Написав говірком села Новівси Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №22, 2017-05-28
Гнеска вшитки наши церкви, організації і люде відзначают сумни для нас річниці. То є барз добрі, але не забивайме, што роковини Акції «Вісла» лучатся з 70-літям нашого житя на вигнаню.
О тим свідчат найліпше наши могили на заході од 1947 року, а гнеска збудувани церкви і місця, де вчатся по-свому наступни поколіня вигнанців Акції «Вісла». Власне тота проба ратуваня житя з Лемківщини створила наш гнесьній світ на заході. Што правда, він є чужий, але рік за роком менше чужий для наступних поколінь. Але красом є, што цілий час є живий звязок нас, вигнанців, з рідном земльом, яка є запахом Лемківщини, Бойківщини, Надсяня, земльом від віків, лем етнічні нашом, де поляки билі меншином. А гнеска през зло історії 47 року то ми сталися меншином в місцях, де живеме на заході та на землі предків.
Від пару років Обєднаня лемків (ОЛ) при співпраці з нашом школом в Лігниці організувало виїзди молоді на Лемківщину, штоб порядкувати наші цмінтері. Так направду організатори на ново хтілі будити й одтваряти звязки наступних поколінь, народжених на заході, з земльом предків. Барз красьні било видіти і чути, як молодь, колі вертала в «бусі», вживала свою рідну мову та співала такі самі пісні, як іх предки колісі гин в горах співали. То било свідоцтво, што тото порядкуваня є потрібне як для молоді, ОЛ, так і самой школи в Лігниці, бо вона від свого початку дбає о етнічний украіньскій звязок учнів з земльом предків.
Але в остатнім році міністерство в Польщі дало для ОЛ менше пінязі, як вшитким меншинам, і з деяких проєктів треба било зрезигнувати. Але о тих проблемах не раз юж пишеме, голосиме, вказуєме… в 70 роковини Акції «Вісла», лем відповіді брак, чом влада не видит терпіня з 1947 року в житі громадян Польщі – наших предків, на котрих застосувано тоту масову відповідальніст, і не знати за што так направду. На жаль, тото питаня задає юж наше третє поколіня.
Штоб тот проєкт порядкуваня цмінтерів не загинув, ОЛ на засіданю на весні приняло пропозицію від західніх гуртків ОЛ, штоб молодь відвідала цмінтері на заході, там, де нас розселено в 47 році на заході найвеце. Може ми до кінця не є свідоми, што пришов юж час, штоб дбати про наши сліди на заході. Ми створили там світ, в яким є іщи, дякувати Богу, векша частина з Лемківщини, але і юж житя, котре виросло на виселеню – на нашмареній нам землі.
На свято Благовіщиня Пресвятої Богородиці 7 квітня, хоц кус ляло, молодь гімназії і ліцею з нашой школи відвідала парохії та цмінтері в Зимній Воді, Замєницях, Модлі. Найперше ми билі в православной парохії в Зимній Воді, де барз тепло приняв нас місцевий парох о. Юрій Маліш. Молодь виділа місцеву церкву, яка має в собі барз цікаву історію. То била найперше римо-католицка святиня, потім – протестантска, а гнеска – православна. Від віків молилися там поляки, німці, а гнеска наши люде. На сцінах є святи місця з різних часів житя святині, а для нас цікаве, як повідав отець, што ікони є не лем з Лемківщини, але і з інших реґйонів Польщі. Святиня гнеска є під званям Успіння Пресвятої Богородиці та належит до деканату Любіна дєцезії вроцлавско-щецінской Польской автокефальной православной церкви. Католицку святиню, як ґотик, збудувано в 1343 році. В 1718–1945 роках служила згаданим протестантам, а в 1947–1949 роках перетворено її в східній обряд – православну церкву. Святиню 29 вересня 1992 року вписано в реєстр памяток. Перша наша православна літургія в Зимній Воді правилася 28 серпня 1947 року. Векшіст вірних походят з Бортного. Найперше било десі 100 родин, а потім, колі част вернула в рідни страни, до свого Бортного, на вигнаню лішилося до гнеска десі 70 родин.
Потім ми відвідали цмінтер в Зимній Воді, де молодь засвітила свічки на наших могилах, часто на померших зі своїх родин. На тим цмінтері наши люде мают своє відділене місце. Так што кожен може відчувати, што є на Лемківщині. З нами бив, однак, през цілий час дощ. Так ми переїхали нашим «бусом» на цмінтер до Замєниць, а потім там до побудуваной греко-католицкой церкви. На цмінтері учні знов побачили наші могили, на яких кирилиця або польскими літерами імя і призвище свідчило, што то наши сліди, там на тих могилах світили свічки. Тут моглі видіти костел, в яким молилися темплярюші, а і де роками відправлялася наша літургія до часу збудуваня церкви. Скоріше до того костела ціж ходили на латиньску відправу наши греко-католики, бо Церква тота била заборонена по 1947 році, а і по 1956, колі повстают перши парохії, не била цілком вільна. Для тих греко-католицких священиків і простих люди гнеска треба ціж віддати памят в 70 роковини Акції «Вісла». Парохія в Замєницях почала діяти найперше в костелі од 1976 року, а потім в новозбудуваній церкві. Векшіст парохіян походит зо Щавника, Новівси, Тиліча, Мушинки, Злоцкого, Поворозника – то є сіл під Криницьом, де в часі ІІ Світовой війни заникало дост скоро тото москальофільство, котре деяки зли сили хцут на ново будити гнеска. Від 2016 року парохом, а скоріше адміністратором є о. Павло Березка, котрий нам барз поміг в тим проєкті ОЛ і нашой школи. Дай Боже всяди такой вспівпраці. Церква на Патоці є під званям Покрови. Почала діяти від 1957 року, лем колі така можливіст била для Греко-католицкой церкви, а самі книги метрикальні є від 1958 року. В тій парохії є ціж люди з Новівси, але ціж і з Розтоки, Береста, Угріна, Лосього, Перегонини… сів спід Криниці і з Кривой спід Горлиць.
Колі зме ввошлі до церкви в Замєницях, кінчилася святочна відправа. Отець Павло Березка нас привитав, але найвекша краса била в очах люди, які спозерали на нас як на своїх, тих з гір. Тото почутя добра від наших люди все є і ніхто його не знищит, навіт тоти зли мрії Акції «Вісла», штоб нас не било.
По стрічи-зустрічи ми переїхали до Модли на цмінтер, де на могилах засвітили свічки. На тим цмінтері є барз дуже гробів, на котрих є написи кирилични. Люде, які в горах вчилися літературной мови, старалися на заході тото вказати ціж на гробних написах. Тото барз видно ціж в Модлі. Потім ми заїхалі під новозбудувану церкву в Патоці. Там на світлиці чекала на нас гостинна «ватра». При кобасках і гнесьних фритках ми відганялі дощ, лем він, на жаль, не хтів відійти. Тут треба подякувати солтисови Патрикові Гойнякові, радному Петрові Гумецкому за організуваня той гостини і паньом з села – за тісто. Обдарувани тим тістом ми повернули до Лігниці з надійом, што церкви в Зимній Воді, Замєницях, Патоці далі будут живим прикладом, што Акція «Вісла» нас не знищила. Дякуєме вам, мешканці-парафіяне тих сел, за ваше добро і віру в силу нашого народу тут на вигнаню. ■
