Роман ДроздРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ2008-07-30

{mosimage}

Wysiedlenia, wypędzenia i ucieczki 1939-1959. Atlas ziem Polski. Polacy, Żydzi, Niemcy, Ukraińcy, Pod redakcją G. Hryciuka i W. Sienkiewicza, Wydawnictwo Demart, Warszawa 2008, s. 240.

Після 1989 р. почалося помітне зацікавлення дослідників проблемою національних меншин у Центральній та Східній Європі. Було це наслідком політичних змін у цій частині Європи, які дали науковцям можливість вільно формулювати проблеми досліджень. Суспільне життя вимагало, щоб зайнятися питаннями, які раніше з політичних чи ідеологічних причин були сфальшовані або їхнє дослідження було значно обмежене, а то й навіть заборонене. Важливим чинником стала поява дослідників, які походили з окремих національних меншин, що безсумнівно стимулювало подальші дослідження.

Внаслідок цього вийшло друком багато публікацій, у яких обговорювалася ситуація окремих меншин, їхня історія, суспільне, економічне і релігійне життя, а також національна політика влади. Формований ними образ показував окремі меншини як дискриміновані групи, часто піддані адміністративним асиміляційним методам, скривджені долею, змушені залишити назавжди свої малі батьківщини.
Безсумнівне доповнення тих досліджень становить рецензована публікація “Wysiedlenia, wypędzenia i ucieczki 1939-1959. Atlas ziem Polski. Polacy, Żydzi, Niemcy, Ukraińcy”, за редакцією Ґ. Грицюка і В. Сенкевича. У ній показано переміщення в принципі всіх національних груп на землях, що належали до Польщі в 1939-1951 рр. Редактори публікації слушно не вжили в назві окреслення “переселення”, воно занадто загальне і замазувало б образ переміщень населення, вимушених різними чинниками. Праця складається з кількох частин, яким передує загальна хронологія подій. До першої слід зарахувати вступ, який показує національну структуру населення Польщі, Вільного міста Ґданська та східних територій Німеччини в 1931-1939 рр., а також адміністративні поділи земель Польщі в 1939-1959 рр. (автор д-р габ. Ґжеґож Грицюк). Друга частина, того ж самого автора, стосується поляків
у 1939-1959 рр. і складається з шести розділів (І – Вересень – жовтень 1939, ІІ – Польські землі під радянською окупацією (1939-1941 рр.), ІІІ – Доля поляків, вивезених у глиб СРСР (1939-1945 рр.), IV – Поляки під німецькою окупацією, V – Період 1944/45-1947, VI – Період 1947-1959). Кожний із цих розділів, за винятком першого, закінчується публікацією вибраних документів. Третя частина (автори д-р габ. Анджей Жбіковський і д-р Божена Шайнок) стосується євреїв і займає два розділи (І Польські євреї в роки Другої світової війни, ІІ – Міґрації польських євреїв у 1944-1959 рр.). Кожен із цих розділів закінчується вибраними документами. У четвертій частині її автор д-р Малґожата Рухневич у шести розділах розповідає про німців (І – Переміщення воєнного періоду, ІІ – Евакуація та втеча 1944/1945 рр., ІІІ – Депортації німців у глиб СРСР, IV – Військові виселення, V – Масові виселення 1945-1948, VI – Акція об’єднання родин у 50-их рр. ХХ ст. (виїзди в НДР і ФРН). Кожен із цих розділів закінчується вибраними документами. П’ята частина, авторства д-ра габ. Ґ. Грицюка, стосується українців і складається з двох розділів (І – Під німецькою
і радянською окупацією у 1939-1944 рр., ІІ – Період 1944-1947 рр.). Цю частину також завершують вибрані документи. Остання, шоста частина, теж написана Ґ. Грицюком, стосується інших національностей, тобто білорусів, литовців, чехів і словаків. Вона так само закінчується вибраними документами. Згідно з правилами письменницького мистецтва праця відкривається “Введенням”, а завершується “Закінченням”.
Безсумнівний плюс праці становлять уміщені в ній 68 кольорових карт, графіків і діаграм, які унаочнюють розміщення, переміщення людності та національну структуру. У принципі, кожне переселення людності проілюстроване відповідною картою. Додатково тут знаходиться величезна кількість фотографій та ілюстрацій – близько 400, які разом із деякими документами показують долю не тільки усього безіменного загалу, а й надають йому теж індивідуальний вимір. Становить це безцінну вартість рецензованої праці.
Незважаючи на беззаперечно багато позитивного, публікація має і деякі недоліки. Незрозуміла прийнята структура праці, особливо черговість окремих частин. На жаль, автори цього не пояснюють. Тому важко зрозуміти, чому поляки знаходяться на першому місці, а німці на третьому, після євреїв, хоча, якщо йдеться про кількість, вони в цьому питанні найбільше постраждали. Можемо тільки припускати, що йшлося про те, щоб дати відповідь німецьким організаціям земляків, які просувають проект відкриття в Берліні центру проти вигнань, і показати їм масштаб виселень також інших народів. Якщо так, то задум добрий, однак, по суті, не виправдовує запропонованої черговості. Також визначена кінцева дата викликає застереження. 1959 роком не закінчуються виїзди німців та євреїв з Польщі. На мою думку, праці не зашкодило б, якби вийти за межі того року і згадати про їхні виїзди в пізніший час.
Вимагають теж пояснення наведені дані польського загального перепису населення з 1931 р. Важко дошукуватися в праці, що його дані, якщо йдеться про національне питання, були сфальшовані. Довели це і довоєнні дослідники, і сучасні. Підтвердив це також тодішній директор Головного статистичного управління Едвард Штурм Де Штерм, стверджуючи навіть, що “Обидва польські переписи населення з 1921 р. і 1931 р. були сфальшовані, якщо йдеться про національне співвідношення на сході Польщі. При тому брехня в переписі 1931 р. значно перевищувала фальшування з 1921 р. Ця робота була настільки брутальна, що керівники опрацювання перепису населення були цим перелякані та був намір взагалі не опрацьовувати даних з національних питань для усього сходу Польщі, оскільки вони не мають ніякої вартості. Опрацювання було проведено тільки на категоричну вимогу влади”. (Е. Штурм Де Штерм, Справжня статистика, “Історичний щоквартальник”, 1973, №3). До того ж, під час перепису не питалися про на-ціональність, тільки про рідну мову і віровизнання, а це породжувало до-даткові неясності. Слід про це пам’ятати, бо в іншому випадку прийняття офіційних даних як вихідного пункту до подальших роздумів стає невідповідним і дуже ризикованим, бо доведе до неправдивих висновків, особливо щодо статистики, у тому числі втрат населення. Також слід було б зазначити, що національна структура Львівського воєвідства виглядає корисно для поляків тільки тому, що в його склад входила Ряшівщина разом із територіями у межиріччі Вісли й Сяну. Тому кількісні дані і графіки для східних теренів ІІ Речі Посполитої слід розглядати лише як орієнтовні.
На мою думку, не треба було суворо дотримуватися принципу розмежування окремих національних груп, особливо, якщо дане виселення їх охоплювало. Не треба було побоюватися повторень, у цьому випадку вони вмотивовані. Розгляньмо як приклад депортації 1940-1941 рр. У частині, що стосується поляків, подано загальну кількість, процентну й абсолютну польського населення, однак не довідаємося, які національності та який їх відсоток становили решту депортованих. Знайдемо це в частинах праці, що стосуються даної національності. Брак такого спільного порівняння справляє труднощі при прочитанні національної структури конкретного виселення.
У частинах праці, що стосуються польського й українського населення, у принципі не згадуються втрати, які були наслідком польсько-українського конфлікту у 40-х роках ХХ ст. Згадуються лише польські втрати на Волині. Такий підхід може давати до зрозуміння незорієнтованому читачеві, що на решті території не проходила польсько-українська боротьба, а з української сторони не було жертв. Крім того, вжите окреслення “українське націоналістичне підпілля” (с. 209) не є відповідним, особливо після 1945 р., коли в українське підпілля йшли особи з поглядами не обов’язково націоналістичними. У випадку польських українців йшлося про захист батьківщини.
Породжує сумніви й рік 1947-й як кінцевий у виселеннях української людності. Виселення в Польщі тривали до 1950 р., хоча й не в такому масовому масштабі. Ще 1952 р. виселено сім’ї, які повернулися нелеґально. Немає інформації про виїзди українців після операції “Вісла” в Радянську Україну. Масштаб цього явища не був значний, але варто би було про це згадати, щоб створити цілісний образ.
Дуже цікаві вміщені в усій праці фраґменти документів і спогадів, що доповнюють образ виселень. Шкода тільки, що це матеріали, які були раніше публіковані, тому для дослідників проблеми вони не мають вже такої пізнавальної цінності.
У праці знайдемо й кілька дрібних похибок. На карті “Друга Річ Посполита. Віровизнання” (с. 18) не зазначене на Лемківщині православ’я, а на 145 сторінці можемо тільки здогадуватися, чого стосується карта з графіками. У хронологічній таблиці (с. 209) помилково подано листопад як початок переселення українців з Польщі – насправді це було в другій половині жовтня. Неправильно перекладено на польську мову зміст плакату, повинно бути “Wstępujcie w szeregi Dywizji Strzeleckiej SS-Hałyczyna”, а не “Wstępujcie w szeregi Dywizji Strzelców SS-Haliczina “Карта на сторінці 215 має багато неточностей і помилок. Помилково позначено Явожно, Освенцім і Староґард-Ґданський як станції завантаження ешелонів з українським населенням. Освенцім був пунктом направлення (другим пунктом був Люблин), а в Явожні знаходився Центральний табір праці. Зазначено також частину повітів, де українці з операції “Вісла” не були поселені (напр., Староґард-Ґданський, Дзялдово, Олесно), або не вказано (напр., Венґожево, Мронґово) чи неправильно подано кількість поселених (напр., Ґіжицько, Кентшин, Моронґ, Кошалін, Славно, М’ястко). Викликає застереження підпис під фотографією на сторінці 214. Виселенці не мали в розпорядженні по дві підводи, щоб узяти на них свої речі, але часто одна підвода припадала на дві сім’ї, а час для пакування був обмежений у середньому до двох, а не п’яти годин.
У введенні до праці подано, що в ній показано не тільки переміщення населення, а також “примусову мобілізацію в окупаційні війська або формування, які не мали національного повноваження”. Звичайно, принцип правильний, однак у випадку українського населення вміщено тільки фотографії, що представляють мобілізацію в СС-Галичина, а немає знімків, які б показували мобілізацію в Червону Армію 1944 р. Цей недогляд може спричинитися до помилкового висновку читача, що українці служили тільки в німецьких формуваннях.
Незважаючи на помічені похибки, слід рішуче ствердити, що рецензована публікація – це дуже вартісна праця. Безсумнівно, вона буде дуже корисна при вивченні примусових переселень людності – питання, яке породжує ще багато емоцій та протиріч.

“Наше слово” №31, 3 серпня 2008 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*