Ольга ТкаченкоМІҐРАЦІЯ№3, 2018-01-21

У польських наукових установах понад 400 українців здобуває звання доктора наук

Чому до Польщі прибуває щораз більше не тільки студентів з України, а й тих, хто замахнувся на титул доктора наук (PhD)? Які відкриття і вклад у науку вони могли б зробити, якби були в Україні? Що втрачає Україна, відпускаючи за кордон інтелектуальну еліту?
Спочатку трохи статистики. У Міністерстві науки та вищої освіти Польщі нас повідомили, що станом на 31 грудня 2016 р. у польських вищих школах навчалося 373 докторантів з українським громадянством. Додатково у наукових одиницях Польської Академії наук маємо 60 докторантів з України. До того ж, одна людина закріплена в дослідному інституті, а двоє докторантів-українців одночасно вчаться у двох наукових інституціях. Підраховуючи ці дані, 436 представників інтелектуальної еліти України реалізовують свій науковий потенціал у Польщі. З цієї цифри 44 українці торік вийшли з дипломом доктора наук Варшавського університету. У рейтинґу польських вишів ВУ розділяє перше місце з Яґелонським університетом у Кракові.
Погодьтеся, цифри вражають, адже близько півтисячі українців вирішило з певних міркувань розвивати науку не в себе вдома, а в сусіда. Щоб дізнатися про ці причини та загалом про життя українських молодих учених у Польщі, ми вирішили поспілкуватися з кількома українцями-докторантами і «свіжими» докторами наук.

Поліглот з Тернополя: до Польщі, щоб вивчати Туреччину

Юрій Чаїнський
Юрій Чаїнський

Юрій Чаїнський з Тернополя до Польщі приїжджав ще перед доторантурою на наукові стипендії. Захопившись процесом навчання, вирішив далі присвятити себе науковим розвідкам. Вступив в аспірантуру історичного факультету Варшавського університету. Каже, що вибрав Польщу з огляду на високий академічний рівень та наявність усіх умов для зростання як науковця (бібліотеки з доступом до тих джерел, яких не міг знайти в Україні; можливість брати участь у програмах навчального обміну (Erasmus+ і двосторонні програми між університетами). Не останню роль відіграла близькість Польщі до України.
Зі своїм майбутнім науковим керівником Юрій познайомився після перегляду інтернет-сторінки Варшавського університету. Підготував дослідницький проект, склав документи на навчання і так все почалось. Однак спочатку не все було так гладко, адже стипендію не присуджували автоматично, відтак деякий час хлопець мусив підпрацьовувати.
«Для отримання стипендії потрібно було аплікуватись перед початком навчального року, але того року я не встиг. Тому на першому курсі працював фрилансером (вільнонайманець, який сам шукає собі проекти). Крім того, займався перекладанням текстів, викладанням української для поляків. Також співпрацював з колеґою з Віденського університету відносно підготовки збору наукових матеріалів у Варшаві до його книжки. У наступні роки навчання я вже отримував стипендію, повністю її вистачало, щоб оплачувати житло, харчування та інші потреби», – говорить Юрій.
Зараз хлопець готується до захисту докторської дисертації. Протягом останніх шести років науковець досліджував питання ролі Туреччини в польській прометейській політиці в 1918–1932 рр. Він зазначає, що всебічне висвітлення теми дослідження не було б можливе без знання турецької мови. Тож молодий учений вирішив вивчити турецьку.
«Влітку 2014 я брав участь у літній школі турецької мови, яку організувала турецька культурно-освітня організація „Yunus Emre Enstitüsü”, а також провів один семестр в університеті Бількент в Анкарі в рамках програми Erasmus+ (2015 р.). Коли володієш турецькою мовою, тобі відкриваються двері до тюркомовної групи мов, наприклад, азербайджанської чи кримськотатарської», – розповідає науковець. Дисертацію писав Юрій польською. Крім польської і турецької, він володіє англійською і російською мовами.
Молодий учений оцінює своє навчання в Польщі тільки позитивно. Труднощі були спочатку, як доводилось підпрацьовувати, бо не було стипендії. У всьому іншому Юрій бачить лише плюси. Хоче й надалі займатися наукою, а також планує повернутися в Україну.

Від середньовічної літератури до business communication

Ірина Полець
Ірина Полець

Доктор наук Ірина Полець зі Львова захистилася ще 2013 р. у Вищій школі соціальних наук при Польській академії наук у Варшаві. Перед тим отримала ступінь маґістра із середньовічних студій у Центральноєвропейському університеті в Будапешті. Вона додатково пройшла літній курс з літератури і мистецтва в European College of Liberal Arts у Берліні. В Україні Ірина навчалася в Українському католицькому університеті, де отримала диплом програми МІГУС (Міжінституційні гуманітарні студії).
Тепер Ірина працює в Університеті Лазарського у Варшаві, який займає третю сходинку в рейтинґу приватних вишів Польщі. Тут доктор наук І. Полець викладає на двох англомовних факультетах – міжнародних відносин і менеджменту. Читає курс business communication (бізнес комунікація). Ірина є також керівником дипломних робіт і куратором студентських проектів. Разом з колеґою торік вона організувала міжнародну конференцію.
«Я писала свою роботу про відображення середньовічної літератури в кіно англійською мовою. Середньовічні джерела були латиною. Саму роботу писала в Україні 3 місяці. Це був час, який буду згадувати. Плюс і мінус одночасно – це свобода і вільний час, який непомітно кудись зникає. Це період, коли формуєш себе і своє дипломне дослідження, і все залежить від тебе. Щодо підготовки до захисту, багато елементів треба було допильнувати самій. Дуже допоміг секретаріат школи», – каже Ірина.
Хоча в ПАНі і була стипендія для українців, якої вистачало на проживання, Ірина активно працювала під час навчання, щоб здобути робочий досвід. Цим і пояснюється перехід від дослідження середньовічних текстів латиною до сучасної бізнес-комунікації.
«Це були короткотермінові контракти на «злєценє» (доручення). Здебільшого, перекладацька й організаційна діяльність. Моя перша робота в Польщі – помічник стиліста у TVP. Я теж працювала в державній організації працедавців у міжнародному відділі зовнішніх зв’язків. Цей досвід допоміг мені в теперішній роботі. Через декілька днів після захисту я полетіла на тренінґ до Праги, – мене взяли на роботу в представництві у Польщі. Це бізнес-організація, де я пропрацювала майже півтора року. Деякий час я сумісно працювала в університеті, але згодом це стало важко, і я вибрала університет», – ділиться досвідом молода вчена.

Астрофізик з Чернігова: спочатку Польща – потім Німеччина

Артем Богдан
Артем Богдан

Артем Богдан з Чернігова вивчав у Польщі прискорення високоенергетичних частинок на ударних хвилях при вибухах супернових. Невдовзі він захищатиме свій докторат в Інституті ядерної фізики у Кракові.
«Дисертацію я писав англійською мовою, бо польську знаю гірше. Саму працю написав за півроку, але до того було 2,5 року наукових досліджень й аналізу. Викладання було польською мовою та англійською, залежно від кількості іноземних студентів. Від аспірантури тільки позитивні враження – як від адміністрації, так і від лекцій. Моя праця теоретична, тому мені був потрібний лише комп’ютер і стіл. Наскільки я знаю, то проблем з обладнанням тут немає, навпаки, є багато унікального», – говорить Артем.
Слід додати, що Артем закінчив Київське відділення Московського фізико-технічного інституту – 4 роки бакалавра в Москві і 2 роки маґістерських студій у Києві. Потім пішов на аспірантуру в КНУ (фізичний факультет, астрономічна обсерваторія) в 2011–2014 рр. Однак там поки що не захистився.
«Щоб захиститися в Україні треба тепер 5 статей (коли я починав аспірантуру, то було 3, а потім змінилося на 5). Я не захистився, бо мав 4 статті. Для захисту в Польщі вистачить однієї, головне – результат, а не кількість. Бо стаття теж може бути на 30 сторінок», – розповідає про свій досвід Артем.
За його словами, Польщу не доводилось вибирати. Хлопцеві запропонували тут вчитися. Під час навчання була стипендія і гроші з ґранту, отож Артемові вистачало на проживання для себе та своєї сім’ї – дружини і доньки.
Головну перевагу, порівнюючи з українською аспірантурою, вчений бачить у кількості статей, необхідних для захисту. Також Артем високо оцінює відносини з науковим керівником: «У мене з керівником дуже добрі відносини, завжди на „ти”. Коли їдемо на конференцію, то ввечері можна разом пива випити і побалакати – це нормально. Не всі такі. Усе залежить від людини. Є й такі, до яких можна звернутися тільки: „пан професор”, але це не так часто буває». Не останнє місце займає фінансування. Каже, поїхати на конференцію ніколи не було проблемою. За 3 роки фізик побував на наукових подіях у Голландії, Італії, Франції, Німеччині, Південній Кореї.
«Після захисту я збираюсь у Німеччину, бо вже маю контракт. В Україні сьогодні просто без сенсу наукою займатися, у Києві на зарплату вченого чи аспіранта нормально не проживеш. А за щось треба жити», – констатує Артем Богдан.

Головне – не замикатися в одній дисципліні

Ольга Колесник
Ольга Колесник

Ольга Колесник з Житомира тільки розпочинає шлях докторанта в Польщі. В Україні закінчила Український католицький університет і Києво-Могилянську академію. Вона 2016 р. обрала спільну інтердисциплінарну докторантську програму факультету «Artes Liberales» та історичного факультету Варшавського університету.
Цю програму Ольга знайшла майже за рік до планованого вступу. Багато часу пішло на те, щоб розібратися, які саме документи потрібні для вступу, а також на написання проекту, збір та подання паперів.
«Програму я знайшла в Інтернеті і мене зацікавила саме інтердисциплінарна її частина, оскільки вважаю, що поєднання різних гуманітарних дисциплін у вивченні тієї чи іншої теми – це ключ до розуміння багатьох суспільних та конкретно у моєму випадку історичних процесів. Я вступала на умовах без оплати навчання і без стипендії, «карти поляка» в мене немає, тому особливих умов при вступі не було. Протягом першого року я не отримувала стипендії, однак були кілька місяців, коли отримувала фінансову підтримку з боку мого факультету», – зізнається Ольга.
Для своєї дисертації дівчина обрала тему радянізації львівського реґіону у 1939–1941 рр. Говорить, що зарано робити якісь висновки про плюси і мінуси навчання, оскільки пройшло ще дуже мало часу. Однак Ольга звертає увагу на певні відмінності в навчальному процесі між Польщею та Україною.
«По суті, у польській аспірантурі кожний студент вчиться індивідуально: у кожного свої пари, заняття і семінари. Досі не знаю більшості людей на одному році і програмі зі мною. Фактично увесь процес навчання залежить від тебе самого. Через проблеми з візою приїхала на навчання з понад місячним запізненням. Тому пішло багато часу на вивчення особливостей процесу і самої системи. Протягом першого року найбільшим викликом було вникнення в систему вимог та обов’язків студента в Польщі. Тут багато що по-іншому, ніж в Україні, і було багато викликів саме в організаторській частині на самому початку. Відповідно, довелося смикати багатьох інших докторантів, також іноземців, щоб розібратися в цій системі», – ділиться спостереженнями дівчина.

Книжка про Шухевича в Україні та аспірантура в Польщі

Олеся Ісаюк
Олеся Ісаюк

Д-р Олеся Ісаюк захистила дисертацію 2016 р. в Університеті Марії Склодовської-Кюрі в Любліні за спеціальністю «Новітня історія». Паралельно Олеся навчалася також в аспірантурі в ЛНУ імені Івана Франка.
Забігаючи наперед, варто сказати, що Олеся повернулась в Україну і займається історією УПА та дослідженнями українського визвольного руху. Її статті друкують такі всеукраїнські медіа, як «Історична правда», «ТСН», «Радіо Свобода», «Дзеркало тижня», «Лівий берег» та інші.
Темою для дослідження в Польщі Олеся обрала «Львівський університет у роки І Світової війни», роботу писала польською.
«Взагалі я думала десь податися після університету, але не було чіткого уявлення, де точно. А тут прочитала інформацію про програму, подала документи, пройшла. Так що свідомого спрямування саме на Польщу не було, просто так склалося. Поки я збирала документи, вступила ще й в українську аспірантуру. Стипендія в Любліні – 1350 зл. на місяць. Не відчувалося, що чогось бракує. Зрештою, завжди можна було привезти з дому якісь продукти», – говорить дівчина.
На третьому курсі Олеся отримала пропозицію працювати в Україні за її спеціальністю. Одразу ж погодилась. Каже, до Польщі повертатись не планує, хіба на якусь стипендію, посидіти в архівах тощо.
«Працюю паралельно і в науці, і у сфері «наукпопу». Цікаво, чим це все закінчиться, бо ще в студентські роки мені кілька викладачів казало, що в мене не наукові тексти, а пригодницькі трилери. Як виразився керівник моєї курсової на 4-му курсі, «у вас не курсова про ХVII, а пригодницький роман про ХХ століття». Подібний діагноз мені поставив і керівник мого докторату», – жартує Олеся.
Свою докторантуру в Польщі згадує виключно позитивно. Для неї – це досвід, розширення контактів, мовна і культурна практика, рівноправність у відносинах з науковим керівником, прозорість в адміністрації та менша бюрократія в наукових установах.
Цікаво, що ще до захисту докторської праці в Польщі Олеся Ісаюк написала науково-популярну біографію Романа Шухевича, яка вийшла в Україні 2015 р. у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» в серії «Українці. Історія нескорених». Через цю публікацію українські «ура-патріоти» цькували молоду дослідницю, мовляв, як людина, що написала книжку про Шухевича, хоче захищатися в Польщі.
«Я зібрала скріни „цькувань” у Фейсбуку і поділилася ними з керівником своєї докторської в Любліні. Керівник, мабуть, ще з кимось поділився, бо все швиденько затихло. Думаю, їх здивувало те, що я не відмовчувалася, а в тому ж Фейсбуці прямо написала, що про книжку знають і керівник, і деканат», – розповідає Олеся. Інших проблем перед захистом доктор наук Олеся Ісаюк не пригадує. ■

Поділитися:

Категорії : Міграція

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*