Павло Лоза ■ КРИНИЦЯ ■ 2011-06-30
{mosimage}
Хтось, може, пам’ятає її як Йоланту з вистави “Циганська любов” у музичному театрі Ґдині, хтось – як дириґента, а інші просто як Аю. Померла за тиждень до початку Фестивалю української культури в Сопоті 1989 р.
Гелена Мацігановська – таке було її справжнє ім’я, яке видніло в усіх документах. Однак для тих, хто її знав, була Аєю: навіть на нагробній таблиці видніє саме напис “Ая Мацігановська” (прізвище по батькові). Була засновником і дириґентом “Чайки” – мішаного ґданського хору, акторкою Музичного театру Ґдині, співала соло під час концертів українського чоловічого хору “Журавлі”, але також концертувала приватно за кордоном.
Дама двору та Флотилія
Коли завершила навчання в музичній школі, пішла здобувати вищу освіту. У Вищій музичній школі м. Ґданська закінчила два факультети – сольного співу та музичної освіти. Ще будучи студенткою в 60-ті рр. отримала пропозицію, потім – контракт у Музичному театрі м. Ґдині. Йоланта в “Циганській любові”, Цвіт яблуні в “Ґейші”, Дама двору IV в “Мадаґаскарі” чи Захисник у “Прогнаних із раю”. Про такі вистави, у яких можна було побачити Гелену Мацігановську, можна прочитати на сайті e-teatr, на якому знаходиться список усіх артистів, професійно пов’язаних з польськими театрами. “Звичайно, я бачила афіші з вистав, у яких виступала мама”, – згадує Аю Мацігановську її дочка Оля Саладяк. Проте виступи Аї в театрі не тривали довго – лише кілька років.
Після театру Ая розпочала виступи як співачка з “Флотилією” – естрадним ансамблем Польської морськї флоти, а опісля вже приватно співала головним чином на сценах країн Скандинавії.
У дуеті
“Мої бабця і мама походили з Волині. Мати народилася 1937 р. в Рівному”, – розповідає О. Саладяк. У 40-ві рр. Олена Вальківська з малою Аєю приїхали до Триміста. Тут і залишилися. А звідки взагалі в Аї таке ім’я? “Це псевдонім. Ще будучи малою дитиною, мама говорила “ая, ая, ая!” І таке прізвисько з дитинства їй лишилося”, – каже О. Саладяк.
Ті задатки, що Ая стала співачкою, що хотіла виступати на сцені, імовірно, перейняла від своєї матері, адже О. Вальківська була професійною акторкою і до війни працювала за професією. Однак коли потрапила до Ґданська, стала працювати в бюро. Це вона у 70-ті рр., а навіть раніше, у 60-ті, підготовляла всі п’єси, вистави української громади Ґданська. Це була її праця.
– У Ґданську саме навколо О. Вальківської концентрувалося культурне життя українців, – згадує Єлизавета Кремінська, голова Поморського відділу ОУП.
О. Вальківська підготовляла різноманітні вистави. Передовсім шевченківські академії, але також допомагала при організуванні Фестивалів української культури. Мати Олена керувала театральною групою, а дочка Ая – вела хор. Тут відбувалася тісна співпраця між матір’ю і дочкою.
– Вони працювали в дуеті: мати й дочка, – резюмує голова Поморського відділу.
Ая та її “Чайка”
Спершу дириґувала мішаним хором у Новому Дворі – Ая їздила до Нового Двору, куди на репетиції з’їжджалися українці з Осташева, Стеґни, – згадує її товаришка Христина Костик. Вже пізніше була “Чайка”, тобто ґданський ансамбль, який складався з хору, дириґентом якого була саме А. Мацігановська, і театральної групи, якою керувала О. Вальківська. Треба сказати, що прототипом мішаного хору “Чайка” був квартет, а його репетиції проходили уже в Ґданську.
– Це Ая “зав’язала” наш хор. На репетиціях, як дириґент, старалася бути “гостра”, проте ми всі зналися й охоче приходили на репетиції, бо любили їх. Це був аматорський хор, а я співала в ньому альтом, – каже Христина Костик, однолітка Аї, яка протягом багатьох років у різних хорах спільно з дириґенткою творила дует. – “Тихесенький вечір на землю спадає”: такими словами починалася її улюблена пісня, яку на концертах співала соло, – додає Х. Костик.
Уже під кінець “Чайка” долучилася до варшавського хору, так утворився мішаний варшавсько-ґданський колектив. Дехто вважає, що коли на репетиціях забракло Аї, то по суті, тоді “Чайка” переставала вже існувати.
– Це наша діва була, – каже Є. Кремінська. Цей хор був учасником фестивалів у Сопоті 1983 р. та чергового 1985 р., на якому виконав фраґменти “Запорожця за Дунаєм” саме із соло Аї. Проте як солістка, виступала також разом з “Журавлями” під час їхнього турне в Україні.
“Христя”
На початку липня 1989 р. мав відбутися в Сопоті Фестиваль української культури. За тиждень до нього, 24 червня, Аю Мацігановську знайдено мертву в її автомобілі. Мала 52 роки.
Ая – хто ж вона? У десяту річницю від смерті Аї Мацігановської, в одному з червневих чисел “Нашого слова” спогад про неї написала “Христя”: “Улюблена доня, мати, бабуня. Дівчина – мрія багатьох юнаків. Відважна, красива жінка. Невтомний суспільний діяч – дириґент хору і солістка (миле ліричне сопрано), моя незабутня подруга – і не тільки моя” -.пише “Христя”. “Колись ще знов зустрінемося ми. На іншій планеті і заспіваємо в дуеті…” – завершує авторка.
“Наше слово” №27, 3 липня 2011 року {moscomment}
