Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl ■ ПОГЛЯДИ ■ №44, 2017-10-29
Альтернативну українську діаспору вирішили створити на початку жовтня в Криму. На анексованому Росією українському півострові окупаційна влада зорганізувала з’їзд і «круглий стіл» із довгою назвою «Співпраця українських громадських об’єднань Республіки Крим зі співвітчизниками за кордоном». Мета? Офіційно, як заявили кремлівські полигачі, «почути думку діаспор і не дати київській владі виступати від імені всього українського народу». От тільки Київ цього ніколи не робив.
Захід, на який приїхали представники «українських діаспор» з самопроголошених республік на сході України, з Росії, Придністров’я, Білорусі, Польщі, відбувся дуже прогнозовано й ідеологічно правильно. Представники «українських діаспор» понарікали на українську мову, яка «зводиться до львівської ґвари», пожурилися через «погіршення» взаємин України з Росією, покритикували київську владу.
Персоналії учасників заходу не озвучувано – «щоб не ставити їх в ситуацію політичного і фізичного ризику, тому що люди в Києві сидять мстиві», – так пояснив один з кримських окупаційних чиновників, імені якого теж не розголошуватиму, щоб не робити йому додаткової реклами.
Однак деякі особи встановити все ж можна – завдяки сюжетам російського федерального телеканалу «Крим-24» і «Міллет», маріонеткової кримськотатарської телестанції, якою у вересні 2015 р. Кремль нагородив лояльне населення замість репресованого кримськотатарського телеканалу ATR, який тепер віщає з Києва.
Отже, на кадрах бачимо, що учасників заходу було кільканадцять, а серед них видніє обличчя скандально відомого втікача у Крим Вадима Колесніченка, відповідального в біглого Януковича за ідеологію, зокрема боротьбу з «бандерівцями». Також можна побачити Ростислава Іщенка, колись радника одіозного міністра освіти України Дмитра Табачника, а тепер – активного писаки для прокремлівських ЗМІ. «Міллетові» удалося поговорити з Анджеєм Романчуком, котрий як є, так і підписаний «секретарем правління Російського культурно-просвітницького товариства в Польщі». Цей чоловік – частий гість окупованого Криму: у березні 2014 р. він «спостерігав референдум» щодо відділення півострова від імені Міжнародної ради російських співвітчизників, а в 2015 р. повіз близько десятка учнів польських шкіл на анексовану територію. Також у сюжеті телеканалу «Міллет» виступає Артемій Тарасенко, підписаний як оперний співак із Флоренції. Він розповідає, що робить нариси про Крим і показує їх у Європі, щоб люди «відвідали наш сонячний край [підкреслення моє – І.І.] і побачили тут розвиток на всіх фронтах».
Я не знаю, яким чином набір цих персоналій, вінегрет на пісному маслі, співвіднести зі «світовим українством», – хіба лише на тій підставі, що існуючі його структури типу Світового конґресу українців вони, м’яко кажучи, критикують.
У такому ж абсурдному, проте в ідеологічно потрібному напрямку розійшлося у світ головне послання з’їзду: справжнім охоронцем української культури стануть… Крим і Донбас. Чому? Бо вони «намагаються налагодити діалог з поміркованою частиною населення України». Згаданий уже Іщенко продовжує: «українці як етнографічна спільнота залишаться тільки в Криму, там їм створять скансен, адже в Україні з українською ідеєю зв’язала себе корумпована влада».
Іщенко говорить ключову фразу: українці як етнографічний скансен. Це саме той скансен, у якому комуністична влада СРСР десятки років будувала облудну «дружбу народів», танцювала в «держ-пром-харч-мас-шир-вжиткових» вишиванках, вибирала лояльних закордонних партнерів, які відповідали головній ідеї: добре – лише в Москві, інше – від лукавого, у нас – нації, у них – націоналізми, у нас – вареники, у них – голодна львівська ґвара.
Цікаво, що в повідомленнях про «з’їзд української діаспори в Криму» російська пропаґанда повертається до дещо призабутої мови «дружби народів» в СРСР: «міжнаціональний мир», «конструктивно налаштована частина», «у Криму немає переслідування української культури».
Росії ця картинка була потрібна з кількох причин. По-перше, показати всім, що в Москві безкоштовно роздають велосипеди – хоч всі знають, що не в Москві, а в Ленінграді, не велосипеди, а авто, не роздають, а крадуть. Проте може хтось наївний повірить і порадується. А по-друге, окупаційна влада в Криму поряд із «кримськотатарською культурною автономією» проголосила «українську». Попри те, що діячів обох народів, що не висловлюють лояльності Кремлю, жорстоко переслідують, вбивають і садять у тюрми на реальні строки, окупанти створили низку кишенькових організацій, покликаних імітувати бурхливе збереження мови і культури. Не більше, звісно, ніж у рамках «етнографічного скансену».
Москва робить це не вперше і не востаннє у своїй історії, проте у висновках мій камінчик полетить у Київ. Чому? – Бо українській столиці у розмовах із закордонним українством усе ще важко дається відхід від згаданої совєтськуватої мови «дружби народів», від кишенькових організацій, від надуманих проблем і від великих перемог, які насправді не перемоги. В України одна з найбільших діаспор світу – а попри це зі своїми діаспорами навіть Молдова та Філіпіни розмовляють краще від Києва. Хід конем української діаспори в Криму Москві дався би значно важче, якби Київ розмовляв зі світовим українством не мовою «етнографічного скансену», якою Москва розмовляє зі своїми «співвітчизниками». Адже інтелектуальна власність на ці слова, ці схеми, ці заяви – у Москві, і тут Київ навряд чи переможе Кремль його власною зброєю. ■
