Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №48 2017-11-26
Кожної неділі у львівському храмі Христового Воскресіння отець Михайло Фенканин відправляє Службу Божу для глухонімих. Уродженець невеликого міста Битова на півночі Польщі, відкриває духовний світ для людей з вадами слуху. Він один із кількох священиків, які в Україні служать літургію мовою жестів. Вивчив її спеціально, щоб наблизити людей до церкви.
Завжди тягнуло до церкви…
Отець Михайло Фенканин бачив себе священиком ще з дитинства:
– Коли я мав сім чи вісім років, то грався у священика. Змалку відчував, що хочу присвятити себе церкві. На Різдво та Великдень у всі три дні свят я ходив до храму. Мій брат мав інший підхід до цієї справи. Він лише першого дня свят був у церкві. Це була також моя позиція, яка показувала, що я українець. Я ніколи не приховував від колеґ у школі свого походження, – згадує отець.
Багато вірних греко-католицької парафії у Битові запам’ятало о. Михайла як малого хлопця, що служив при священикові і з парохом ходив з колядою.
Після закінчення середньої школи хлопець вирішив поїхати на навчання в Україну. До цього переконав його один зі священиків, який був на говіннях (реколекції) у церкві Святого Юра в Битові.
У кожного своя мова
М. Фенканин 2004 р. став студентом Львівської духовної семінарії. Саме під час навчання у Львові він поїхав у англомовний табір, де познайомився з людиною, яка показала йому, як служити для тих, хто нічого не чує.
– У таборі я вивчив англійську пісню. Це був перший момент знайомства з мовою жестів. Потім я почав більше цікавитися цією проблемою і зрозумів, що наша церква не працює на цій ділянці, – говорить священик.
Молодий українець написав маґістерську працю на дану тему. Після закінчення семінарії він повернувся на два роки до Польщі, щоб вивчати сурдопедагогіку (галузь педагогіки, яка стосується навчання й виховання глухонімих дітей, а також дітей з вадами слуху).
У кожній державі своя мова жестів, тому в Польщі я вивчив польську, а після повернення до Львова й українську мову жестів, бо є різниці у знаках, – пояснює священик.
У Львові о. Михайло помітив, що на літургію в церкві Христового Воскресіння приходить кілька глухонімих осіб. Вони молилися і слідкували за Службою Божою в літургійній книжечці. Отримавши дозвіл від свого єпископа, отець почав відправляти літургію мовою жестів для вірних, які не чують.
Такі богослужіння відправляються майже чотири роки. Вони дещо відрізняються від традиційних. У цьому випадку священик стоїть спиною до престолу, а обличчям до людей.
– В інших церквах теж відправляються богослужіння для людей з вадами слуху. Наприклад, православні церкви користуються допомогою сурдоперекладача. Ми змінили ситуацію, перед іконостасом поставили престол і так можемо безпосередньо спілкуватися з цими людьми, – говорить о. М. Фенканин.
Лише Львів і Тернопільщина
За останній рік у ЗМІ з’явилося багато інформації про літургії мовою жестів, які відправляє о. Михайло. Навіть найбільша арабська телевізійна мережа «АльДжазіра» показала сюжет про українського священика і його вірних.
– Завдяки маленькому медійному піару про нас, кількість вірних у нашій церкві збільшується. На літургію приходить близько 50 осіб. Проте я знаю, що таких людей значно більше. Згідно зі статистикою, у самому лише Львові живе щонайменше 1200 глухонімих людей, а в області їх понад 2,5 тисячі, – ділиться спостереженням о. Михайло. – Досі ніхто не думав про таких людей. В Україні майже нема церков, де богослужіння відправляються мовою жестів. Крім Львова, лише на Тернопільщині є греко-католицький священик, який відправляє літургію для людей, котрі мають вади слуху від народження або втратили його пізніше.
Священик помічає, що на його богослужіння приходить мало дітей і молоді. Тому він старається організовувати різноманітні табори й акції, цікаві заходи та екскурсії.
– Я хотів би це молоде покоління залучити до церкви, – зізнається о. Михайло.
«У мене два доми»
– Коли я йшов учитися, мав вибір – Люблін або Львів. Вибрав Львів, бо хотів краще вивчити українську мову, яку до моменту приїзду в Україну я знав дуже погано. Чесно кажучи, вивчив її щойно у Львові, – продовжує свою розповідь о. Михайло. Він 2004 р. був єдиним громадянином Польщі, який навчався у Львівській семінарії. – Я мусив постійно пояснювати колеґам, що я не поляк, бо вони дивувалися, чому я називаю себе українцем.
А ще більше здивувало однокурсників те, що після навчання молодий священик, громадянин Польщі, хоче залишитися в Україні, бо саме тут бачить свою місію.
Хоч з економічного боку в Україні скрутніше жити, ніж у Польщі, про повернення я не думаю, бо своєю працею хочу допомогти Україні, – говорить священик.
Отець М. Фенканин є не лише капеланом для молоді і людей з вадами слуху у Львівській митрополії, він теж відповідає за дипломатичну співпрацю з польськими дипломатичними установами. Отець Михайло є батьком 6-річного сина і маленької доні, яка народилась у серпні. Додому в Битів він приїжджає один-два рази на рік.
– У мене два доми. Я живу у Львові і тут, певно, лишуся. Але в Битові – мій родинний дім. Саме тому я й вирішив висвятитися у нашій битівській парафії, де живуть мої мама, бабця і вся родина, – розповідає отець. На свяченнях був присутній львівський митрополит Ігор.
Почути адреналін
Нещодавно о. Михайло був учасником проекту «Добрий ZIK» українського телеканалу «ZIK». У його рамках українці зголошують своїх близьких, друзів та знайомих, які допомогли їм у житті. Завдяки телевізійному проектові його учасники втілюють свої незвичайні мрії. До участі у програмі о. Михайла зголосила глухоніма дівчина Ярина, якій він відкрив духовний світ і яка приходить тепер на літургії до священика.
Мрією отця було відчути адреналін у небі. Ця мрія здійснилась у вересні.
– Відчуття після стрибка з парашута прекрасні, – ділиться своїми враженнями герой проекту. – Мені дуже приємно, що мою працю позитивно оцінили. Це велика похвала.
Отець М. Фенканин зізнається, що найбільшою його мрією є створення у Львові парафії для людей, які не чують. Варто додати, що за чотири роки свого служіння священик повінчав три подружжя людей, які мають вади слуху. ■
