06.10.2022
XI Барви української культури
Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №36, 2022-09-04 В Банях-Мазурських 20 серпня відбувся фестиваль XI Барви української культури, організатором якого став місцевий гурток Об’єднання українців...
Орест Лопата ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №20, 2018-05-20
У розмові зі Стефанією Урбанською, вчителькою української мови в Банях-Мазурських (Вармінсько-Мазурське воєводство) вона певною мірою дає відповідь на питання, що з’являлося на шпальтах «Нашого слова», яке майбутнє чекає українців «із закерзонською історичною свідомістю» без молодого покоління. Відповідь на це питання зводиться до одного: без свідомих свого українства молодих людей нас не буде. Не від сьогодні відомо, що асиміляційний процес наступає щораз більше. Можна його, звичайно, сповільнити, але затримати неможливо. В архіві «Нашого слова» (№ 9, 27.02.2000 р.) я знайшов статтю «Бані-Мазурські: дамоклів меч над українською громадою». Час, що минув від появи цієї статті, показує (про це також говорить С. Урбанська), що цей меч не безчинно «нависає» над нами, але безпощадно «рубає» українську громаду. Однак змагатися з тим мечем нам усе-таки потрібно і в сім’ї, де проходить основний «фронт» війни, і в церкві, і в різних громадських організаціях, у тому числі ОУП. А треба починати з дітей. Зі свого дитинства я пам’ятаю виступ на Шевченківському святі. Згадую свій переляк перед виходом на сцену Будинку культури в Бартошицях. Потім протягом багатьох років я з почуттям сентименту зберігав у шухляді нагороду за участь у цьому святі – альбом художника іллі Рєпіна, а в ньому – картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Пам’ятаю теж свого вчителя в ліцеї Івана Співака, який вважав, що «українство треба лопатою вкладати до голови учня». Просто якийсь «канон» української літератури кожний учень ліцею мав вивчити напам’ять (у тому числі поеми Т. Шевченка, І. Франка). У мої ґданські студентські роки голова УСКТ Павло Кремінський дуже ліберально ставився до українських студентів. Він розумів, що молодість має свої права, тому дозволяв нам іноді «бути нечемними». Часто, заглядаючи вранці по дорозі на роботу до «клубу» (так ми називали домівку УСКТ), він говорив до учасників учорашнього так званого «літературного вечора»: – «Спіть, хлопці, спіть. Я вам у секретаріаті на столі залишив яблука». На мою думку, до дітей і молоді батькам треба підходити трохи «з лопатою», а трохи з увічливим (українським) словом, тобто вміло їх переконувати. Так теж вважає Стефанія Урбанська, коли говорить, що в Банях-Мазурських, борючись з асиміляцією, вони різними шляхами защеплюють українство дітям на селі. За час дитинства учні є учасниками культурних українських заходів. Таким чином «освоюються» на щодень з українством. Опісля вже як молоді люди з цими знаннями вирушають у широкий світ. Вчителька переконана, що вони «не загублять» у місті своєї тотожності. Що стосується батьків, їм треба побороти у собі комплекс неповноцінності, який «не дозволяє» їм посилати дітей на уроки української мови. Хоч і дивно, але більш ліберальні в цьому питанні мішані польсько-українські сім’ ї.
Стефанія Урбанська є головою Ради ґміни Бані-Мазурські. Це їй дає перевагу у громадській роботі. На цю перевагу повинні звернути увагу українські активісти інших реґіонів Польщі, адже до самоврядних виборів залишилося тільки 6 місяців. (ОЛ)
Про українську громаду в Польщі
Мені найлегше говорити про українську громаду крізь призму ґміни Бані-Мазурські.
Після Акції «Вісла» наше село називали в реґіоні «малою Україною». Мої батьки приїхали сюди 1947 р. з Любачівщини. Спочатку переселенці жили разом, як одна велика родина, підтримуючи один одного. Сьогодні вже цього нема, але сама свідомість єдності зберігається, хоч нас тут залишилося дуже мало. Якщо взяти до уваги статистичні показники, у селі проживає 1200 мешканців, з-поміж яких лише 30% – це українці. У тій третині, на жаль, є небагато громадських активістів. Щоправда, 10 років тому до нас приїхав парох о. Павло Старух і в місцевій церкві почалося відродження українського церковно-громадського життя. Люди стали частіше відвідувати церкву, а після Богослужінь зустрічатись. Крім церкви і гуртка ОУП, у селі також є школа, яка активізує дітей, проводить з ними громадські заходи. Діти беруть участь у різних конкурсах і проектах. Звідси маємо гроші на екскурсії та навчальні майстер-класи. Треба сказати, що в нашому реґіоні багато мішаних українсько-польських сімей. Питала я батьків про те, чи посилатимуть своїх дітей до школи з навчанням української мови. Парадоксально, що серед українських родин охочих дуже мало, а з мішаних сімей удалося заґітувати значно більше дітей.
Я вважаю, що для того, щоб дитина знала своє коріння, її треба змалечку вчити рідної мови. Тоді в дорослому житті вона зберігатиме свою тотожність.
Відродження
Відродження українського громадського життя в Банях-Мазурських та всьому реґіоні ми завдячуємо випускникам лігницького ліцею. Голова нашої місцевої ланки ОУП Євген Нога є випускником цієї школи. У міру своїх можливостей ми проводимо різні громадські заходи. Але найбільша наша гордість – щорічний фестиваль «Барви української культури». Є в нас також молодіжний ансамбль «Надія». Баням-Мазурським це дає престиж. Ми дуже гордимося і своїм церковним хором. У його репертуарі не тільки літургічні твори, але також народні пісні. Найчастіше ми зустрічаємося біля церкви. Тоді видно, скільки нас насправді. Коли б усі люди, які закінчили наші ліцеї, особливо ті з вищою освітою, захотіли включитися в громадську діяльність, було би прекрасно. На жаль, лише невелика їх частина є активною.
Українські заробітчани
У нас небагато заробітчан з України, адже Бані-Мазурські – це село. Однак ці нечисленні люди, які сюди прибули, усе ж включилися в життя місцевої української громади. У містах ситуація виглядає по-іншому. Наприклад, я знаю, що в Ольштині багато українських заробітчан, але вони там творять свої власні суспільні групи і не інтеґруються з місцевими українцями. Часом складається таке враження, що ми тут, у Польщі, більше дбаємо про українські справи, ніж громадяни України.
Мова ненависті
Ми з поляками живемо мирно і не відчуваємо якоїсь ворожості. Але трапляється, що в якійсь місцевості польський священик на проповіді тенденційно говорить про польсько-українську історію. І це нагнітає атмосферу ненависті. Треба згадати про те, що ще недавно на стінах будинків з’являлися написи: «Ukraińcy na Ukrainę!». Тепер цього, на щастя, вже нема.
Перспектива майбутнього
На мою думку, перед нами непогані перспективи. Запорукою цього є молоді віком і духом місцеві українські активісти, а також наш парох. Члени місцевої ланки ОУП приводять своїх дітей до церкви і на уроки української мови. Ми проводимо разом різноманітні заходи, відзначаємо такі історичні події, як Голодомор, возвеличуємо Тараса Шевченка, розповідаємо нашим дітям про те, що Україна сьогодні вільна і незалежна держава. Я вважаю, що нам вдасться зберегти своє українство лише тоді, коли ми будемо разом. У нас тепер у селі щораз менше молоді. Діти виростають і виїжджають у різні міста на навчання або до праці. Надіюсь, що вони завжди і всюди залишаться собою, тобто українцями. Я впевнена, якщо в нас збережеться сьогоднішній ентузіазм, ми й надалі будемо існувати!
Місцева влада
У нас хороші стосунки з місцевою самоврядною владою. Вона завжди підтримує наші проекти. Від ґмінної управи ми отримуємо субсидії, наскільки це дозволяє самоврядний бюджет Бань-Мазурських. Повітовий староста теж намагається нам допомагати. Це доказ того, що на місцях можна все владнати. За таких обставин ми маємо шанси ще довго працювати на благо нашої української громади.
До самоврядних виборів залишається близько 6 місяців. Сьогодні я – голова Ради ґміни Бані-Мазурські. Крім мене, ще двоє українців є членами цієї ради. Вони знову стартуватимуть у виборах. Я думаю, що наші люди віддадуть за них свій голос і ми й далі матимемо своє представництво у структурах місцевої влади.