Д-р Григорій Купріянович, голова Українського товариства: На всі звинувачення можу відповісти словами Шевченка: «Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою…»

Христина Заник, Павло Лоза, Ігор ЩербаРОЗМОВА№31, 2018-08-05

Що ви подумали, коли дізналися, що люблінський воєвода Пшемислав Чарнек подав заяву до прокуратури щодо вашої промови у Сагрині?

Довгі роки ми чекали на вшанування на найвищому державному рівні пам’яті українських православних жертв Холмщини, котрі загинули 10 березня 1944 р. у Сагрині від рук солдатів підрозділів Армії крайової та Батальйонів хлопських. Урочистості в Сагрині, що відбулися 8 липня за участю президента України Петра Порошенка, були достойним вшануванням цих сотень синів і дочок українського народу з боку найвищого представника української держави. Звичайно, ми очікували, що відбудеться офіційне відкриття пам’ятника за участю президентів України та Польщі, що українські православні жертви Холмщини будуть вшановані так само достойно, як польські жертви Волині у Павлівці, українські жертви Надсяння в Павлокомі чи польські жертви Галичини у Гуті-Пеняцькій. На жаль, цього не сталося, проте 8 липня ми поверталися з Сагриня з почуттям, що відбулося щось важливе і символічне…

▲ Сагринь, 8 липня 2018 р. Д-р Григорій Купріянович виголошує промову. Фото Катерини Купріянович
Сагринь, 8 липня 2018 р. Д-р Григорій Купріянович виголошує промову. Фото Катерини Купріянович

Тим більшим шоком були для мене слова люблінського воєводи, які прозвучали вже наступного дня. Про брифінґ Пшемислава Чарнека, присвячений сагринським урочистостям і моїй особі, я дізнався невдовзі після його проведення від люблінських журналістів, які телефонували мені і просили прокоментувати звинувачення воєводи. Я саме повертався з лікарні, де у ті дні перебувала моя мати. Одразу після повернення додому я подивився виступ воєводи.

Його заява мене приголомшила. Я досі не уявляв, що урядовець, найвищий представник держави у реґіоні, може собі таке дозволяти. Очевидно, люблінський воєвода має право на своє бачення історії, проте повинен пам’ятати, що таке право мають також українці, також і ті, що є громадянами Республіки Польщі і становлять – використовуючи юридичну термінологію – українську національну меншину в реґіоні, у якому він представляє державу…

Люблінський воєвода назвав відзначення у Сагрині «провокацією». Такі слова про Сагринь використав також голова Канцелярії прем’єр-міністра Польщі Міхал Дворчик.

Я обурений заявами люблінського воєводи Пшемислава Чарнека. Це недопустимо і ганебно, коли найвищий представник держави у реґіоні називає скорботні урочистості на честь пам’яті невинних жертв за участю президента сусідньої держави «провокацією» чи «гуцпою». Кожен народ має право зберігати свою національну пам’ять, поминати свої жертви. Для православних українців Холмщини таким священним місцем є село Сагринь, де від рук учасників польського підпілля у березні 1944 р. загинули сотні православних українців – загинули саме тому, що були православними й українцями. Коли представник держави так зневажливо ставиться до вшанувань чиєїсь пам’яті, він робить щось недопустиме.

Образливими є також слова воєводи, коли про учасників скорботних відзначень у Сагрині він сказав: «прибуття тисячі чи двох тисяч українських націоналістів до Польщі ніколи не є безпечною подією». Треба запитати: яким правом люблінський воєвода називає «націоналістами» людей, прибулих на скорботні урочистості, для молитви, на вшанування пам’яті невинних жертв? Чи вшанування пам’яті українців, які загинули від рук учасників польського підпілля, є проявом націоналізму? Що має він на думці, коли каже, що прибуття людей на скорботні урочистості «не є безпечною подією»?

Я готовий відповідати за кожне слово, яке я сказав у Сагрині в присутності президента України Петра Порошенка 8 липня 2018 р. З моїх вуст не прозвучало там ані слова неправди.

Серед учасників сагринських заходів були також особи, які пережили пацифікацію Сагрині 10 березня 1944 р., чиї близькі там загинули. Були там сотні людей, які самі народилися на Холмщині або мали предків, народжених у цьому реґіоні. Вони прибули на свою рідну землю. Як можуть почуватися ці люди, коли представник держави, збройні формування якої вбили їхніх близьких, називає скорботні урочистості, під час яких вони молилися, «провокацією» чи «гуцпою», а їх самих – «українськими націоналістами»?

Чи не здається вам, що це звинувачення – спроба зробити на вашому прикладі «показове покарання українця»?

Оцінюючи дії люблінського воєводи з перспективи наслідків цього для української громади в Польщі, потрібно вказати щонайменше два виміри: це, з одного боку, звернення воєводи до прокуратури про можливість скоєння мною злочину, з іншого – численні образливі його заяви у засобах масової інформації.

Ця перша дія воєводи, тобто звинувачення у злочині, поки що не має прямих наслідків: як інформують ЗМІ, прокуратура в Замості передала заяву прокурорам Інституту національної пам’яті – вони розглядають справу. Проте сам факт такого «гучного» звинувачення у злочині з боку високого державного службовця, безперечно викликає серед української громади у Польщі побоювання відкрито представляти своє бачення історії. Це звинувачення мене з боку воєводи і весь «театр», який його супроводжував, вже виконали свою роль, реально вплинули на свідомість наших людей. Окремим питанням є загальнодержавний вимір цієї ситуації, адже те, що спіткало мене як представника української громади, може спіткати кожного громадянина цієї держави, який думає інакше, ніж ті, хто зараз перебуває при владі.

Не менш важливими є наслідки другого виміру дій люблінського воєводи, тобто численних заяв у засобах масової інформації. Протягом кільканадцяти днів після подій у Сагрині воєвода дозволяв собі висловлювати у ЗМІ необґрунтовані звинувачення та образливі заяви про мою особу, очолювану мною організацію чи взагалі українську громаду. Ще буде час на те, щоб детально проаналізувати ці заяви. Проте вже тепер можна ствердити, що це все має глибокі наслідки. До польського суспільства, зокрема в Люблінському воєводстві, надійшло повідомлення, що українці роблять щось недопустиме, що можна їх публічно лаяти, звинувачувати у націоналізмі. А навіть більше, адже воєвода підкреслив: «Моїм обов’язком як поляка є звернення з повідомленням до прокуратури», тобто він як представник влади показує місцевому суспільству певне розуміння національного обов’язку… У люблінському реґіоні вже видно наслідки цього.

Яку атмосферу довкола українців, що живуть у Польщі, створюють такі заяви представника польської держави? Якщо навіть факт участі у скорботних урочистостях викликає звинувачення з боку очільника воєводства, то важко дивуватися, що українці знову починають боятися відкрито заявляти про свою національну приналежність, брати участь в українському національному житті. Ці побоювання були завжди, тепер знову наростають і їх дуже важко буде нейтралізувати. Заяви люблінського воєводи вже тепер реально впливають на ситуацію української національної меншини у Польщі, а зокрема в Люблінському воєводстві, у якому він є найвищим представником держави.

Як ви плануєте захищатися, якщо справа дійде до суду? Які ваші основні аргументи?

Я готовий відповідати за кожне слово, яке я сказав у Сагрині в присутності президента України Петра Порошенка 8 липня 2018 р. З моїх вуст не прозвучало там ані слова неправди. Якщо за ті слова я маю понести відповідальність – я готовий до цього.

Моїм основним аргументом перед прокурором та у суді буде моя промова, виголошена у Сагрині. Хто вміє, нехай вкаже, де там неправда, де злочини, у яких звинувачує мене люблінський воєвода.

На всі звинувачення можу відповісти словами Тараса Шевченка: «Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою…».

Після всієї цієї ситуації навколо вашої промови в Сагрині польське суспільство поділилось на два табори: тих, хто підтримує дії воєводи Чарнека, та тих, хто підтримує вас. Як думаєте, звідки з’явилось стільки агресії з боку перших, адже, здається, раніше такого не було?

На жаль, у Польщі завжди були середовища, які з ворожістю ставилися до українців. Тільки раніше такі середовища мали менше можливостей відкрито проявляти свою антиукраїнськість. Виникало те з цього, що з початку 90-х років ХХ ст. у публічному дискурсі у Польщі домінуючим стало бажання співпраці і порозуміння з українцями, а також розуміння того, що українці мають право на своє бачення історії. Навіть якщо хтось неприхильно ставився до українців, незручно було про це відкрито заявляти. Це сприяло процесові повільного нівелювання антиукраїнських стереотипів у польському суспільстві і покращанню ситуації української громади у Польщі. Попри це, завжди активними були також середовища, які вимагали різкого ставлення до українців, зокрема в контексті історичного минулого. Їхня активність завжди була помітною і відчутною, зокрема для української громади у Польщі. Виявом цього було хоча б те, що вже раніше відзначення пам’яті українських православних жертв у Сагрині стали приводом для донесень у прокуратуру, так було зокрема у 2014 р., коли відбулися урочисті відзначення 70-х роковин сагринського злочину під час яких були елементи чину похорону. З перспективи України часто не добачали діяльності антиукраїнських середовищ у Польщі. Коли ми – українці з Польщі – вказували на цю проблему та небезпеку збільшення значення цих середовищ і можливої зміни атмосфери у польському суспільстві, нам нерідко докоряли, що перебільшуємо…

▲ Пам’ятник у Сагрині. Офіційне відкриття 8 липня 2018 р. Фото Христини Заник
Пам’ятник у Сагрині. Офіційне відкриття 8 липня 2018 р. Фото Христини Заник

На жаль, виявилося, що ми не перебільшували… Прийшов час, що нарація антиукраїнських середовищ перестала бути у Польщі нішовою, а стала елементом мейнстріму публічного дискурсу у Польщі. Їхні позиції прийняли деякі політичні сили, важливі посади зайняли люди, які відкрито заявляли про своє неприхильне ставлення до українців. Через те, знову – як це було до 80-х років – прийнятним стали антиукраїнські висловлювання, відкликання до антиукраїнських стереотипів, а також вимоги до українців (зокрема громадян Польщі) прийняти польське бачення історичного минулого. Так дійшли ми до заперечення права українців на своє бачення історії, таврування нас націоналістами, шовіністами, лише за те, що маємо свою думку. Ця вербальна агресія стає все більш помітною, а часом, у крайніх випадках переходить вже у фізичну.

Ставши символічно «публічним ворогом № 1» у Польщі, чи не побоюєтеся ви за власну безпеку та безпеку своєї сім’ї, оскільки «мова ненависті» уже часто перетворюється в «дії ненависті», тобто зневаження, а навіть побиття?

Звичайно, брифінг люблінського воєводи 9 липня та його численні висловлювання у засобах масової інформації різко вплинуло також і на мою особисту ситуацію. Це не відбулося так, що воєвода як державний службовець мав підозри щодо злочину з мого боку, просто написав заяву до прокуратури та став чекати на їхні висновки чи рішення суду. Ні, маніпулюючи моїми словами, він відкрито звинуватив мене у серйозних злочинах і надав цьому публічний характер, не залишаючи мені можливості захисту. Від найвищого представника держави у реґіоні в публічний простір надійшло повідомлення: Купріянович – це український націоналіст, який зневажає польську державу; далі були наступні, більш різкі звинувачення.

Воєвода спаплюжив мою особу і моє добре ім’я, не чекаючи на рішення суду. Фактично, у публічному просторі він уже домігся покарання мене за мою діяльність. Незалежно від висновків прокуратури чи рішення суду, медійна кампанія воєводи вже таврувала мене й українську громаду, а це впливає на наше життя. Помітним є наростання мови ненависті в Інтернеті, як у коментарях, так і в приватних повідомленнях, надісланих мені чи членам моєї сім’ї. Джина ворожості, якого вчергове випущено з пляшки, важко буде загнати назад. Серед людей знову відчувається страх.

Які будуть наслідки цього для мене особисто, для моєї сім’ї, але й для всієї нашої громади у реґіоні, важко зараз передбачити… Вони можуть бути дуже неприємні, у мене є такі побоювання. Як я можу почуватися як батько, коли моя 9-річна дитина, почувши, що відбувається, задумалась і сказала: «тату, якщо тебе посадять до в’язниці, то ти вийдеш, коли я буду у сьомому класі». Не думав я, що моїй доньці так доведеться використовувати знання арифметики…

Чи відчули ви підтримку з боку українського та польського середовищ: істориків, громадських діячів?

Від самого початку, тобто від 9 липня, я чув слова підтримки з різних сторін. Писали, телефонували мої друзі, знайомі, а також люди, яких я досі не знав, але які вважали своїм обов’язком підтримати мене. Одні робили це безпосередньо через приватні контакти, інші у публічній формі: на Фейсбуці, у своїх виступах, публікаціях чи зверненнях до відповідних установ. Хочу висловити всім щиру подяку.

Дуже важливою є для мене підтримка з боку сім’ї: дружини, доньок, мами. Мої близькі опинилися в дуже складній ситуації, вони стривожені цим, що відбувається довкола нас, побоюються за наше майбутнє.

Моя 9-річна дитина, почувши, що відбувається, задумалась і сказала: «тату, якщо тебе посадять до в’язниці, то ти вийдеш, коли я буду у сьомому класі».

Я почув численні слова підтримки від лідерів української меншини у Польщі, від багатьох членів нашої громади з різних місць і середовищ, незалежно від реґіону чи конфесійної приналежності. Дуже важливими є для мене слова підтримки та молитва ієрархів, духовенства та вірних Православної церкви у Польщі, також і тих, які не є українцями. Це символічно, що про підтримку мені і обурення діями люблінського воєводи заявило багатьох поляків – моїх друзів, але також людей, яких я не знав. Знаковими є слова підтримки з боку представників інших національних меншин у Польщі. У публічному вимірі дуже важливими були присвячені цій справі тексти відомих польських і українських публіцистів, дослідників та політиків, у тому числі – два депутатські запити у польському парламенті. Велике значення можуть мати дії української держави та міжнародних установ.

Я був зворушений, коли на різних заходах – на святі «На Івана, на Купала» в Дубичах-Церковних на Підляшші чи на «Лемківській ватрі» у Ждині на Лемківщині – до мене підходили і знайомі, і незнайомі. Всі висловлювали свою підтримку, бажання допомогти, заохочували відстоювати правду та захищати право нашої громади на своє бачення власної історії… ■

Схожі статті