Павло ЛозаКУЛЬТУРА№35, 2015-08-30

Бойовий гопак – це традиційне українське мистецтво боротьби, яке 30 років тому систематизував Володимир Пилат. Протягом цього часу воно перетворилося в Міжнародну федерацію бойового гопака, яка нині нараховує більше як 10 тис. чоловік. Бойовий гопак – це комплексна система розвитку особистості, яка передбачає 4 напрямки розвитку: оздоровчий, фольклорно-мистецький, спортивний і бойовий. Від кількох років діє і зараз активно розвивається Варшавська школа бойового гопака. Про історію цього бойового мистецтва та його сьогоднішню функцію розповідає засновник і президент Міжнародної федерації бойового гопака Володимир Пилат.

Павло Лоза: Ви – знавець бойових мистецтв, ініціатор стилю бойовий гопак. Це заслуга Вашого діда?

Володимир Пилат навчає молоде покоління
Володимир Пилат навчає молоде покоління

Володимир Пилат: Я – львів’янин, але на канікули дідо і баба забирали мене до себе на село. Дійсно, там я все літо відпочивав і починав займатися з дідом боротьбою. Мій дідо був дуже цікавою людиною. Служив охоронцем у австрійського імператора Франца-Йосифа. Не так просто було попасти охоронцем до цісаря. Мого діда взяли одного з тисяч, бо від природи він був дуже сильний.

Бойового досвіду набирався в боях?
Дідо все життя вчився бойових мистецтв, що й вирішило його долю. Він постійно вдосконалювався. Та коли вчинено напад на австрійського імператора, дід був поранений у ногу, от і його відправили на пенсію. Повернувшись додому, він уже кульгав. Дідо змалку казав мені: «у чоловіка таке життя, що він мусить вміти битися». Показував мені деякі елементи боротьби, але я сміявся. Я противився тому, бо думав, та що там дідо може знати? З часом я переконався, що дідо був правий. Він показував одне, батько – інше, а вчителі – ще інше. Порівнюючи всі здобуті знання, я побачив, що найбільш практичне.

Таких учителів було більше?
hop_753732У селі мого діда був чоловік, який нічого не вирощував, тільки вчив молодих хлопців боротися, стріляти тощо. Йому люди платили за це, чим могли: хтось приніс курку, хтось – яйце, а хтось – крупи, так він і жив. Колись усі вчилися боротьби, бо кожен мусив захищати своє господарство. До ІІ Світової війни в нас на заході України було відомо до 25-ти видів бойових мистецтв. Були ті, хто це популяризував і навчав цього інших. Я сам спочатку займався гімнастикою, потім щойно боротьбою, боксом, навіть професійним, опісля карате, якому присвятив близько 20 років. Чесно кажучи, я прийшов до гопака після того, як мій колеґа, беручи участь у Чемпіонаті світу в Японії, розказував, як японці відносяться неґативно до білої раси. Мене це обурило. Після того я зрозумів, що в карате не досягну вершин, бо це не для нас, не для європейців.
Інша справа, що дідо з лицарського роду – прізвище Ґідей. Натомість мої бабусі – з козацьких родів. І вони завжди гордилися тим, що походять з козаків. Ці традиції завжди жили в родині, була повага до козаків.

Минає 30 років відтоді, як Ви створили експериментальну школу з дослідження і вивчення бойової культури українського народу…
Точно – це було 1985 р. Однак не так усе спочатку просто було, бо як закласти школу, якщо в архівах нема жодних документів на цю тему? Звичайно, є літературні спогади, леґенди про козаків. Це означає, що бойова культура була. Зрозуміло, що не було мови про якісь підручники, бо все винищували. Окупанти ніколи не хотіли, щоб поневолений народ виростав у гордості. Але все не могло щезнути… Колись засновник карате порівнював його з японськими танцями півострова Окінава. Я почав досліджувати кроки наших танців. Винайняв учителів танцю і почав розшифровувати рухи. Паралельно вів дві групи: дослідницьку (бойового гопака) та карате. Але від 1987 р. я перестав тренувати карате. Для людей було незрозуміло, що я починаю займатися чимось новим і невідомим. Але того самого року в мене тренувалося 85 людей.

Як Ви відтворили бойовий гопак?
Мене постійно цікавило, де збереглася наша бойова культура. З історії відомо, що в Римі чи Греції воїни, які боролися у фалангах, обов’язково вивчали танці. Виявляється, боротьба і танець супроводжувалися. Так було і з гопаком. Колись були обрядові танці, виконувані у храмах, а також побутові та військові танці. Гопак, аркан, козачок, метелиця – це ж військові танці. Тому багато до бойового гопака взяв я з танцю, а частину з того, що мені дідусь і батько показали. По суті, треба було відродити це мистецтво, зібрати по частинах. Від початку треба було створити всю комплексну систему. Це вдалося. І 1994 р. вийшла моя книжка «Бойовий гопак», у якій був увесь зібраний матеріал і розписані рівні майстерності.

Як у 80-­ті роки дивилася влада на Вас і на той факт, що Ви відроджуєте знищену колись традицію?
Дуже добре. У нас у Львові міський відділ комсомолу очолювали люди, які бачили, що в Росії відроджується традиція рукопашноґо бою. Я звернувся до них з проханням про те, що хочу відроджувати нашу бойову традицію. Вони не вірили в успіх, але дали зал. І так почалося. Тому мене сильно обурило, коли 1990 р., як народжувалася Україна, мене викликали в КДБ і почали повчати. Казали, що мені не треба цим займатися, що українці – не державна нація і не треба її піднімати вверх. Тоді дуже активно я помагав Народному рухові, мої хлопці створили при цьому Рухові першу бойову організацію. Дуже багато наших хлопців було в Братстві св. Володимира, у Спілці української молоді. Це мої учні знімали у Львові Леніна, охороняли В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, Степана Хмару. В мене 1994 р. було вже 3800 учнів, які тренувалися не лише у Львові, але і в Городку, Самборі, Тернополі, Івано­Франківську, Перемишлянах та інших містах. На хвилі патріотизму гопак розвивався дуже швидко. Починаючи з 1994 р., як з’явилася ідеологія гопака, проти мене дуже сильно почали боротися.

Чому?
Я проголосив філософію, яка звучить так: «Гопаківці – це лицарі світла, правди, добра і любові, які вирішили служити Богові та Україні». Додам, що крім міст на заході України, ми з 90-х теж організовували осередок у Полтаві. Думали, що будемо рухатися назустріч один одному і розгойдаємо Україну, відновимо бойовий дух. Але не всім це подобалося. Найгірше, що коли я взявся тренувати гопак, про мене почали пускати чутки, що я здурів і став націоналістом. Це роблено навмисне. Але ми не піддалися і розповсюджували інформацію про гопак. О третій годині ночі розклеювали афіші про бойовий гопак по місту, так, щоб зранку вже ніхто не міг зірвати їх. Просто робили своє.

Міжнародна федерація бойового гопака постала 2001 р. Як це сталося?
Коли ми брали участь у Чемпіонаті світу в Південній Кореї, де ми зайняли третє місце, там теж був канадець українського походження. Він сказав, що допоможе нам створити групу бойового гопака у Канаді. Вони тоді утворили Міжнародну федерацію бойового гопака з першим осередком у Канаді. Тоді хлопці вели гопак уже в Міннеаполісі, Лондоні, Порто. Від 2001 р. ми вже за межами України, а сьогодні – теж у Варшаві. Гопаком займається тут Ілля Сидорук при допомозі інших хлопців. Як усе буде йти нормально, я хотітиму зустрітися з варшавською громадськістю, поговорити про утворення спілки прихильників бойового гопака у Варшаві, опікунської ради, щоб трішки підтримати хлопців, бо їм не так просто розвиватися. Хотів би, щоб ми популяризували це мистецтво не тільки серед українців, але і серед поляків.
Крім того, що ми вчимо захищатися, пропаґуємо теж здоровий спосіб життя, вчимо розуміти народну медицину.

Як практично може допомогти бойовий гопак у житті?
Бачу, що гопак вчить хлопців відваги. Я був уражений, коли пішов одного разу на дискотеку і побачив хлопця, який в мене тренується. Він, щоб підійти до дівчини, мусив випити алкоголь, щоб перебороти в собі страх і комплекси.
Гопак – це теж школа лідерів, які не бояться труднощів. Усе життя – це боротьба. Загалом у школі в нас передбачено три види боротьби: тілесна, розумова і духовна. Коли до цього віднестися серйозно, то можна багато що доброго зробити у світі, хоча б захиститися перед злом. Кожен добре бачить, що сьогодні в нас відбувається.

Майдан був поштовхом до того, що молодь почала приєднуватися до різних ініціатив. Чи так теж є у випадку бойового гопака?
Почну, може, з першого Майдану 2004 р. Ми допомагали Ющенкові, та після цього супроти нас почався дуже серйозний терор. На прохання Віктора Ющенка я 2004 р. написав книжку «Бойовий гопак і основи захисту Вітчизни». Я думав, що мені допоможуть, а вийшло навпаки. Мені пакості робили. Постійно «шили», що готую терористів, бойовиків. Це була причина, щоб нам заборонити займатися гопаком. Зараз нас близько 10 тис. Поки що. Думаю, буде й більше, бо це перший рік, як нас перестало переслідувати КДБ, хоч, з іншого боку, тепер занесли мене у список ворогів Росії. Отже спокою не дають… Коли говорити про Майдан 2014 р., я сказав хлопцям, щоб не говорили, що займаються бойовим гопаком. Все одно ми там свою справу робили, та по-тихому.

…і хлопці теж її роблять на передовій?
Так. Але не буду казати про них. Я передовсім скеровував наших хлопців у спецназ. Командири спецназу самі кажуть мені: «Ваші хлопці – найкращі». Це вже хіба якийсь показник. Вони не піддаються труднощам. Я ж виховую воїнів, а не хліборобів. Людина, яка не розуміє суті призначення війни, то їй дуже важко жити в цьому воєнному світі. А немає чого боятися, коли правда на твоєму боці і ти захищаєш свій народ.

Дякую за розмову.

Фото з архіву варшавської школи бойового гопака

Інформацію на тему тренувань і співпраці з варшавською школою бойового гопака можна отримати за адресами: ArtHopak@gmail.com або fb.com/HopakWarszawa

 

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*