Зерам Зейтуллаєва ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №29, 2017-07-16
Розмова з автором книжки «Мустафа Джемілєв. Незламний»
У січні цього року вийшла у світ книжка «Мустафа Джемілєв. Незламний», написана у співавторстві двох талановитих людей, українських журналістів кримськотатарського походження, співзасновників громадської організації «Крим SOS» Севгіль Мусаєвої – головного редактора інтернет-видання «Українська правда», та Аліма Алієва – аналітика і консультанта з комунікацій в експертній компанії «Pro.Mova».
Нещодавно «Український дім» у Варшаві і громада міста Бидґощі вирішили запросити Аліма Алієва до Польщі заради ознайомлення мешканців країни, у якій ми нині перебуваємо, як з нововиданою книжкою, так і з ситуацією в Криму та в Україні загалом. Цей твір стосується майже всіх аспектів життя, історії та сучасності кримських татар, торкає важливі для кримчан струни. Kнижка – про окупацію Криму і його майбутнє.
Про книжку і про Мустафу Джемілєва
Для нас було важливо написати не біографію Мустафи Джемілєва, бо вона ще не дописана, ми хотіли показати не просто лідера кримськотатарського народу чи політика, а живу людину, якою вона є у повсякденному житті або на зустрічах під час публічних подій. Ця книжка побудована як діалог з ним. Тому я кажу, що це книжка не про Мустафу Джемілєва, а з Мустафою Джемілєвим, де ми з ним розмовляємо і про біографічні моменти, і про дисидентство, а також міркуємо про те, що відбувається в Криму, чого чекати далі тощо.
Через історію життя Мустафи Джемілєва ми хотіли показати історію кримських татар. Це історія очевидної трагедії – депортація чи анекція, так і історія перемог. І тому, власне, якщо є очікування, що це видання про суцільний сум, то – ні. Для нас було важливо не віктимізувати цей дискурс занадто сильно, не робити з кримських татар і Мустафи Джемілєва жертви, а показати, яким чином людина з дитинства починала визрівати, як, здавалось би, у моментах безвихіддя можна було знайти шлях до перемоги. Саме про це з Мустафою ми багато говорили.
Коли мене питають, який насправді Мустафа Джемілєв, я відповідаю словами цієї книжки: Наш лідер має непересічне почуття гумору і багато жартує. Це правда. І я розумію, що і в дисидентські часи йому це допомагало виживати, і зараз допомагає не втрачати сил і надії. І друга річ – це вміння брати ширшу відповідальність, бо він відповідає не тільки за себе чи свою родину, а за все суспільство, у якому живе.
Про себе, окупацію та проект «Крим SOS»
Десь із 10 років тому мені запропонували працювати в експертній компанії «Pro.Mova» у Львові. Коли почалася Революція гідності, я зі своїм другом був там. Ми навіть могли брати участь у розгонi студентів, але дивом опинилися в іншому місці саме під час цих дій. І тоді я зрозумів, що в цій країні щось тотально пішло не так. Власне тоді мені запропонували стати редактором «Громадського». Я до анексії перебував на цій посаді волонтером. Саме тоді я зміг зробити переоцінку свого прапора, гімну і своєї землі. За ці 1,5 року, як ми писали «Незламного», я зрозумів, що весь біль, що є всередині мене, можна вилити на папір. І це дає гарне відчуття, що в тебе є ще більше сил працювати заради Криму.
Якщо перейти до теми окупації, то, на мою думку, вона сталася набагато раніше, тільки 2014 р. оформилась де-юре. Я абсолютно впевнений, що більшість змін, які відбуваються в суспільстві, лежать у культурній площині. І за останні 20–25 років у Криму дуже системно знищувалися український та кримськотатарський культурні шари. А тепер уже йде процес становлення за чотирма основними тенденціями:
По-перше, це мілітаризація. Напевно ви багато чули, що Крим з туристичної перетворюється у військову базу. Навіть ті військові частини, аеропорти, які були законсервовані за часів України, сьогодні розвиваються. На півострів стягують і військову техніку, і реґулярну армію Росії. Коли мене питають, що змінюється, я відповідаю, що там тотально роблять дороги (для просування військової техніки – від автора).
Друга річ – побудування паралельних інституцій. Ви, очевидно, чули про заборону меджлісу кримськотатарського народу і створення так звaного ореолу екстремізму на півострові. Меджліс – це той орган, який протягом 25 років був флагманом кримськотатарського політичного життя. Зараз окупаційна влада намагається створити інституцію, що працюватиме як кримськотатарська оболонка з проросійським вектором. Очолюють її проросійські колаборанти. Існуватиме це заради того, щоб показати, щo не все так однозначно в кримськотатарській спільноті. Такі інституції стосуються не тільки паралелі меджлісу, а й медіа. Альтернативою каналу АТР, що переїхав у Київ, зробили проросійський канал «Міллет». Чи, наприклад, утворюють видання українською мовою, щоб показати, що українська меншість у Криму не є притиснювана.
По-третє, заміщення населення. Ми говоримо про те, що з Криму виїхало, станом на сьогодні, приблизно 35 тисяч людей. Але мало говоримо про те, що на півострів масово приїжджають люди з інших реґіонів Росії та окупованих Донецька і Луганська. Це переважно військові, чиновники, чи, наприклад, конкретно чеченський бізнес. Ви розумієте, що заміщення населення – це порушення міжнародного права?! Починаючи з ХVIII ст., це вже третє заміщення населення в Криму.
І четверте – культурне мішання. Коли з мешканців Криму намагаються створити «Единый кримский народ», як у радянські часи був «советский человек».
Нема такого народу. І ніколи не було. У Криму завжди були три корінні нації – караїми, кримчаки та кримські татари. Все це робиться, щоб розмити цю ідентичність і зробити нового «росийского человека». Таким чином вони намагаються дати таке фарсоване громадянство. Чи, починаючи з дитячих садків, тут кожного ранку лунає гімн Росії.
Про концепцію Порошенка щодо кримськотатарської автономії
Це питання можна поділити на дії України і кримських татар. Нині людям, які виїхали з Криму в Україну, треба будувати свої інституції і розвивати їх, щоб після повернення, як на випалене поле, перенести вже налагоджену систему дій. Що саме нам зараз важливо зробити? Ми не маємо плану дій, міжнародної платформи щодо повернення Криму. Можливо, є така відносно Донбасу (Мінські угоди). Інша справа, чи діє вона, чи ні, але де-юре вона є. Щодо Криму не маємо нічого. Бачимо, що санкції діють, але це – довга гра, не так швидко, як би нам хотілося. Важливо, щоб не тільки міжнародні санкції діяли, а й Україна дотримувалася своїх принципів. Наприклад, заборона російських соцмереж дуже контроверсійно сприйнялася, але, як сказав мій добрий знайомий: «Нас позбавили персональної липецької фабрики». Це питання, коли не може бути півтонів. Я впевнений, що питання Донбасу і Криму пов’язані між собою. Війна почалася Кримом, ним вона й закінчиться. І Україна не повинна здаватись, а рухатися вперед і довести, що Майдан був правим ділом.
Сьогодні можна сказати, що питання Криму стало цікавим усім українцям, і кримські татари опинились, так би мовити, у тренді – всі їх знають, поважають і ставляться, як до близьких людей. Але треба помітити, що є люди, які бачили схожість між цим народом та українською нацією ще багато років до анексії. Деякі представники молодого покоління зловили цю тенденцію ще в досить ранньому віці. У книжці «Незламний» нa цю темoю дуже гарно висловився історик Ярослав Грицак: «…Я побачив, що всі кримські татари, зберігаючи та примножуюючи свою національну ідентичність, є рафінованими європейськими інтелектуалами. І, з цього погляду, кримські татари дуже схожі на галицьких українців. Як перші, так і другi є найбільш прозахідною частиною двох великих цивілізацій слов’янсько-східнохристиянської (старої Русі) та тюрксько-татарсько-мусульманської. Iншими словами, кримські татари є „галичанами” мy сульманського світу. Галичани провокують гнівну реакцію Кремля, бо не вписуються в образ „русского мира”. Так caмо кримські татари завдяки своєму європейському вибору є белькою в оці Кремля. Після анексії Криму їx воліли би бачити подібними до казанських татар, тобто лояльними до Росії. Але власне політичний вибір кримських татар на користь Європи та свободи робить їх нацією. Тоді, як казанські татари й далі залишаються народом». Усі ми віримо у велике майбутнє України, бо маємо багато підстав для будування її пліч-о-пліч з такими схожими на нас, незламними сусідами. Хочеться вірити, що ми разом здобудемо велику перемогу і будемо жити у вільній та розвинутій Україні. ■
Мусаєва Севгіль, Алієв Алім «МУСТАФА Джемілєв. Незламний». Видавництво: Віват, 2017, 256 С.
