Людмила ЛабовичРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№38, 2017-09-17

Aneta Prymaka-Oniszk, Bieżeństwo 1915. Zapomniani uchodźcy, Wydawnictwo Czarne, Wołowiec 2016, 368 s.

Багато років про біженство, тобто масову евакуацію населення 1915 р., не говорилося зовсім. Важко було знайти наукові видання, присвячені цій темі. Пам’ять про біженство зберігали самі нащадки втікачів, передусім українці і білоруси. В останні роки зросло зацікавлення цією темою, а найкращим її опрацюванням став історичний репортаж Анети Примаки-Онішк «Bieżeństwo 1915. Zapomniani uchodźcy». Журналістка, яка публікувала свої статті в газетах і часописах: «Gazeta Wyborcza», «Polityka», «National Geographic», «Karta», родом з білоруськомовного села Книшевичів у Підляському воєводстві. Інспірацією для пошуку матеріалів стала для неї історія її власної бабусі Надії. Спершу з’явився блог biezenstwo.pl, потім – книжка.
Біженством найчастіше називають масову втечу населення (в основному православного) з західних губерній Російської імперії від німців, які наступали 1915 р. Головною причиною було використання російським командуванням тактики «спаленої землі». З цією метою проведено пропаґандистську акцію – лякали жорстокістю німців, наслідком чого була масова паніка і втеча людей, яких нерідко виганяли спеціально сформовані козацькі відділи, що палили села. Тому події 1915 р. можна розглядати як виселення. Внаслідок біженства могло виїхати тоді навіть 3,5–5 млн. чоловік, з чого 2 млн. – з території сьогоднішньої Польщі. Переважно це були білоруси та українці (67,5%), хоча втікали також поляки (13,3%), євреї (6,4%) і латвійці (4,9%). Найбільше людей виїхало з Гродненської губернії (800 тис. чол.). Під час втечі й дороги назад у 1918–1921 рр. померла третина всіх біженців.
За словами А. Примаки-Онішк, біженство – це одна з найважливіших і найтрагічніших історій усього ХХ ст., але чомусь ніхто цим питанням не цікавився. Щоправда, час від часу спогади біженців друкував білоруський тижневик «Ніва», а 2000 р. з’явилася збірка спогадів білоруською мовою «Бежанства 1915 года», яка включала також матеріали, записані на українськомовній території. Репортаж А. Примаки-Онішк – це найретельніше опрацювання даної теми, базоване на багатому матеріалі спогадів очевидців та численні історичні джерела. Книжка розповідає про долю біженців, починаючи від початку І Світової війни – аж по сучасність. Авторка показує події так, як їх спостерігали прості люди, тобто білоруські й українські селяни, також наводить спогади польських поміщиків. Вона пробує долати міфи, одним з яких є переконання, що біженство стосувалося тільки православних. Виявляється, що втікали так само поляки, хоч їхня ситуація була краща, ніж ситуація руських селян.

Герої книжки не анонімні. Це реальні люди, особисті історії яких розкривають перед читачами автентичну трагедію біженства. А. Примака-Онішк намагається зрозуміти, що відчували ті, які безповоротно утратили все своє життя: хату й село, потім дітей і батьків, а після Жовтневої революції – останні «стовпи» їхнього світу: царя і церкву. У книжці знайдемо багато драматичних описів, які емоційно діють на уяву читача. Авторка показує відчай і безпорадність людей, що іноді змушені навіть віддавати своїх дітей. Вона не оцінює, а співчуває, пробуючи зрозуміти тих, перед ким життя ставило важкий вибір. Найбільш зворушливі історії стосуються сиріт і дітей, яких батьки залишили або загубили в дорозі. А. Примака-Онішк описує детально подорож у глибину Росії, показує шляхетність людей, котрі допомагали втікачам, не приховуючи, однак, байдужості і жорстокості місцевого населення. Однією з таких історій є розповідь про те, як звільнений з роботи кондуктор відправив поїзд без попередження. Частина біженців поїхала, а частина залишилася, внаслідок чого розділено батьків і дітей…
У своєму репортажі авторка намагається долати стереотипи, відокремлювати факти від того, що творить сучасну пам’ять про біженство. Наприклад, її зацікавив міф про казковий образ Росії, тому вона пробує зрозуміти, чому втікачі саме так бачили цей край, а водночас показує, як насправді виглядало життя в Росії. Пробує теж критично глянути на розповіді про доброзичливість місцевих людей, які приймали біженців, годували їх, разом з ними працювали. Збереглося багато цього роду розповідей, але є теж історії про експлуатацію біженців і байдужість до їхньої долі. Це було помітне, зокрема, після Жовтневої революції – біда, голод і неґативне ставлення місцевого населення стає безпосередньою причиною рішення біженців повернутись додому. Журналістка описує дорогу назад і перші спроби знову закоренитися на своїй землі. Не обминає важких тем, відверто пише про складні національні відносини у відродженій Польщі і неґативне ставлення поляків до білорусів та українців.
Репортаж Примаки-Онішк – одна з найкращих публікацій про біженство. Це книжка для тих, хто ніколи про це явище не чув. Це також видання для істориків, які даною темою цікавляться. Спосіб подачі матеріалу, показання біженства з погляду простих людей знайшло визнання серед читачів і критиків. Анета Примака-Онішк отримала Нагороду ім. Ришарда Капусцінського за літературний репортаж 2016 р. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*