Білий Бір – національний орієнтир!

Анна ВінницькаГРОМАДА№41, 2017-10-08

70-ті роковини Акції «Вісла», 60-ліття парафії і 20-та річниця освячення храму, побудованого за проектом видатного митця Юрія Новосільського, – саме такі ювілеї відзначали українці в Білому Борі під час храмового празника Різдва Пресвятої Богородиці.

▲ <strong>Храмовий празник та відзначення 70-х роковин Акції «Вісла» очолили митрополит Євген Попович і владика Володимир Ющак.</strong> Фото авторки статті

Храмовий празник та відзначення 70-х роковин Акції «Вісла» очолили митрополит Євген Попович і владика Володимир Ющак. Фото авторки статті

– Могло б здаватися, що на цвинтарі потрібно тільки прощатися з людьми, натомість у Білому Борі настало воскресіння як нашої національної душі на західних землях, так і церкви загалом. Тому Білий Бір – це, насамперед, духовний центр українців на Помор’ї, бо саме тут 1957 р. в каплиці на цвинтарі відправлялося перше богослужіння. Для мене Білий Бір – місце зустрічі з українцями, де ми всі почуваємося як одна родина, оскільки нас тут багато. Нас мало не бути, однак ми є, – каже історик, проф. Роман Дрозд.
На терени колишнього Члухівського повіту, до якого входила теж нинішня ґміна Білий Бір, у рамках Акції «Вісла» переселено понад 7 тис. українців, що становило аж 26% усього сільського населення та 20% загалом. Деякою мірою це пояснює, чому саме Білий Бір став осередком церковного та громадського життя на Помор’ї. Символічно, що перший та останній транспорт Акції «Вісла» прибув саме до Члухівського повіту. Привезені сюди українці переважно походили з Ліського повіту, але були також люди з Перемишльщини та Ярославщини.
У Білому Борі чи не найбільшу роль відіграв о. Степан Дзюбина, засновник парафії, але, як каже владика Володимир Ющак – вроцлавсько-ґданський єпископ, на нинішній кшталт парафії працювали всі священики, які тут були. У книжці о. митрата С. Дзюбини «І стверди діло рук наших» ми читаємо: «Білий Бір зразу виріс до рангу найбільшого душпастирського осередку північного заходу Польщі. У першому празнику Різдва Пресвятої Богородиці взяло участь майже 500 осіб, але в 1977 році празник зібрав вже найбільшу кількість вірних – біля 6 тис. людей (саме тоді о. С. Дзюбина як генеральний вікарій переїхав до Перемишля). Ні одна наша станиця в цілій Польщі не збирала під час відпусту стільки людей. Мабуть, це сталося тому, що до Білого Бору приїздили найкращі проповідники, а також багато священиків (…). Прочани приїжджали з теренів цілого Помор’я – від Щеціна до Гданська та від Гожова до Зеленої Гори. Приїжджали сотнями автомобілів та численними автобусами». Так залишилося донині. У Білому Борі прочани духовно скріплюються і набирають сили. Цього року напередодні празника в церкві відкрито меморіальну дошку, присвячену о. митратові С. Дзюбині.

<strong>До Білого Бору прибули українці з усіх реґіонів північної Польщі.</strong> Фото авторки статті

До Білого Бору прибули українці з усіх реґіонів північної Польщі. Фото авторки статті

– З Валча кожного року українці приїздили на білобірські празники, хіба тільки хвороба могла зупинити їх. Просто не уявляю собі, як можна не бути на празнику в Білому Борі. Для мене це просто святість…Тут немовби перебуваю в іншому світі, відчуваючи духовне скріплення… Людина щаслива, що бачить стільки людей, затоплених у молитві. Справді, для мене це надзвичайне місце. Я щаслива, що можу тут молитися. Важливо, що люди приїжджають сюди з родиною, оскільки це зміцнює наш народ, – говорить Єва Терефенко з Валча.
– Пригадується мені, як 1969 р. драбинчастим возом разом з іншими односельчанами з Грабова я їздила до церкви в Білому Борі. Саме тут і познайомилась зі своїм чоловіком і того ж року о. С. Дюбина вінчав нас, а потім також хрестив наших дітей. Люди не поміщались у невеличкій каплиці, стояли назовні, а зимою було дуже холодно. Молитовний настрій поглиблювали різьблені ікони та вишивані рушники. У той час шкільна молодь і вчителі не могли ходити до церкви, тому на Великодні й Різдвяні свята у таємниці випускала я з гуртожитку по одній особі, – згадує Ірина Дрозд, колишня директорка шкільного комплексу в Білому Борі.

Повний зміст статті можете прочитати, придбавши друковану або електронну версію газети

Опубліковано в Громада, Останній номер.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *