Богдан Тхір ■ ПОДІЇ ■ №7, 2016-02-14
25-ліття українського ліцею в Ґурові-Ілавецькому
Коли надходить час відзначання ювілею, тоді обов’язково відкриваємо відкладені колись на бік і припорошені пилюкою хроніки й гортаємо архівні матеріали та фотографії. Чого шукаємо і що ж там віднаходимо? У першу чергу, на фотографіях шукаємо обличчя друзів і знайомих з-перед років. Які вони тоді ж були молоді й радісні! Ось і починаються спогади.
Українська школа в Ґурові-Ілавецькому, сьогодні Комплекс шкіл з українською мовою навчання, відзначає 25-ліття існування як окрема, незалежна освітня одиниця. Це один з порогів, які вона долала протягом свого багатолітнього існування, бо ж її початок (ще тоді як тільки українські класи при місцевому загальноосвітньому ліцеї) був 1968 р.
На хвилі буремних змін, що почалися в Польщі 1989 р., активізувалася й українська громада Ґурова-Ілавецького, а знаком часу стало створення Українського громадянського комітету. Цей же комітет звернувся до тодішньої місцевої адміністрації з проханням про заснування в місті окремої української школи.
У розпорядженні начальника ґміни від 17 травня 1990 р., між іншим, читаємо:
«(…)
1. Z dniem 1 września 1990 r. tworzy się Liceum Ogólnokształcące z ukraińskim językiem nauczania pod nazwą II Liceum Ogólnokształcące w Górowie Iławeckim.
2. Liceum powstaje poprzez rozdzielenie Liceum Ogólnokształcącego w Górowie Iławeckim, do którego uczęszcza młodzież mniejszości narodowej.
3. Liceum działać będzie jako samodzielna placówka oświatowa na bazie Zasadniczej Szkoły Zawodowej w Górowie Iławeckim.
4. Liceum prowadzić będzie naukę w zakresie nauczania obowiązującego w systemie stacjonarnym.
5. Wykonanie Zarządzenia powierza się Inspektorowi Oświaty i Wychowania w Górowie Iławeckim.
6. Zarządzenie wchodzi w życie z dniem podpisania.
Uzasadnienie
Liceum Ogólnokształcące z ukraińskim językiem nauczania utworzono w oparciu o postanowienie Prezydium Rady Narodowej Miasta i Gminy w Górowie Iławeckim z dnia 10 kwietnia 1990 r. oraz na wniosek Inspektora Oświaty i Wychowania i Ukraińskiego Komitetu Obywatelskiego».
Під документом підписався тодішній начальник міста і ґміни Володислав Мацелко.
Такий був початок, а пізніше тільки «під гірку», бо ж мало хто міг погодитися з фактом, що українці будуть мати свою окрему школу, а до того ж самі нею управлятимуть.
Кілька днів після підписання документа у справі утворення української школи зав’язався її організаційний комітет, до складу якого увійшли: Мирон Сич (голова), о. Юліян Ґбур (заступник голови), Володислав Козубель (заступник голови), Степан Лашин (уповноважений до справ дидактично-виховних), Богдан Тхір (представник преси), Вітольд Козубель (член), о. Мирослав Трояновський (член), Любомира Тхір (голова гуртка ОУП), Антін Стець, Іван Смут, Софія Баб’як – представники від батьків. Завданням комітету було довести до того, щоб школа почала працювати, і мала де працювати.
Директором нового ліцею став Мирон Сич. Завдяки ньому, комітетові, людям доброї волі та шкільній молоді, долаючи всякі перешкоди, 3 вересня 1990 р. могло відбутися урочисте відкриття ІІ Загальноосвітнього ліцею з українською мовою навчання в Ґурові-Ілавецькому. Проте будинок, який мав служити дидактичним потребам, далекий був від ідеалу. Молодь, загалом 116 осіб, мала навчатися в давніх приміщеннях неіснуючого сільськогосподарського кооперативу, тимчасово пристосованих для потреб школи. Його стан і вигляд влучно описувало сатиричне окреслення, що народилося тоді в молодіжній говірці, – «лежачий хмарочос», до того ж з кімнатами-класами, у яких навіть кільканадцять осіб ледве вміщалося. Потрібна була нова, відповідно простора школа.
Нова школа, що відповідає сучасним стандартам, була віддана в користування у вересні 1997 р., натомість гуртожиток, необхідний для її функціонування, – 2002 р. До тих пір молодь мешкала в історичних будинках, які найкращі свої роки мали давно за собою. А поки збудували шкільний комплекс, кружляла рясна кореспонденція на різних рівнях адміністрації, писано заяви, у справу включалися ЗМІ, часом уроки відбувалися у військових шатрах чи робітничих «вагончиках» на колесах. Це, звичайно, викликало резонанс на найвищому рівні й була серйозна і рішуча реакція від освітньої влади та Міністерства національної освіти. Будівництво шкільного комплексу почалося 1994 р. Поки школу перенесли в нові приміщення, навчання велося «півзасобами». Про цей складний процес та включення в нього різних осіб можна точніше прочитати в надрукованій силами вчительського колективу 2009 р. книжці-спогаді «Наша школа – 40 літ української школи в Гурові Ілавецькому».
В історії школи було багато цікавих і важливих подій, відвідували її поважні особистості, чиї сліди можна віднайти на сторінках шкільної хроніки, що зберігається в кімнаті-музеї. Одна з цих подій для вчительського колективу і численної групи випускників особливо запала в пам’ять. Був це день, коли перед школою посадили дуб і назвали його ім’ям заслуженої для громади людини – владики Юліяна Ґбура. Саме він був тим, до кого завжди можна було у складний час звернутися за порадою і хто ніколи не відмовлявся підтримати ідею. Дуб посадили 1 червня 2011 р. У цій події взяли участь рідні покійного єпископа: сестра Юлія, брат Володимир з дружиною та о. Андрій Сорока, а й багато його давніх учнів і парафіян.
Сьогодні Комплекс шкіл з українською мовою навчання в Ґурові-Ілавецькому – це серйозна інституція. Під її дахом змістилися ще: філіал Державної музичної школи І ступеня в Лідзбарку-Вармінському та Шкільний центр кар’єри. Учні можуть розвивати свої здібності в різних ділянках науки, спорту й мистецтва завдяки численним заняттям, що відбуваються після уроків, більша частина з яких є фінансована європейськими фондами.
У гімназії та ліцеї навчається немала група молоді з України і менша – з Росії (Калінінградська область). Це і знак часу. Багато з їхніх батьків працюють у Польщі, натомість діти здобувають освіту в українських школах, пов’язуючи також своє майбутнє навчання з польськими чи західними вищими навчальними закладами.
Комплекс шкіл здійснює ідею, для якої був створений, натомість я у своєму приватному архіві як спогад подій з-перед 25-ти років та ориґінальний артефакт зберігаю трохи знищену круглу печатку, знайдену колись на підлозі «лежачого хмарочоса» з написом «Kółko Rolnicze Krasnołąka». ■
