Розмовляв Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ 2011-08-26
{mosimage}
Розмова з МИРОНОМ СИЧЕМ, депутатом Сейму РП, заступником голови комісії національних та етнічних меншин польського парламенту
Перепис населення Польщі – за нами. Остаточні його результати стануть відомими не швидше як восени. З одного боку, завдяки веб -самопереписові був великий шанс для українців та інших національних меншин – якнайбільше виявити свою національну приналежність.
З іншого боку, через традиційні форми перепису, які полягали в тому, що опитування стосувалося лише 20% вибраного в жеребкуванні населення, результати можуть бути незадовільні, якщо йдеться про чисельність національних меншин. Отже, чи у Вармінсько -Мазурському воєвідстві, та й у всій Польщі, цим разом нас виявиться більше, ніж за попереднього перепису?
-Ми завжди любимо підкреслювати, що 1947 р. на Вармію та Мазури вивезено найбільше українців – понад 56 тис. осіб. Якщо взяти до уваги й асиміляцію, і народжуваність, нас принаймні стільки мало б бути і нині. Під час попереднього перепису ми мали багато зауважень до способу його проведення, до формулювання питань: нагадаю, на питання про національність необов’язково було відповідати – що майже мільйон людей і зробило. І ОУП, і досвідчені працівники самоврядування, і громадяни тоді звертали увагу на не надто добру підготовку рахівників, які, нагадаймо, не вміли відрізнити громадянства від національності, тож і часто самочинно записували українців поляками. Завдяки нашій спільній праці в комісії національних меншин Сейму РП, у спільній комісії уряду і меншин, завдяки ініціативам ОУП та інших організацій меншин ми спільно вибороли можливість самоперепису за посередництвом Інтернету. Також, що дуже важливо, ми мали вплив на формулювання питань перепису і на те, щоб на них був обов’язок відповісти. Це стосується і питань про національність, і ситуації зі змішаними подружжями – тоді виникає проблема, як записати дітей. Отож є й питання про те, з якою іншою нацією громадянин пов’язаний: і якщо він записав чи за нього задекларували батьки, що з українською, то він рахуватиметься також за нами. Хочу сказати, що Об’єднання українців у Польщі, зокрема Ельблонзький, Мазурський та Ольштинський відділи, зробило все можливе, щоб дійти до наших людей і переконати їх у важливості взяти участь у самопереписі через Інтернет. У ці заходи дуже активно включилися структури Греко-католицької і Православної церков, наших шкіл, учителі з пунктів навчання української мови, студенти-волонтери. Була велика акція заохочування до участі в самопереписі в українських передачах Радіо Ольштин та Ольштинського телебачення, на шпальтах “НС”. При кожному культурному заході в Кентшині, Доброму Місті, Ілаві чи Ольштині, при нагоді церковних празників і літургій волонтери допомагали самопереписатися тим, хто ще цього не зробив. Частина українців відреаґувала на цю мобілізацію дуже позитивно, в тому числі й найстарше покоління, яке під час попереднього перепису підходило до питання про національність неоднозначно. З того, що мені відомо, дуже радо і відповідально в самопереписі брали участь молоді українці, зокрема діти. Мало того, вони активізувалися, щоб переписати своїх батьків, бабусь та дідусів, а навіть сусідів. Це для нас був великий шанс, оскільки обов’язковим переписом охоплено тільки 20 відсотків мешканців. Натомість у самопереписі могли взяти участь усі, хто хотів. Я сам задумуюсь, який буде результат цього перепису. Знаю з інформації Головного статистичного управління (ГСУ, пол. GUS), що в самопереписі найактивнішими були силезці, добре пройшов він і в Мазовецькому та Поморському воєвідствах. Одним словом: нам дано змогу заявити, ким ми є, ким себе почуваємо. І ми дочекалися таких часів, що можемо сміливо сказати: “я – українка”, “я – українець” без якихось непередбачуваних неґативних наслідків. Тим, які взяли участь у переписі, хочу щиро подякувати. Про остаточні результати дізнаємося після оголошення даних ГСУ восени.
Велика праця нашого активу, Церков, студентів, шкільної молоді – це вагома справа, але на остаточний результат вплинуть і неґативні факти, які теж з’явилися. Почнімо від себе: деякі українці, навіть з вищою освітою, відмовлялися від участі в самопереписі, пояснюючи, що це “нікому не потрібне” або “це моя справа”. Траплялися випадки, коли рахівники телефонували до тих, кого вибрано до перепису в жеребкуванні, і телефонним шляхом проводили перепис, чого, згідно з законом, робити не можна. При цьому доходило до плутання понять “громадянство” і “національність”, бо, на думку рахівників, усі хто живе в Польщі… – це поляки. Щоправда, про подібні випадки волонтерам чи нашому активові люди заявляли цього разу менше, ніж під час попереднього перепису, але вони були і можуть вплинути на результат.
-Дійсно, такі ситуації могли бути. Хочу сказати, що на засіданнях сеймової комісії національних меншин ми виразно підкреслювали, що подібні випадки можуть траплятися. Уникнути непорозумінь чи навіть фальшування можна було, беручи участь у самопереписі за посередництвом Інтернету. Якщо людина підходила до перепису рішуче, то таких ситуацій мало б і не бути, а якщо хтось був байдужим і йому було все одно, як його записали, той звітуватиме перед своїм сумлінням. Для мене особливо незрозумілою є позиція частини нашої інтеліґенції. У цивілізованому світі повелося, що моральну, духовну відповідальність за стан своєї нацменшини несе саме ця категорія людей. Відразу після переселення 1947 р. нашої інтеліґенції практично не було, бо її знищили. Але ті нечисленні вчителі, священики чи освічені і національно дозрілі активні селяни зуміли зберегти нашу громаду в найтрагічніший час, зуміли продовжити й збагатити культурні надбання, мову, традиції, допомагали у відродженні Церков, хоч це все тоді каралося. Натомість нині, коли, зокрема на Вармії та Мазурах, української інтеліґенції – багато і її інтелектуальний рівень високий, то дивує те, що вона не завжди має свідомість, яка відповідальність за стан української громади спочиває на ній. Прості хлібороби (часто її предки) виявилися більш свідомими в питанні збереження української громади – як частини великої європейської нації, ніж нині деякі їхні діти чи онуки, які одержали від своїх предків найцінніше – освіту. Тому боляче, що саме серед інтеліґенції трапляються люди (я особисто знаю такі випадки), які говорять “а що мені це українство дасть”, а “що я з цього буду мати” і так далі. Йдеться про те, щоб ми знали, якого ми роду-племені, де наше коріння. За таке цивілізована Європа шанує людей, поважає нації. Недарма ж Євросоюз оцінює держави в першу чергу за їхнє ставлення до національних меншин.
Чому так важливо – скажімо вже укотре, – щоб усі українці заявили під час перепису про своє українство, про українську мову як рідну? В чому це може допомогти нам хоча б на Вармії та Мазурах?
-Вармія і Мазури – це територія, на якій залишилося небагато корінного населення. Ми усвідомлюємо, що майже всі мешканці реґіону звідкілясь приїхали. Поляки – чи то з України, Литви чи Білорусі, а українців сюди силоміць вигнано зі своєї вітчизни – з Надсяння, Лемківщини, Галичини, Люблинщини, Холмщини. Переселенці, хоча б з Литви, явно говорять про те, звідки вони родом, плекають свою культуру, особливості своєї громади. Прошу звернути увагу на силезців, які підкреслюють свою відмінність. У нашому випадку, усвідомлюючи, що нас багато, не маємо чого стидатися. Уже не ті часи, коли нас гнали, запроторювали до таборів, тюрем, виганяли за активне українство. Не ті часи, щоб наше українство кому-небудь заважало. Навпаки: нас шануватимуть за наше українство, якщо ми будемо признаватися, якщо матимемо досягнення. Добрим прикладом є популярний музичний гурт “Еней”, який здобув практично міжнародний успіх. Причому хлопці публічно заявляють, що вони українці. Правило таке – якщо ми будемо себе шанувати, то й нас поважатимуть інші.
Постанова Головної ради ОУП про підтримку депутата Мирона Сича у виборах до Сейму РП
Наближаються вибори до польського парламенту, які проходитимуть 9 жовтня 2011 р. Це час чергового іспиту для нашої організації та всієї української громади на політичну зрілість, згуртованість і спроможність відстоювати свої права. Завдяки розумінню цих принципів, упродовж минулих 20 років незалежної Польщі наші представники Володимир Мокрий, Мирослав Чех та Мирон Сич засідали у Сеймі РП. Вони гідно представляли нашу громаду і все українство.
Головна рада на своєму попередньому засіданні, що проходило 5 березня 2011 р., сформувала принципи участі організації в парламентських виборах. Головна управа ОУП провела належну роботу з реалізації цієї постанови.
У результаті проведеної підготовчої роботи Головна управа рекомендувала Головній раді підтримати кандидатуру депутата Мирона Сича, який удруге балотується зі списків Громадянської платформи у виборчій окрузі №34 зі столицею в Ельблонзі (Ельблонзький, Ельблонзький -міський, Бранєвський, Бартошицький, Лідзбарцький, Новомєйський, Острудський, Ілавський та Дзялдовський повіти).
Депутат Мирон Сич – це відомий і заслужений діяч нашої громади, співтворець та багатолітній директор Комплексу шкіл з українською мовою навчання в Ґурові-Ілавецькому та голова Сеймику Вармінсько- Мазурського воєвідства трьох скликань.
У Сеймі шостого скликання депутат Мирон Сич гідно й успішно представляє українську громаду. Є заступником голови Сеймової комісії національних і етнічних меншин, відстоює наші права, виступає з численними інтерпеляціями і заявами з парламентської трибуни. Він доклав багатьох зусиль для повернення нашій громаді “Народного дому” в Перемишлі, для прийняття Сеймом закону про аболіцію нелеґальних міґрантів, для відкриття українських шкільних відділів у Більську-Підляському тощо.
Мирон Сич є активним членом Польсько- української парламентської групи, проявляючи багато ініціатив для реалізації стратегічного партнерства між Польщею та Україною.
Головна рада Об’єднання українців у Польщі звертається до структур організації та всієї української громади, зокрема у Вармінсько Мазурському воєвідстві, із закликом підтримати кандидатуру депутата Мирона Сича на виборах до Сейму РП. Це єдиний український кандидат, рекомендований ОУП у Вармінсько- Мазурському воєвідстві.
Його успіх буде успіхом всіх нас!
Варшава, 13 серпня 2011 р.
“Наше слово” №35, 28 серпня 2011 року {moscomment}
