Ольга МенькоІСТОРІЯ УСПІХУ№9, 2018-03-04

Роман і Сергій переїхали до Кракова у грудні 2015 р. А через півроку тут відкрилася їх кондитерська під назвою «Вишукані десерти братів Шевченків». Про шлях двох братів і їхні поради для майбутніх підприємців читайте в матеріалі.

Роман (зліва) та Сергій. Автор фото Богдан Хмельницький
Роман (зліва) та Сергій. Автор фото Богдан Хмельницький

Невелика кондитерська братів знаходиться біля ринку «Stary Kleparz». Зайшовши всередину, одразу бачиш вітрину з виробами братів і розумієш, які вони: десерти преміум-класу. Вишукані і красиві. На них хочеться дивитися і насолоджуватися. А іноді навіть доводиться пересилювати себе, щоби відломити шматочок десерту виделкою – тоді зруйнуєш міні-шедевр. А потім куштуєш і розумієш, що хочеш повернутися сюди знову, щоби спробувати іще один десерт. А потім ще і ще.
Та все ж, за успіхом кожної справи стоять люди, які змогли наважитись і почати, а потім невпинно продовжувати те, що почали. У цьому матеріалі я хочу показати братів Шевченків такими, якими їх під час інтерв’ю я побачила.
Моє перше запитання було про те, якими трьома словами може себе охарактеризувати кожен із братів. Сергій (молодший з них) починає відповідати: «Вишукане… Незвичне…». Роман сміється і каже: «Сергію, ти не про десерти розповідай, а про себе!».
Це, мабуть, перша річ, яку я зауважую: брати не просто виготовляють і продають десерти, вони живуть цією справою – спочатку про свою працю, а вже потім про себе.

Сергій
Сергій окреслює себе такими словами: «талановитий, мудрий і спокійний». В університеті він навчався на хіміка-технолога паливного вугілля. Розповідає, що сфера кулінарії була ніби хвилею: «Знайомі та близькі – усі в кулінарії. Ну, і я зацікавився. А десерти – це найвища каста. Те, чим завершується трапеза».
Ще розповідає, що йому завжди було цікаво створювати щось нове, а на свято готував пиріг з беконом і вершками. «Трохи жирний виходив, але смачний», – з посмішкою згадує Сергій.

Роман
Роман довго не задумувався над словами, якими хоче себе описати. Одразу каже: «Амбіційний, емоційний, різний».
Пригадуючи, коли вирішив стати кухарем, розповідає історію, що вперше бажання нагодувати когось прийшло у 4 роки: «Мама залишила нас самих вдома, Сергієві тоді був 1 рік. Я сиджу біля нього, а він плаче! Ну, я і вирішив нагодувати його смаженою картоплею». Потім, десь у 5 чи 6 років, я приготував свій перший рулет. І відразу ж додає: «Проте свідоме рішення прийшло у 23 роки. Ще коли був студентом, вирішив піти попрацювати, але думав – офіціантом чи помічником кухаря? Досвіду не було, але мама – кухарка, тому руки росли з того місця, що треба (сміється). Ну, і знайома порадила піти працювати кухарем, бо там є куди рости. Я почав як помічник кухаря, а через півроку вже став старшим зміни. Там мені сподобалось. У мене все виходило швидко і добре, тому я вирішив, що знайшов свій шлях».
Роман має дві освіти: технік-електрик та інженер-механік металургійних машин та обладнання. На запитання, чому пішов навчатися на такі спеціальності, каже: «Особисто я туди пішов, бо потрібна була вища освіта. Ну, треба було її мати! А чому, для чого і що з нею робити потім, – ніхто не знав».
Сергій і Роман спробували себе в різних сферах. В університеті організовували студентські концерти. У Романа була ідея відновити газету «Прапор юності», він навіть зібрав для цього команду студентів із факультету журналістики університету, але ідея так і залишилася ідеєю. «Ми шукали себе і жили активно», – кажуть брати. Згодом Роман працював на круїзному лайнері. Сергій – кухарем у багатьох закладах у різних куточках України.

Переїзд

Адреса цукерні: rynek Kleparski 14, Kraków. Фото з Фейсбука цукерні

Переїхати братам допомогла спеціальна фірма, яка все організувала. Та все ж, спочатку приїхав Роман, мовляв, «на розвідку».
Він розповідає: «Коли ми переїжджали, то були переконані, що тут немає десертів преміум-класу, що ми будемо першими. Та навіть у цій новій для Кракова сфері нам довелося важко працювати, щоб отримати результат».
Роман згадує купу документів, які потрібно тут заповнювати підприємцям. Але це не найскладніше. Звичайно, потрібний на все дозвіл, зате потім ти маєш певні права, ґарантію і захист. Порівнюючи з Україною, де дозволи для підприємців – символічні, щоб узяти певну суму грошей, або, наприклад, тобі не дають дозволу, щоби потім оштрафувати і знову взяти гроші.
На відміну від Романа, який уже трішки мандрував по світі, для Сергія Краків став першим місцем за кордоном. Він з усмішкою зізнається, що в перші хвилини найбільше його вразив вокзал і «Ґалерея краківська»: все в одному місці, комфортно, чисто і недалеко до центру. Мовляв, після Львівського вокзалу різниця відчувалася.

Цукерня
Брати розповідають, що тут, у Євро-союзі, бізнес розвивається роками. Це потребує багато часу і зусиль. Тому, власне, коли питаю про те, як часто Роман і Сергій відпочивають, вони трішки втомлено усміхаються і кажуть: «Який там відпочинок? Зазвичай, приходиш пізно ввечері й одразу лягаєш спати. А потім прокидаєшся і йдеш у цукерню. Але це було свідоме рішення. Для того, щоб потім мати змогу відпочивати, зараз потрібно попрацювати більше».
Коли цукерня не потребуватиме так багато їхньої уваги, Сергій хотів би почати мандрувати світом. Він мріє полетіти в Марокко та, «подорожуючи країною, досліджувати її культуру і кухню, відчути запах її прянощів». Однак зараз мусить постійно бути в цукерні. «Ще рано». Іноді здається, що ми говоримо не про цукерню, а про маля, яким опікуються брати Шевченки. А ще вони зізнаються, що ці два роки в Кракові у власній цукерні змінили їх.
«Одного разу ми йшли з одногрупником вулицею (нам тоді було по сімнадцять років) і побачили дорогу машину. Одногрупник тоді сказав: „Забудь, нам таке ніколи не світить”. Йому було тільки 17, а він уже був ніби мертвий всередині!», – говорить Роман. Для нього важливо досягати цілей, які він поставив, і займатися улюбленою справою. В цукерні, де вони нині працюють удвох із братом, Роман відповідальний за створення десертів і маркетинг. До речі, десерти і кулінарію Роман якраз і вважає тією, своєю справою.
Сергій відповідає за адміністрування і спілкування з людьми. Зізнається, що іноді це складно, адже люди різні.

Поради початківцям
На завершення питаю, що брати порадили би тим, хто хоче почати власну справу. Особливо, якщо це за кордоном.
Роман радить обирати те, що до душі. А ще вчити мову у власній країні і, переїхавши, лише вдосконалювати її. На його думку, так можна уникнути стресу.
Сергій говорить, що потрібно мати перш за все хорошу «фінансову подушку». Ті гроші, які страхуватимуть під час ведення підприємницької справи. По-друге, значну частину речей про ведення бізнесу краще дізнаватися від експертів, навіть тоді, якщо це коштує багато грошей. Мовляв, так все одно вийде дешевше, ніж «набивати ґулі» самому. І останнє, на що звертає увагу Сергій, – починати справу варто з тією людиною, яка близька духом і має схожі цінності. Для нього такою людиною є його брат Роман. ■

Категорії : Міграція

Схожі статті

Дебатний клуб українців у Кракові: перші кроки, міжнародні турніри та співпраця з польськими дебатерами

Ольга Русіна ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №15, 2018-04-15 У жовтні торік у Кракові почав працювати українськомовний дебатний клуб. Це – перша така організація для українців...

Коментарі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*