45-ЛІТТЯ відновлення богослужінь

Юрій ФедівГРОМАДА2011-07-29

{mosimage}

“Якби не церква в Запалові, українського сліду на Ярославщині вже не було б”, – такими словами 10 липня 2011 р. розпочав владика Адам, архієпископ перемиський і новосанчівський Польської автокефальної православної церкви, свою проповідь, присвячену 45-літтю відновлення богослужінь в українському храмі свв. безсрібників ?Козьми і Дем’яна в Запалові біля Ярослава.

Тяжка доля, яка спіткала українців у Польщі в 1940-их рр., не оминула і запалівську парафію. Церкву, яку розпочали будувати 1926 р., так і не закінчили – почалася акція “Вісла”.

Хто хотів урятуватися якось від депортації, переносив метрику до костелу, ідентифікуючи себе таким чином поляками.
Сумнозвісного 1947 р. двері церкви свв. Козьми і Дем’яна, здавалося, зачинилися навіки, замовк і старий дзвін. Та віра в серцях людей жила, як і жевріло прагнення повернутися в рідні сторони. Уряд “крізь зуби” дозволив 1956 р. відчиняти українські парафії у юрисдикції Польської автокефальної православної церкви, отже мешканці Запалова зрозуміли: якщо не будуть мати церкви, то не зможуть уберегти себе від асиміляції. У І пол. 1960-их рр. дозволу на повернення добилися декілька родин. Невеличка делеґація українців 1966 р. приїхала до Кальникова, найближчої і єдиної тоді чинної української парафії на прикордонні, де настоятелем був о. Олександр Дубець (сьогодні – владика Адам) з проханням відновити богослужіння.
Зі сльозами на очах згадували люди першу літургію, бо, як виявилося пізніше, – це була спланована провокація для вирахування населення, яке ще себе ідентифікує українцями. Загадкою ця історія залишилася і до сьогодні, бо результат був несподіваний – наступне богослужіння вже не правилося. Проте знайшлися люди, які взяли цей тяжкий хрест ноші і вистояли у вірі, зберегли церкву і водночас український дух.
– Якби ви тоді не взяли цей хрест на себе, то сьогодні не було б тут святині, не чули б ми навіть українського слова чи української пісні. Щороку меншає тих людей, які 1966 р. стояли разом тут зі мною. Низький вам усім поклін, – такими словами звернувся владика Адам до парафіян перед врученням пам’ятних і подячних грамот.
Цієї липневої неділі було багато символічного – літургію очолив священнослужитель, який уперше 1966 р. заносив молитви до Всевишнього в напівзруйнованому храмі, співав хор тієї ж самої церкви Успіння Богородиці з Кальникова, а служило духовенство – представники всього Закерзоння: Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Хлібом і сіллю зустрічала владик молодь парафії свв. Козьми і Дем’яна с. Запалова, вітала їх рідною українською мовою.
З участю у службі трьох владик: архієпископа перемисько-новосанчівського Адама, архієпископа люблинського і холмського Авеля, єпископа горлицького Паїсія та всіх священиків перемиського деканату, вірних з Підкарпаття та України відправлялася врочиста літургія. Прибули також представники ґміни. З повчальним словом до присутніх звернувся архієпископ Авель.
Завершилися врочистості подякою настоятеля церкви о. Івана Плеви духовенству і вірним, що прибули на це свято. Під мелодійний звук дзвонів відбулася процесія довкола храму з читанням святого Євангелія та урочистим козацьким і галицьким многоліттям.

“Наше слово” №31, 31 липня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*