Блоґ Ярослава Присташа 2013-04-26

ja05.2012a

Коли я послав Вахтангові Кіпіані внесений до Сейму Польщі текст законопроекту про встановлення 11 липня Днем пам’яті жертв геноциду, здійсненого ОУН і УПА на Східних Кресах ІІ Речі Посполитої з проханням про коментар, то сподівався, що Україна почує цю вістку. Не помилився. Інформація швидко заполонила український медіа-простір. Гірше з реакцією: один радикалізм спровокував наступний радикалізм. Можна подивитися в Інтернеті, як дві сторони вимахують шабелинами, а забувають про найсуттєвіше – вшанування жертв.
Крім галасливих ура-патріотів маємо також людей, які мислять тверезо. Проте серед поміркованих представників громадської думки в Польщі є дивний підхід. Мовляв, ми за примирення, але українці повинні визнати істину, тобто єдину правду, читай: нашу правду. Польська сторона не хоче сприйняти терміну «братовбивство». Так, якби поляки на Волині 1943–44 рр. не вбивали. Звичайно, стороною, яка почала різню, була українська. Крім цього, термін «братовбивство» є широковживаним християнським словом, яке окреслює вбивство другої людини.
Отож всі, навіть радикали, за примирення, – але на своїх умовах. А не можна просто без всяких передумов спільно вшанувати польських та українських жертв безглуздої етнічної чистки?

Категорії : Блоґ Ярослава