Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №22 2016-05-29
«У скрині переховуємо те, що найдорожче і найцінніше» – цей головний лозунг, як і в минулому, прозвучав на відкритті 30-го фольклорного ярмарку «З мальованої скрині». Захід відбувся 15 травня в Кентшині.
Популярність «Скрині» в різні роки коливалася. Публіки бувало менше і більше, що залежало від ряду чинників. Інколи погода перешкоджала, часами ярмарок співпадав з іншими реґіональними заходами, або фінансові можливості були невеликі. Проте люди завжди мали змогу тут зустрітися, познайомитися з талантами місцевих і приїжджих з України артистів. Цього разу на ярмарок приїхали ансамбль «Думка» з українського ліцею в Ґурові-Ілавецькому, «Черемош» з Венґожева та «Лісова пісня», «Водограй» і Марійка Сич з української школи в Бартошицях. Перед глядачами виступали також солістка Тетяна Демчук та ансамбль «Нота Нео» з Луцька. Артистичне представництво України було скромніше, ніж заплановано. На перешкоді стали візи для членів ансамблю «Струмочок» із Сарн. В останні роки учасники «Мальованої скрині» вшановували пам’ять жертв Майдану і боїв на Донбасі. Російський аґресор спричинив і те, що Громадський комітет «Разом з Україною» продовжував збирати гроші для біженців та поранених українських солдатів, які приїжджають на лікування до Польщі. Ювілейні подяки і визнання, крім організаторів та представників влади, отримали мистецькі опікуни «Лісової пісні» Наталя Шелест і «Думки» Михайло Семотюк. Варто відзначити, що під їх орудою молоді українці, які живуть на Вармії та Мазурах, можуть розвивати свої таланти і в інших колективах. З огляду на багатолітню працю і прямий контакт з молоддю, вони є добрими адресатами питань про роль «Мальованої скрині» та загалом культурних заходів у житті української громади в Польщі.
Стають сміливіші
У професійній діяльності пані Наталі колектив «Лісова пісня» почесне місце займає уже 25 років. Це непроста праця, бо коли тільки трохи відшліфується молодий талант, дитина закінчує школу і відходить. Але перед тим охоче бере участь у репетиціях. Без цього зацікавлення ансамбль уже давно би розпався і не згромадив у репертуарі майже 130 пісень. Пані Наталя переконана, що як дитина знатиме з них 15–20, то в дорослому житті напевно передасть нащадкам. «Діти переживають кожен свій виступ на сцені. Зразу підбігають і питають, як їм вийшло. Дуже добре, коли є їхні батьки. Тоді міцніє почуття спільної справи. Інколи погано, що саме батьків, зокрема, старших дітей бракує серед публіки. Діти не менше переживають і те, що про них напише «Наше слово» чи покаже телебачення», – відзначає Н. Шелест. Таке визнання робить молодих українців сміливішими у своїх середовищах. Вони потім не соромляться перед польськими колеґами виступати в народних костюмах і співати українські пісні. Тому, на думку Н. Шелест, такі заходи, як «Мальована скриня», обов’язково слід проводити. Напевно треба уникати збіжності терміну заходів, як це мало місце цього року з дитячим фестивалем в Ельблонзі, але не відмовлятись від них: «Інакше наша пісня і традиції не будуть жити», – підсумовує Н. Шелест.
Раціоналізувати
Подібні думки має чоловік пані Наталі Сергій Шелест, багатолітній працівник бартошицької школи і перший керівник «Лісової пісні». Одночасність терміну заходів, їх кількість, час тривання чи відбір артистів і творів – це, в його оцінці, справи, які вимагають більш раціонального планування. «Старшій людині висидіти на концерті чотири години досить важко», – говорить про один з фестивальних нюансів. Оскільки публіка має багато можливостей познайомитися з місцевими виконавцями, на його думку, варто виразніше експонувати виконавців з України, які привозять «нове і свіже». Водночас він погоджується з тим, що знайдення балансу непросте, оскільки особливо у випадку наймолодших їх присутність на сцені має громадський фактор і є складовою побудови ідентичності. «Без огляду на рівень, хай ця дитина вийде, прочитає вірш чи заспіває. Її треба підтримувати, бо з часом з неї виросте справжній українець – патріот», – говорить С. Шелест, переконаний також у тому, що долання тисяч кілометрів артистами з України задля кількахвилинного виступу становить несумісність між зусиллями і результатом. Саме тут потрібне переосмислення. Можливо, варто в таких випадках організувати для гостей з України додаткові концерти в інших місцевостях. Пан Сергій більш як за двадцять років життя в Польщі не зрікся українського і не прийняв польського громадянства. Відносячись до щораз більшої хвилі своїх співгромадян у Польщі, він переконує, що заходи, організовані меншиною, мають для них дуже важливу інтеґраційну роль. «Зараз навчаю дітей та внуків своїх перших учнів», – підсумовує С. Шелест, чим і доказує, що структура українства у Польщі, крім ряду проблем, випрацювала можливість заміни поколінь.
Приваблива престижність
«Для нашого народу ніколи не забагато танців і співу. На тому тримається передавання нашої спадщини», – відзначає Михайло Семотюк. Але він теж бачить проблему в тому, що нині кожне містечко хоче мати свій фестиваль. Тому його думки йдуть у напрямку обмеження активності до більших осередків і не зосереджування їх у весняно-літньому часі, а рівномірного планування на весь рік. Варто повернутись і до найбільш масштабного фестивалю української культури, оскільки тут «раз на два–три роки можна показати все найкраще, чого ми добилися». Такий престижний захід добре вписується й у настрої сучасної молоді. За словами М. Семотюка, вони танцюють і співають залюбки, але щораз менше хочеться їм це робити в маленьких Кандитах чи Лелькові. Молодих приваблює більша сцена, підглядання мистецької техніки виконавців з України чи польських колеґ, можливість показатися в мас-медіа, забава після заходу тощо. «З Володимиром Денекою, керівником „Черемоша”, на таких заходах аналізуємо виступи підопічних. Молодь між собою робить те саме. Як їм виходить, якщо були слабші цього року, обіцяють собі більше попрацювати і досягти кращий результат у наступному. Це здорова атмосфера, я це розумію», – говорить М. Семотюк. Смачна кухня, соковита пісня і добрий танець – такі складові приваблюють поляків, що, на думку М. Семотюка, теж є важливим фактором наших заходів.
Дискусії щодо форм активності українства у Польщі швидко або взагалі не закінчаться. Думку тих, хто готує немалий загін артистів для «Мальованої скрині», напевно варто взяти до уваги при тому аналізі.
Там стріляють
Багаторічне існування ярмарку в Кентшині не було б можливе без праці місцевих лідерів Об’єднання українців у Польщі, а також відкритості місцевої влади. Організаторам від імені воєвідського самоуправління дякував віце-маршалок Мирон Сич. Вітальний лист надіслав також воєвода Артур Хоєцький. Спеціальними подяками від ОУП удостоєно уповноваженого маршалка у справах нацменшин Віктора-Марека Лейка, бурґомістра Кентшина Кшиштофа Гецьмана та старосту Ришарда Недзюлку. Дякуючи за визнання, зокрема, бургомістр наголошував на символічності часу, в якому проходить ювілейний ярмарок. Це було день після перемоги Джамали на «Євробаченні» з піснею про депортацію кримських татар з Криму 1944 р. Символічність цієї події, на думку самоврядника, полягає в тому, що твір-протест проти аґресії перемагає суперпродукцію представника Росії, яка знову скоює злочини і нищить мирний порядок. «На Донбасі сьогодні немає «Мальованої скрині». Там буде чергових кільканадцять обстрілів позицій українських солдатів сепаратистами, а точніше Росією», – відзначав К. Гецьман. Тому, в оцінці самоврядника, постійним викликом залишається допомога і підтримка України.
З минулого
Ярмарок з перервами проводиться від 1979 р. Після демократичних перетворень за організацію відповідає ольштинський відділ та кентшинська ланка Об’єднання українців у Польщі (ОУП), які очолюють відповідно Степан Мігус та Андрій Сидор. Організаторські ряди поповнює також Кентшинський центр культури. Зачинателями свята були покійні уже українські лідери Михайло Семерак, Захар Кущак, Микола Гбур, Степан Демчyк, Антін Старух та інші. Якщо спочатку публіці презентувались всього чотири колективи, то згодом їх кількість помножилась, а на сцену виходило навіть більше як двісті виконавців. Серед публіки часто були представники місцевої та воєвідської влади, українці- депутати Сейму Польщі, українські дипломати, гості з України тощо. У своїй історії ярмарок становив відбірний етап до фестивалю української культури, сприяв зміцненню польсько-українських відносин та був місцем відзначення таких важливих для українців подій, як роковини Акції «Вісла». У рамках заходу відбувалися майстер-класи, виставки, презентація українського бойового мистецтва чи молодіжні вечорниці у дворі древнього місцевого замку. Ярмарок «виходив» й на вулиці Кентшина, щоб познайомити мешканців і гостей з багатством української кухні.
