевого населення. Православний священик освятив воду й джерело. До стовпа прикріплено табличку. Подана на ньому висота (950 м) значно завищена. Основа прикордонного знака № 224 (а також пам’ятника) знаходиться на висоті 888,6 м. Джерело знаходиться майже 1 м нижче. Крім того, в географічних координатах на пам’ятнику через чиюсь неуважність появилася помилка: переплутано географічну довжину з шириною. Фактично пункт з такими координатами знаходиться в… Саудівській Аравії.
Найвище і найдальше від гирла знаходиться джерело під Піняшковим. Перед війною не мало воно власної назви, а одна з колишніх мешканок Сянків називала його описово “джерело в лісі Рубань”. Головним витоком Сяну вважалося воно вже в ХІХ ст. У 1927 р. закінчено детальне вимірювання довжини ріки саме від цього витоку з результатом 444 км. Це джерело вказувалося як головне на польських топографічних картах з міжвоєнного періоду, а також було визнане таким же німецько-радянською комісією. Тепер воно знаходиться на території України, на висоті 923 м. До цього ж джерела відносяться й сучасні виміри довжини Сяну. А найновіший, з 2005 р., дає результат 457,76 км. Коли подивимося на досить докладну карту витоків Сяну, то легко знайдемо ці два джерела: Студник на теперішньому кордоні і дещо вище розташоване джерело під Піняшковим.
На видавничому ринку 1995 р. появився “Історично-краєзнавчий словник. Ґміна Лютовиська”. Це обширне опрацювання до друку підготував Станіслав Крицинський. Маємо тут найбільш докладні описи кільканадцяти бещадських сіл, які після виселень у другій половині 40-х рр. ХХ ст. припинили своє існування. Великою вартістю цієї книжки є архівні фотографії, що показують, як виглядали бойківські села перед останньою війною. Кільканадцять таких ілюстрацій представляють колишні Сянки, а одне з них, датоване 1936 р., називається “Джерело Сяну”. Я багато разів бачив цю світлину, але щойно 2008 р. один з моїх друзів Адам Кулевський звернув мені увагу, що ця фотографія не має нічого спільного з відомими джерелами ріки. Зроблена десь як би посередині села, біля джерела є пліт, а у тлі видно хату (рис. 5). А джерела Студник і під Піняшковим були далеко від забудувань… Я знав, що в Сянках живе одна ще передвоєнна мешканка того села, Катерина Федичканич. Познайомився я з нею 2001 р., коли шукав колишніх мешканців надсянських сіл з метою відтворення передвоєнних місцевих назв. Перший раз людей з Сянків вдалося мені знайти в селі Переможному біля Комарного, і тоді вони мене палко намовляли відвідати пані Катерину. На початку грудня 2008 р. я вирішив знову вибратися з відвідинами до Сянків в Україну. Уже на початку розмови виявилося, що пані Катерина знає цю фотографію. Однак доки ще вдалося визначити місцезнаходження джерела, я довідався багато цікавого: вода в джерелі була освячувана 2 серпня, під час щорічного храмового празника на свято пророка Іллі. Сама фотографія мусила бути зроблена саме того дня, коли “…люди вже пішли, а діти ще залишилися”. На знімку видно хату сусіда пані Катерини, який був другий в Сянках, рахуючи від Ужоцького перевалу. Помалу вдається встановити, де було джерело: під горою Дівчою, понад залізничною колією, 30 м нижче дороги на Угорщину. Мало 1,5 м глибини і було обкладене камінням. Вода в ньому була завжди. Біля джерела стояло чотири хати, де жили сім’ї з такими прізвищами: Гладиш, Кудрич, Кльоб і Мерканич. Усіх мешканців виселено 17 березня 1940 р. до Костополя на Волинь. Моя співрозмовниця, уроджена Гладиш, будучи сімнадцятилітньою дівчиною з туги за рідними сторонами написала на Волині вірш:
Гора Дівча невеличка,
Попід ню доріжка йде
Ай та доріженька
на Мадярщину іде
Ой під тою доріжкою
хрест Христовий стоїть
А під хрестом керниця,
з неї Сян ріка біжить.
У хвилину прощання я ще довідався, що це джерело Сяну в післявоєнний час було підключене до системи водопостачання Сянків. Того дня я вже не зміг віднайти вказаного витоку. Прикордонники на Ужоцькому перевалі, де проходить межа між Львівською і Закарпатською областями, наказали мені вертатися, бо на “карточці” в мене було написане Сянки, і я не міг перебувати далі за цією місцевістю. Проливний дощ теж не заохочував досліджувати терен.
Підтвердження слів К. Федичканич я знайшов набагато пізніше в Літописі Бойківщини1 з кінця 60-х років. А. Рочій у статті про Сянки й Беньову згадує, зокрема, що “В Сянках випливає Сян недалеко шляху на ґрунті Д. Гладиша, який куплено для нашої єпархії.” Пригадаю, що родове прізвище К. Федичканич було саме Гладиш.
Перед черговим виїздом до Сянків я докладно вивчив австрійські топографічні карти, споряджені у масштабі 1 : 75 000 (тзв. Specjalkarte). На всіх є підпис “San Urspg.”, але не поставлено однозначного знаку джерела (рис. 6). Проте докладно і згідно з вказівками Катерини Федичканич джерело зазначене на кадастральному плані Сянків з 1853 р. (рис. 7).
Через тиждень (13.12.2008 р.) я вже знову був у Сянках, затримався під горою Дівчою. З головної дороги я пішов просто до початку малого струмочка, невдовзі вже заглядав до будки з білої цегли в радянському стилі, що стоїть поруч. Виявилося, що її фундаменти є стінами водного резервуару, на дні якого б’є джерело! (рис. 8). Рівень води в ньому не перевищує 10 см і занизький для того, щоб вода відтікала вміщеною в стіні трубою. Видно, що вода знайшла вихід під фундаментами будки і пункт черпання води перестав функціонувати. Оточення довкола джерела змінилося до невпізнання. Нема й сліду по хатах, які колись тут стояли. Тільки можна в терені розпізнати, де проходила колись дорога (під головною дорогою на перевал). Тепер “справжнє” джерело Сяну виглядає винятково нецікаво, ніби ув’язнене й забуте, хоч лежить поруч одного з найважливіших транскарпатських шляхів.
Історія джерела під Дівчою сягає принаймні до середини ХІХ ст. Вінцентій Поль у “Картинках з життя й природи” (1869 р.) описав це місце так: “Приглядався я до такої череди верховинських волів у Сянках на Бескиді, сидячи в тіні старого бука, з-під коріння якого Сян випливає срібним потоком… Тут, біля витоків Сяну, в цьому урочищі землі були довкола покошені луки і духмяним сіном пахтів увесь Бескид – а думка бігла з гамірним потоком у рівнину на кількадесят миль, де під високою кручею старого Сандомира Сян добігав до Вісли!” Поданий тут опис точно передає тодішню топографію: це була відкрита територія, але не було ще забудови. Не вдалося знайти інформацію, чи біля джерела празникували. З того часу походить теж опис Сянків у Географічному словнику Польського Королівства: “На півд. стороні, близько кордону, при гостинці ужоцькому б’ють джерела Сяну і висилають струмінь, що пливе на північ. Струмінь той доповнюють в межах села малі притоки”. Безсумнівно, про це джерело говорить один з найвидатніших польських географів Антоні Вжосек у праці “З околиць Сянків і Ужоцького перевалу”2: “Відразу попід гостинцем, якісь 200 м від кордону, сочиться з-під дерну головне джерело Сяну, позначене греко-католицьким хрестом. Підсилене кількома струмками з граничного хребта, творить уже на території села Сянки чималий потічок, який розростається потім усе більше, щоб стати найбільшою карпатською притокою Вісли”.
Пише про це й Мечислав Орлович у своїх туристичних спогадах: “…[Сянки] це село, що лежить нижче Ужоцького перевалу, назву свою воно бере від джерел Сяну, який випливає з-під сільських хат…” Той сам автор у першому післявоєнному путівнику по Бещадах так характеризує Сян: “…випливає в Сянках, поміж сільськими хатами, дещо нижче Ужоцького перевалу (859 м)…”
У грудні 2009 р. я знову вибрався до Катерини Федичканич3. Під час розмови виявилося, що вона теж є на тому знімку: “… там є така дівчина, дитину тримає на руках – це я! Я тримаю на руках мого брата, хлопця. Пани з Варшави їхали, з дороги прийшли там і нас фотографували…”. Раніше мені вдалося встановити, що Станіслав Крицинський знайшов цей знімок в Архіві Національної бібліотеки у Варшаві, а походить він з колекції Мечислава Орловича! У розмові зі мною Сташко сказав, що ту фотографію мусили зробити в серпні, бо тоді Орлович зі своєю групою виїжджав у гори. У звіті з літнього виїзду Орловича з 1936 р. читаємо під датою 2 серпня: “О 10.30 (…) почався марш від джерел Сяну по сусідству з Ужоцьким перевалом (859 м) за червоними знаками проїзною дорогою, що веде північним узбіччям граничного хребта…” Цікаво, що на цьому знімку є й Мечислав Орлович – це та постать у лівій верхній частині фото 5, за огорожею, в характерній фесці на голові. А пам’ятала ж Катерина Федичканич, що знімок зроблено саме 2 серпня, на храмове свято, коли “…люди пішли, а діти ще залишилися…” Аж диву даєшся, яке коло заточила історія!
Тепер кожне з трьох джерел має вже свою історію. Витік під Піняшковим найбільше “гідрометричний” і з історичним мотивом радянсько-німецького кордону. Студник пов’язаний з делімітацією післявоєнного кордону, саме його найчастіше відвідують туристи з Польщі й України. Джерело під Дівчою – це приклад традиційного визначення головного джерела, що сягає принаймні до середини ХІХ ст. Коли говоримо, що біля джерел Сяну були Поль чи Орлович, то пам’ятаймо, що стосується це саме цього витоку.
А котре з цих трьох джерел головне? Гідрографія випрацювала дещо компромісне розв’язання, в якому береться до уваги джерело, відоме з традиції, а довжина даної річки вимірюється від джерела найдовшої притоки. Підсумовуючи: головне джерело Сяну знаходиться під Дівчою, а довжину ріки треба міряти від витоку під Піняшковим. Назву Сян слід вживати на картах нижче від пункту, де поєднуються всі три джерельні потоки.

1. Літопис Бойківщини, ч 2, серпень 1969, США-Канада, с. 11
2. Wrzosek A., Z okolic Sianek i Przełęczy Użockiej. Ziemia 4, 1938,, стор. 72-77. Цю статтю я отримав завдяки винятковій доброзичливості Веслава Вуйцика і працівників Татранського музею в Закопаному.
3. Катерина Федичканич померла в Сянках 30 січня 2011 р., похована на місцевому цвинтарі.

№33, 14 серпня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Репортаж

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*