Катерина Семчук ■ УКРАЇНА ■ №29, 2018-07-22

Складне економічне становище та майбутні президентські вибори штовхають українських політиків на маневрування. Це пошуки вибору між виконанням умов для отримання коштів від Міжнародного валютного фонду (МВФ) та «політичним самогубством», яким були б такі непопулярні кроки, як збільшення цін на газ для українців та зняття мораторію на землю, тобто створення ринку землі (що і є, між іншим, ключовими вимогами кредиторів України).

Однак декілька реформ було здійснено і ще до декількох депутати у парламенті дуже довго «дозрівають». Раніше ми писали про зміни в системі освіти, пенсійну та адміністративну реформи. Розгляньмо, що останнім часом змінили у законодавстві, а яких ще змін вимагають від уряду активісти.

Декомунізація в українській армії

Добре відомий український «закон про декомунізацію» дібрався до війська. Для того, щоб скресла крига в армійських порядках Збройних сил України (зсу), потрібен був Путін. Ні, не війна, яку він приніс у країну, а указ Владімира Путіна від початку липня цього року про найменування окремих танкових полків російської армії на честь Львова, Житомира та Ніжинська. Це рішення він підготував ідеологічно, начебто такий жест має на меті «зберегти славні військові історичні традиції, виховання військовослужбовців у дусі відданості Вітчизні (…)». Президент Росії натякає, що спадщина в української та російської армій одна.

У відповідь на дії В. Путіна українська сторона, а саме начальник Генерального штабу Збройних сил України (водночас головнокомандувач ЗСУ, перший заступник керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки) підписав наказ Генерального штабу про виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборони їхньої символіки».

Що означатиме українізація армії – поки що не зовсім зрозуміло. основною проблемою залишається те, що ключові керівні позиції до сих пір займають нереформовані та не люстровані військові радянського виховання, які мають свої «скелети у шафах».

Українське медіа «Zik» цитує в одній зі своїх статей керівника Західного реґіонального медіа-центру Міністерства оборони України Олександра Пронюка, який висловився щодо основних проблем українського війська: «Цей рік провів межу: хто на одній стороні, а хто – на другій. І чим більше військовослужбовців проходить через виконання завдань в зоні Операції об’єднаних сил або, як донедавна називали, в зоні АТО, тим більше, на мою думку, кристалізується армія, тому що йде ідентифікація».

Можна у цьому місці запропонувати (чи б пак побажати) українським депутатам декомунізувати Національну академію науковців України – там теж засідає стара радянська традиція та нерушимі динозаври спадщини тих часів.

Антикорупційний суд

Після багатьох перипетій, навіть невдалого втручання президента України в справу і спроби змусити Верховну Раду до позитивного голосування, під час засідання 7 червня цього року депутати у другому читанні схвалили закон про створення Вищого антикорупційного суду. Нагадаємо, що саме це було одним із головних чинників, які мали вплинути на рішення кредитора про надання Україні нового траншу. Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) вже створене і функціонує, а для того, щоб його діяльність приносила якісь наслідки для корупціонерів-чиновників будь-якого ранґу, необхідні вироки спеціалізованого суду щодо тих, чиї злочини розслідує НАБУ.

Однак до закону, який прийняла Рада, треба було вносити ще правки щодо підзвітності апеляцій у корупційних справах. Це означає, що антикорупційний суд матиме право розглядати апеляції щодо справ НАБУ, які були подані до його утворення, що суди загальної юрисдикції будуть позбавлені цього права. Як і сам закон про антикорупційний суд, до прийняття цих правок парламентарів також довелося змусити. На них тиснула команда Порошенка, на яких тиснули міжнародні кредитори.

Виборчі закони і новий склад Центральної виборчої комісії

Зараз на порядку денному в Україні – ще дві справи, які застрягли десь поміж кулуарами парламенту та гаряче обговорюються в ефірах всіх українських каналів.

Хоча до передвиборчого сезону ще далеко – вибори президента відбудуться навесні наступного року – в повітрі вже відчувається їх наближення. Розпочав цю гру власне президент України Петро Порошенко, який одне за одним приймає популістичні рішення, аби показати українцям, що він єдиний, хто може добитися справжніх фундаментальних реформ.

По-перше, одна з вимог опозиції (між іншим ВО «Свобода», «ДемАльянс», «Самопоміч», «Народний фронт», «Національний корпус» та інші) до правлячої партії – ухвалити новий проект Виборчого кодексу, у якому були б скасовані мажоритарні списки, а натомість запроваджено пропорційну виборчу систему з відкритими реґіональними списками. Активісти називають стару виборчу систему «вибори а ля Янукович»: половина депутатів до Верховної Ради обирається із мажоритарних округів, а інша половина – за пропорційною системою із закритими списками, які укладає сама партія.

7 листопада 2017 р. ВР прийняла новий Виборчий кодекс, однак зараз він застряг на етапі розгляду поправок у профільному комітеті. Залишається вилучити норму про мажоритарні округи та закриті списки. Наслідок першої системи – прихід до парламенту тих, хто підкупив собі виборця відновленою школою, дорогами чи гречкою, а не більш відповідні та чесні кандидати. Наступна проблема – українці обирають 5 депутатів із відкритих списків, а за закритими партійними списками до ВР проходять «сірі кардинали», або ж ті, хто викупив собі найдорожче місце. Такі вибори – як кіт у мішку.

Окрім цього, термін повноважень членів Центральної виборчої комісії України (ЦВК) минув ще у 2014 р. У ВР протягом цих років не вдалося проголосувати за новий склад ЦВК, і це питання досі не вирішили. Гальмування реформ може дорого коштувати країні. Українці все менше довіряють владі, а отже, далі впроваджувати зміни буде важче. ■

Поділитися: