Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ 2012-05-15
{mosimage}
Лейтмотивом ІІ Конґресу українців у Польщі, який проходив у перемиському Народному домі протягом останніх чотирьох днів квітня, стала 65-та річниця Акції “Вісла”. Цій темі присвячено два пленарні засідання й кілька панельних дискусій, у яких брали участь українські та польські науковці. Депортацію майже 150 тисяч українців з Надсяння, Лемківщини, Підляшшя і Холмщини на північні й західні землі польської держави учасники конґресу обговорювали в багатьох контекстах – як з юридичної чи історичної точок зору, так і в контексті соціологічних наслідків, які операція мала для української громади в Польщі.
Якоюсь мірою, як зазначив М. Сич, цього вдалося досягти. Оновлена польська держава може пишатися багатьма корисними для громадян Польщі різних національностей і віросповідань розв’язками. Це добре оцінюється в Євросоюзі. Водночас він підкреслив, що зло слід називати злом. Ніщо не може виправдати депортації в ім’я колективної відповідальності. Депутат М. Сич повідомив, що у парламентах Польщі та України тепер йде робота над прийняттям ухвали про польсько-українське примирення. Він теж прокоментував перші результати минулорічного перепису населення. Нагадуючи про збільшення в них загальної кількості українців, водночас підкреслив, що й ці цифри не можуть нас задовольняти, оскільки й надалі віддзеркалюють наслідки злочинної депортації й понад півсторіччя політики асиміляції щодо переселених українців. Тепер, коли люди відчули себе вільними, відважніше почали признаватися до свого коріння.
Григорій Купріянович підкреслив, що Акція “Вісла” цілком знищила втрачену вже спадщину, місцеві українські
говірки, фольклор. Адже саме на Холмщині й Південному Підляшші процес нищення всього, що українське, православне почався раніше, у 1938-39 рр. “До 1947 р., за неповних десять років, зникло майже все – і церкви, і пам’ятки національної культури, і врешті люди”, – підсумував люблинський науковець.
Він знає це з власної практики. Організація, яку він очолює, намагається рятувати, відтворювати загублений колорит. знає біди і жалі українців:
– Слід звернути особливу увагу на одну річ: історія не є лише фактографічним записом, – вказав глава УГКЦ в Польщі. – Усе, що лишилося, впливає тепер на людей і впливатиме на них у майбутньому. І добро, яке спричиняє поступ науки і розвиток людства, і велике зло, що розвиває ненависть, веде за собою всі війни, всі геноциди… Акція “Вісла” – це малий геноцид, радше суспільний, культурний, але він був страшний для тих, які його пережили, бо їх відтяли від коріння. Багато мовиться про польсько-українське примирення. Було таке з польським римо-католицьким єпископством у Римі, коли Польща була ще державою соцтабору. Преса про це мовчала. Чергове – теж між польським і українським єпископством, і знов засоби масової інформації нічого про це не говорили.
Горлицький єпископ Паїсій почав від пригадування, що серед православного єпископату є також владики, які пережили трагедію Акції “Вісла”. Передовсім це митрополит Сава – глава Православної церкви в Польщі, який походить з Холмщини.
– Нашому, українському народові зробили другу Голгофу, – продовжив уроджений на Холмщині горлицький єпископ. – Чому в ХХ ст. сталася така страшна подія? З рідного місця всіх східних християн розвезли по Польщі. Моя бабуся, холмщачка, у липні 1947-го, саме на свято Петра і Павла, прийшла з церкви, а в хаті вже чекали на неї. Вдова з маленьким дитятком мала годину часу, щоб зібрати своє майно. Яке майно можна було зібрати за годину? Бабуся взяла те, що найпотрібніше для дитятка, зняла ікону Пресвятої Богородиці – і везла її в себе на грудях до села біля Ґурова-Ілавецького…
Єпископ Паїсій переконаний, що Церква допомогла українським вигнанцям пережити цей страшний час, бо вона давала силу тоді й дає тепер. Коли є Церква, є й буде український народ…
Правда про Акцію “Вісла” долає кордони й океани. Доказ цьому – діяльність Об’єднання українців “Закерзоння” в Канаді, яке очолює Мирослав Іваник, випускник ІV Лігницького загальноосвітнього ліцею. Він з маминої розповіді запам’ятав, як переселенці на Венґожівщині в 50-х роках минулого століття просили дозволити відкрити свою церкву. У відповідь почули: “Вас сюди привезено, щоб ви всякли в цю землю”. А українці пізніше і так церкву відкрили.
– Я є представником цієї групи, яка обрала ще радикальніший спосіб відмови “всякати” в цю землю, і подалася
у світи – розповідав він. – Горстка з них оселилася в Австрії, Німеччині, інші опинилися аж в Австралії і США. Кількатисячна українська громада вихідців з Польщі опинилася в Канаді. Після приїзду виявилося, що в канадську землю ще легше всякати, ніж у польську. Канадський добробут дуже сприяв у забутті свого коріння… Однак з’явилася група, яка не хоче всякати. І ця група вирішила: таке майбуття нам не підходить. Стимулом до активного протесту стали 50-ті роковини Акції “Вісла”, про яку ми знали й вшановували раніше. Ми вирішили відзначити цю дату великою демонстрацією під парламентом провінції Онтаріо.
Про Акцію “Вісла”, про вигнаних з отчини українців, за логікою авторів цього організованого злочину проти людства, світ мав би вже забути. А він пам’ятає і пам’ятатиме доти, доки злочинці не будуть, хоча б символічно, затавровані правонаступницею держави, що його вчинила. Якщо не вигнанці, яких залишилася горстка, то може хоч їхні нащадки дочекаються-таки справедливості.
Звернення ІІ Конґресу українців у Польщі до української громади
Ми, учасники ІІ Конґресу українців у Польщі, зібравшись у княжому городі Перемишлі в 65-у річницю Акції “Вісла”, хочемо засвідчити перед нашою громадою, польським суспільством та світовим українством, що мети, яку поставила перед собою польська комуністична влада, не досягнуто. Українське національне життя в польській державі продовжує розвиватися, а українська національна ідентичність та культурна спадщина передаються з покоління дідів і батьків на дітей та онуків.
Ми зібралися всією громадаю: надсянці і лемки, підляшуки і бойки, холмщаки. Є серед нас молоді люди і представники старших генерацій, люди різних віросповідань і відмінних світоглядів. Єдністю ми хочемо засвідчити, що незважаючи на зусилля польської комуністичної влади та роки дискримінації і переслідувань, ми одне ціле.
Відновлено українське життя на рідних землях Лемківщини, Бойківщини, Надсяння, Холмщини та Південного Підляшшя, де було воно зруйноване в результаті Акції “Вісла”. Пробуджується українська ідентичність на Північному Підляшші, єдиному реґіоні, якого Акція “Вісла” не охопила. Після великої руїни виросли паростки, які вселяють надію на збереження і розвиток українства.
На нових місцях поселення ми були примушені створити інфраструктуру національного життя: освітню мережу, культурні установи і художні колективи, побудувати церкви. Відрадним є те, що громади на поселеннях зберігають пам’ять про землі, з яких вийшли їх предки, і цю пам’ять передається наступним поколінням.
Ми закликаємо нашу спільноту інтенсифікувати цю діяльність. Хай жодне село, жодна церква і жодна пам’ятка не залишиться без турботи і піклування!
Останній перепис населення 2011 р. (хоч великі сумніви викликає методологія його проведення) показав, що, порівнюючи з попереднім, було більше заяв української ідентичності. Проте більшість наших людей не заявляє відкрито про своє українство. Це виникає з різних причин: страху перед більшістю, браку сформованої національної ідентичності, а також асиміляції. Саме національна асиміляція – це наша основна проблема: від української ідентичності та мови і культури відійшло та надалі відходить багато людей, Акція “Вісла” весь час приносить свої плоди.
З радістю вітаємо організованість та велику громадську і культурну роботу вихідців з нашої громади у Північній Америці. Закерзонці – це одна з найбільш активних груп української діаспори, зокрема в Канаді. Для нашої спільноти це велика допомога і зразок того, як спільними зусиллями зберігати пам’ять про українську спадщину Закерзоння.
Нове явище – це українська трудова еміґрація. Тисячі українців вже стали громадянами Польщі, інші приїхали тут на постійне проживання. Лише невелика їх частина включається до нашого культурного та релігійного життя, а багатьох швидко асимілюється. Зміна цієї ситуації – одне з ключових завдань зорганізованого українства. Ми звертаємося до українців з України, які залишаються на постійне проживання в Польщі: приєднуйтеся до наших рядів! Разом будуймо українське життя для себе, своїх дітей та внуків. Це буде також велика допомога України на шляху її інтеґрації до Європейського Союзу.
В останніх роках пройшла третя хвиля міґрації українців, зокрема молодих, з Польщі у країни Західної Європи. Підтримка їх зв’язків з українством, заохочування до повернення і праці на національній ниві – це мета нашої роботи.
Дуже важливим для нас є підтримання зв’язку з Материком – Україною. Нам не байдужа її доля, бажаємо її процвітання та будування демократичної правової держави, яка буде частиною європейського простору. Необхідною є постійна співпраця з нашими братами, які в 1944-1946 рр. були депортовані в Радянську Україну з Лемківщини, Бойківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя.
Українська громада в Польщі, у всій своїй реґіональній, конфесійній, організаційній різноманітності, стоїть перед конечністю пошуку формули існування в умовах ґлобалізації та швидкого технологічного розвитку. Ці форми національного життя, які протягом десятиліть дозволили нам зберегти себе, свої традиції та ідентичність, вже не вистачають. Мусимо шукати свого місця в сучасному суспільстві, знаходячи такі форми національного життя, які відповідатимуть викликам сучасності.