Байори-Малі − 60 років спільного шляху

ІСТОРІЯ ■ №42, 2018-10-21

Хоча близько 150 тисяч українців колись в рамках депортаційної акції «Вісла» були змушені залишити рідні землі, сотні храмів та понад тисячолітню історію свого життя-буття, вони не зреклися найдорожчого, що залишилося в їхніх серцях.

Невелика, але своя церковця «українців-віслян». Тут і далі фото Богдана Тхіра

– Нам довелося покинути рідні храми, хати, землю, усе найцінніше, – розповідав у проповіді 6 жовтня з нагоди 60-річчя невеликої парафії в Байорах-Малих владика кир Євген Попович, глава Перемисько-Варшавської архієпархії Української греко-католицької церкви (УГКЦ). – Але найдорожчого, найвартіснішого ніхто не може у нас забрати. Ніхто не в силі забрати в людини її віру, свободу – навіть тоді, коли вона у в’язниці, коли її ім’я викреслене з книги життя. І це усвідомлювали наші предки. Про нашу велич, національну свідомість свідчать нині ці храми, ювілеї яких відзначаємо на землях, на яких нам доводиться жити після вигнання. Ми зберегли найцінніше для народу – його колективну пам’ять. А це сталося завдяки цьому, що ми, українці, – церква, Об’єднання українців у Польщі (ОУП), інші наші організації – йдемо однією спільною дорогою…

По дорозі до храму

Маленька греко-католицька парафія в Байорах-Малих, що у Кентшинському повіті, починає своє офіційне літочислення від 1958 року, хоча насправді у цьому невеликому селі Вармінсько-Мазурського воєводства,  озташованому всього за 6 км від кордону з Росією, українська спільнота з’явилася ще на зламі весни-літа 1947 року внаслідок злочинної операції «Вісла». Позбавлені своїх рідних святинь, українські вигнанці спершу їздили молитися, вінчатися, хрестити дітей до церковці в Хшанові, відкритої митратом о. Мирославом Ріпецьким всупереч забороні комуністичної влади. Це село біля Елку знаходиться майже за сто кілометрів. Однак від перших днів на чужій землі переселенці мріяли про свій власний храм. Всевишній, як підкреслив кир Є. Попович, «зіслав людей», які відважно взялися за цю справу. Це завдяки ним можна рахувати історію виникнення байорської парафії не від 1958, а від 1957 року. Саме тоді покійні вже нині Анна і Михайло Рибавчики спільно з сусідами наважилися встановити в сусідніх Байорах-Великих, на перехресті доріг, капличку, під якою «українці-вісляни» почали спільно молитися. Мешканці тих і навколишніх сіл, серед яких – Леон Красуцький, Андрій Шидловський та інші – добилися згоди на адаптацію під храм старого невживаного будиночка-«чворака». Тодішня влада довго робила все, щоб не дозволити його розбудувати, бо це, мовляв, архітектурна пам’ятка. Українці настояли на своєму і 4 грудня 1958 року отець Володимир Бозюк провів першу Службу Божу українською мовою. Опісля душпастирями станиці були отці Григорій Чернега, Олександр Прилуцький, Петро Крик, Мирослав Підлипчак, Теодозій Янків, Тимотей Феш, Дмитро Гарасим, Григорій Столиця, Орест Підлипчак, Йосафат Осипанко, Микола Козицький. У парафії служили й майбутні владики УГКЦ в Польщі – Петро Крик та Володимир Ющак. понад десять років байорською паствою опікується парох о. Дарій Ґлінєвич.

У першу жовтневу суботу в Архієрейській Службі Божій в Байорах-Малих, очолюваній Є. Поповичем, взяли участь кільканадцять священиків УГКЦ та ще двоє із Сроковського латинського костелу. Кентшинське староство представляв віце-староста Лукаш Віснєвський, ґміну Сроково – війт Францішек Андрушкевич, голова ради ґміни Олександр Камінський та ряд представників громадських організацій, серед яких – очільники Мазурського та Ольштинського відділів ОУП – Катерина Полевчак і Степан Мігус.

Після літургії священики, віряни й гості зустрілися в Сроковському будинку культури на спільній трапезі. Там священики та найстарші віряни понад годину ділилися спогадами з усього 60-ліття існування парафії.

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*