Вірші Ірини Мороз пронизані щирістю, відвертістю, любов’ю до життя. Філософська та інтимна лірика поетеси відкриває читачеві світ живих емоцій, переживань і роздумів ліричної героїні, які відгукуються в серці кожного і змушуть задуматися над важливим. До вашої уваги кілька віршів з нової збірки Ірини Мороз “Час на нас не чекатиме”:

ПЕРШ, НІЖ ВІДКРИТИСЬ ТОБІ ДО ОСТАНКУ

перш, ніж відкритись тобі до останку
перш, ніж лягти з тобою у ліжко
потім прокинутись рано-вранці
і обійнятись шалено ніжно,
я запитаю тебе відверто
я запитаю, бо маю право
вибір робити, коли нестерпні
сумніви враз підступають лукаво
скільки у серці твоєму місця?
для новизни, для незвичних правил?
як швидко ти відпускаєш колишнє,
тривожні сни чи пусті образи?
де і коли ти був найвище?
що тебе аж туди підіймало?
чи підпускав ти когось так близько,
щоб навіть дихання бракувало… перш, ніж відкритись тобі до останку
чи закохатися втративши голову
я буду мріяти безперестанку
аби твої сни були кольоровими.

ЗА НАМИ НЕ ВСТИГНУТИ

я люблю іти з тобою на кухню опівночі
лягати разом на підлогу і будувати в думках хмарочоси
планувати подорожі, заощаджувати кошти, купувати авто
переїжджати з країни в країну, з квартири в квартиру,
робити перестановки
пакувати і розпаковувати валізи,
роздивлятись магніти на холодильнику,
переглядати фото п’ятирічної давності,
згадувати кумедні непорозуміння,
дурні сварки, через які ще раз сваритися,
потім ще раз миритися, ще раз сміятися,
бо вже колись обіцяли,
що більше до цього не повертатимемось…
ми – одне ціле, дві половини
часом невиспані, часом втомлені,
часом голодні чи незадоволені
собою чи іншими, словами, подіями,
покупками, сервісом, питаннями, відповідями…
такі, як всі, й водночас особливі ми
єдина я, єдиний ти.
на цій підлозі
у цій розмові
нам нема рівних
за нами не встигнути.