Катерина СемчукКУЛЬТУРА№1, 2018-01-07

«Наше слово» розповість вам про унікальне різдвяне явище української культури, яке до сих пір збереглося в Україні – живий вертеп. У давнину люди на території сучасної Закарпатської області вірили, що колядники, переодягнені в страшні маски, шкіри тварин і лахміття, уособлюють душі померлих, які прийшли з того світу привітати живих і принести їм благополуччя на весь рік.

Обласний закарпатський фестиваль «Коляди в місті» 2011. Джерело: «Карпатський об’єктив»
Обласний закарпатський фестиваль «Коляди в місті» 2011. Джерело: «Карпатський об’єктив»

Свято Різдва Христового у селах Закарпаття завжди яскраве і сповнене давніми традиціями. Воно ніколи не проходить без традиційних колядок: люди співають їх з усією родиною за святковим столом, у церкві та в хатах. Колядки закарпатські вирізняються і діалектом, і звичаями, передаваними поколіннями з уст в уста. Але одним з найкращих різдвяних звичаїв, що зберігся на Закарпатті до сьогодні, є колядування з бетлегему з Вертепом.
Люди пам’ятають ще радянські часи, коли бетлегеми були заборонені, як і відвідування церкви та відзначання церковних свят загалом. Проте це ніяким чином не зупинило мешканців карпатських гір, які зберегли свої традиції навіть за радянської влади.
Бетлегеми – це ті, хто першими в селах, починаючи з 6 січня, сповіщають по хатах про Різдво Ісуса Христа. Після вечері дітлахи, молодь і дорослі збираються разом та йдуть веселити (колядувати) по домівках своїх родичів, близьких та інших односельчан. Вони в ролі пастухів та ангелів заходять до кожної сільської господи, розігрують біблійну сценку й колядують. Учасники вертепу мають обійти всі хати, яких у селі зазвичай півтори сотні. У кожній оселі на колядників чекають за накритим столом. Старші жінки в селах переважно залишаються вдома і чекають на колядників. Так склалося внаслідок традицій, що жінкам у цьому дійстві відведено роль приймати колядників у гості. Це форма подяки від родини, якій колядують бетлегемщики: дорослих запрошують до святкового столу. Дітлахам за колядки на Закарпатті також прийнято віддячувати. Раніше винагородою для маленьких колядників були різні ласощі: яблука, горіхи, цукерки, тістечка. У наші дні популярним стало «дарувати» гроші, які потім колядники віддають на потреби місцевої церкви.

Бетлегем
Уже ввечері першого дня Різдва усі радо пускали колядників до хати, пригощали їх та віддячували за коляду. На Різдво (7 січня) з самого ранку до хати чекали першого відвідувача, який називався «полазником». Вважали: якщо першим прийде чоловік, це на удачу, на гарний рік; якщо ж жінка, то, навпаки, на лихо. За традицією, бетлегем ходив по селі до півночі, а потім ішов з вертепом у повному складі на Всеношне. Отак у церкві збиралося декілька груп колядників.
Що ж таке бетлегем? Для тих, хто не знайомий з етнічною культурою Закарпаття, пояснімо: бетлегемом називають групу ряджених осіб із вертепом. «Бетлегем» – це не що інше, як назва міста Вифлеєм. Бетлегемщики – це ті самі ряджені люди, що зібралися для костюмованого розігрування різдвяного дійства.

Колядники у с. Довгому, Закарпаття. Фото Юрія Мельника, джерело: «Іршава онлайн»
Колядники у с. Довгому, Закарпаття. Фото Юрія Мельника, джерело: «Іршава онлайн»

Найбільш розповсюдженими дійовими особами в театральному різдвяному міні-дійстві є: два ангели, одягнуті в довгий білий одяг, обтягнутий через плечі та в поясі довгими червоними стрічками, у кожного на голові повинна бути корона (інакше на Закарпатті кажуть «чаков»); чотири вівчарі («пастирі»), зодягнені в білі штани («гаті»), білу сорочку, а поверх неї – чорна камізелька («лайбик»), на голові у кожного чорна шапка – «крисаня», а в руках вівчарські палиці («боти»). Але головною дієвою особою серед бетлегемщиків є Дідо, одягнутий у «холошні» (штани з овечої шерсті) і «петек», а на голові у нього овеча шапка («ковпак»).
Бетлегемщики – це не просто колядники, що ходять по хатах, віншуючи: «Вінчую вам, пане газдо, сисі сятки весело відсвяткувати», а підлітки, юнаки й дорослі, які виконували справжнє театралізоване дійство за певним сценарієм. Гурти з вертепом могли ділитися на три основні вікові групи: маленькі дітки, віком приблизно 6–10 років, у другій – діти 11–15 років, третя – це молодь. Першими починають ходити гурти менших колядників, уже за ними – дорослі.

Вертеп
В українській культурі вертеп – це старовинний пересувний український ляльковий театр, де ставили релігійні і світські (переважно жартівливі та іронічні п’єси).
Бетлегемський вертеп – це відтворена стайня з народженням Христа. Як правило, у закарпатських селах різдвяні вертепи робили з дерева на форму церкви села, її зменшену копію. Для прикладу, в селі Ізках Іршавського району Закарпатської області в 50–60-ті роки в радянській Україні вклоняльники (інакше колядники, від слова «вклонятися») ходили з вертепом, виготовленим із тонких дерев’яних тичок, подібно як роблять звичайні хати з дерева. Такий вертеп зберігався часом понад 10 років. Після 70 років селяни зробили легкий вертеп з фанери, та він уже менше нагадує подобу сільської церкви. У інших традиціях в основу «шопки» (ще одна назва макету храму) виготовленої з картону й оздобленої позолотою і блискітками, лягав образ місцевої церкви.
Вертеп робили на основі біблійного оповідання. Він мав представляти собою алегоричний образ Рождества. У вертепі приміщені ясла, в яких лежить мале дитятко, одягнене в біле вбрання. Коло ясел з одного боку стоїть віл, а з другого – осел. Біля дитятка сидить Марія, а коло осла стоїть Йозеф і молиться з книги. Крім того, там були ще три вівчарі зі своїми вівцями, а всередині – два ангели з двома свічками. Ще кількадесят років тому вертеп освітлювали свічкою. За звичаєм та сценарієм несли вертеп чотири ангели.
«І якщо в хаті господаря, куди заходили колядники, були маленькі дітки, то вони не могли втриматись, щоб не заглянути у вертеп. Діти зазирали через двері вертепу, які можна було привідкрити. У той час старший ангел розповідав їм хто там лежить у яслах. Коли дітки нараділися побаченим, ангел їм говорив: «А тепер ідіть і подивіться під вашу ялинку, може вам щось там Ісусик приніс». А «дітки з радістю бігли туди і часто знаходили під ялинкою різні даруночки», – згадує Михайло Бобинець, за професією лікар-невролог, уродженець Ізків Іршавського району на Закарпатті, який покинув уже давно своє село, але до сих пір пам’ятає, як ходив з бетлегемом.

Вертепне дійство «Радуйся, земле!»
Вистава, тобто саме вертепне дійство, розділена на дві дії – релігійну і світську. Розвиваючись у гірських селах, коляда поступово втрачала релігійний характер, унаслідок чого обидві частини вистави вертепу зл
ились у цілісну дію.
Ось типовий діалог з вертепного дійства:
Перший пастир:
Гей, діду, вставайте.
Дідо:
Ідіть геть до біса, мені покой дайте.
Другий пастир:
Вставайте, бо радість нам возвіщають.
Дідо:
Що кажете, печену ковбасу нам дають?
Тоді піднімуся, то дайте хоч кусок,
най утішу свій голодний жалудок, скоро­бо лягаю.
Пан Михайло говорить: «Ми, малі хлопці, ще задовго до Святого вечора збирались одного дня в одного, другого дня – в іншого. На кінці села жив старий дяк, також збиралися в нього. Коли ходив з колядниками старший мій брат Степан, то часто колядники тренувалися в нас у старій хаті, в холодних сінях».
Коли колядники заходили до хати, старший з них питався: «Чи приймаєте колядників?» Якщо за той рік ніхто з родини в господаря не помер, то давали згоду. Невгамовні чорт і баба завжди поривалися пропхатись до хати першими, голосно дзеленчачи. Тоді колядники заходять до сіней і під час входження всі колядують. Найпопулярніші колядки, які співають під час обходин, – це «Нова радість стала», «А ми Божі слуги…», «Коли звізда ясна». Разом з усіма незмінними героями бетлегему ходили і музики.
Після того, як вертепне дійство закінчилося, гурт виходив, але ще залишалися «забавачі»: циган, циганка чи єврей зі своєю сурою. Їхнім завданням було «забавляти господарів своїм буденним ремеслом». Але так, щоби устигнути прибігти до другої хати.

Сьогодення
Звісно, традиції бетлегему були змушені адаптуватися до сучасного світу. Різдвяне дійство нині доповнилося і сучасними образами. Зазвичай до вертепу приєднуються якісь актуальні постаті з українського чи міжнародного політичного світу. От і часто можна було побачити колядників, переодягнутих карикатурно в Юлію Тимошенко, Януковича або Ющенка.
Костюми бетлегемщиків так само відходять від традиції, і тут можна вже погратися з фантазією та проявити кмітливість. От чорт, наприклад, може замість дзвіночків корів, обмотатися кругом пояса баночками від пива, наповненими копійками.
Колядувати вже прийнято не тільки по хатах, а й на центральних районних дорогах, які пролягають через село. Таким чином, дуже часто, якщо ви їдете собі з Ужгорода до Львова автомобілем, то вас може десь в дорозі зупинити група колядників, заколядувати вам і вимагати гроші. Будьте насторожі. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Схожі статті

Коментарі

  1. Про Коляди, Різдво та їх сакральний зміст…

    Коляди – це цикл найбільших річних православних свят Творця!
    Це час народження Творцем Кола Року (Різдво Коляди)!
    Маємо берегти давній Православний Світогляд! Бо він нас робить українцями!
    Також маємо знати, що юліанський та григоріанський календарі не мають ніякого стосунку до православного Різдва! Чому?
    Про це читайте тут – https://uamodna.com/articles/kolyada-ta-rizdvo-indash-sakraljna-osnova-pravoslavnogo-kalendarya/

    Важливо пам’ятати і про давнє вітання на православне Різдво.
    В давнину вітались так – “КОЛЯДА НАРОДИЛАСЬ!”
    У відповідь – “СЛАВИМО ЇЇ!”
    Так оголошувалась щира подяка Творцю! Подяка за його опіку над миром, за нову програму Кола Року – Коляду!
    Про давні православні свята Кола Року читайте тут –
    https://uamodna.com/articles/ukrayinsjkyy-pravoslavnyy-kalendar-indash-svitla-spadschyna-predkiv/

    Шануймо українську духовність!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*