20 РОКІВ – з «Українською думкою»

Людмила ЛабовичПОДІЇ2011-12-02

{mosimage}

Двадцять років тому, 10 листопада 1991 р., на Підляшші пролунала перша радіопередача українською мовою – “Українська думка”. Її поява була наслідком широкої активізації української інтеліґенції реґіону, для якої суспільно-політичні зміни в Польщі зламу 80-их і 90-их рр. відкрили можливість інституціоналізації неформальних доти кшталтів українського суспільного життя. Отже, 1990 р. постав Підляський відділ Об’єднання українців у Польщі (ПВ ОУП), який згодом перетворився в Союз українців Підляшшя (СУП). Невдовзі, 1991 р., влаштовано перший великий український захід – “Музичні діалоги над Бугом” у Мельнику, з якого бере свій початок фестиваль “Підляська осінь”. Тоді також вийшов друком перший номер двомісячника “Над Бугом і Нарвою” та з’явилася в ефірі українська радіопередача.

У квітні чи травні 1991 р. тодішній секретар ПВ ОУП Євген Рижик та журналіст однієї з волинських газет Василь Ворон, – згадує початки “Української думки” Юрій Місіюк, – запитали мене, чи не хотів би я повести українську програму в Радіо Білосток, якщо вона з’явиться в ефірі. Треба сказати, що в Радіо Білосток тоді вже існували передачі білоруською та литовською мовами. З’явилася так само передача для православних по-білоруськи. ПВ ОУП у своєму листі до директора Радіо Білосток пана Мушинського звертав увагу на те, що українці є єдиною національною меншиною, яка не має доступу до громадського ефіру. Після візиту в радіо ми з’ясували, що директор Мушинський не бачить ніяких перешкод.
Перша програма українською мовою з’явилася в Радіо Білосток через півроку. Її провів, після стажування в Радіо Волинь, Ю. Місіюк. Що цікаве, вона була приготовлена саме у волинському радіо та практично без жодних переробок пішла в ефір.
Початково “Українська думка” була щотижневою півгодинною передачею. Разом з її появою в підляських хатах чи не вперше прозвучала українська літературна мова.
Звичайно, були побоювання – чи слухач, який не має української національної ідентичності та навіть не усвідомлює того, що він розмовляє українською говіркою, сприйме цю передачу, як свою. Ці побоювання виявилися невиправданими: “Українська думка” зустрілася з несподіваним зацікавленням підляшуків. Тому вже наступного року вдалося продовжити її ефірний час.
– На Радіо Білосток я почав працювати 19 років тому, – говорить про початок своєї праці в “Українській думці” Євген Рижик. – Уже рік ішли ці радіопередачі. Завдяки клопотанням членів та прихильників СУП-у збільшено їхній час. Зібрано досить багато підписів: понад 20 тис. у всьому реґіоні. Завдяки тому програма продовжилася на півгодини: і я тоді почав працювати.
Від 1992 р. “Українська думка” стала з’являтися тричі на тиждень – одна півгодинна та дві 15-хвилинні передачі. Від початку її основою були теми мови, культури та історії Підляшшя як частини загальноукраїнської традиції. Слухачів приваблювала передусім українська народна музика, яку можна було почути в передачах.

– Тематика перших передач була зумовлена українським громадським життям, яке тут існувало, – розповідає Ю. Місіюк. – Треба пам’ятати, що на початку практично не було жодних інституцій, ніяких українських заходів. Не діяли пункти навчання української мови, українське громадське життя не існувало. Та все ж, була динаміка української громади. У перші роки це були передачі, присвячені – великою мірою тому, що населення було носієм української мови, традиції – селу, тобто мали фольклорний характер. Протягом тих років відбулася презентація практично всіх ансамблів, які існували між Бугом і Нарвою та виконували українські пісні. “Українська думка” виходила саме для старшого покоління. Не було тоді, як сьогодні, молоді, включеної в український національний рух. Звичайно, були діячі, але такого типово національного характеру ця передача не мала.
1990-ті рр. – це дуже швидкий розвиток українських ініціатив на Підляшші. Саме тоді почали влаштовувати великомасштабні культурні заходи, виникли перші пункти навчання української мови. Разом з розвитком українського національного руху на Підляшші розширилася тематика “Української думки”. Вона також охопила ширший географічний простір.
– Український рух на Підляшші дуже швидко міцнів, – продовжує розповідь Є. Рижик. – З’явилося багато цікавих тем розвитку культурного та освітнього життя. Ми часто їздили “в терен”, не тільки на Підляшшя, але також на Мазури, де живе багато переселенців акції “Вісла”, а серед них – особи з Підляшшя як Північного, так і Південного. Знаходили там цікаві теми. Крім цього, старалися робити багато передач з України та з різних заходів, які відбувалися на території всієї Польщі. Ми хотіли, щоб ці передачі були цікавішими і щоб слухач з Підляшшя бачив, як виглядає українське життя в інших середовищах, містах, в інших реґіонах, тому що часто є там такі самі проблеми, як і в нас.
З редакцією “Української думки” 1997 р. зв’язався Славомир Савчук, співавтор української телепрограми “Самі про себе”, яка 1995 р. з’явилася в ефірі. Нині передачу готовлять Є. Рижик та саме С. Савчук.
– Тепер є більше тем, пов’язаних з організованим життям українців, – говорить С. Савчук, – тому що маємо більше установ, більше діється в культурному житті. Є багато подій, які проводить не українське середовище, але вони вписуються в український простір. Тобто відходимо від фольклору до більш сучасних тем. Так є і з музикою, хоча фольклорні мотиви надалі є головним пунктом наших програм. Надходить багато сучасної молодіжної музики, яку хочемо презентувати, на жаль, на це якраз маємо небагато часу.
“Українська думка” за 20 років відіграла важливу роль в будуванні української національної ідентичності серед українськомовного населення Підляшшя між Бугом та Нарвою. Однак попри національну активність, вона весь час відкрита на пересічного підляського слухача, не надто зацікавленого великою політикою, та на його щоденні проблеми. Можливо, саме в тому успіх передач, які досі мають велику слухацьку аудиторію.
– Маємо безпосередній контакт з людьми в терені, – пояснює Є. Рижик. – Вони часто нам пропонують теми, дзвонять, пишуть. Коли їздимо до людей, такі теми нерідко самі з’являються. Співпраця є щораз кращою і нема таких бар’єрів, як було хоча б на початку.
– Поява українських програм – це історична подія, – підсумовує С. Савчук, – адже завдяки цьому ми почали виходити, – як сама назва говорить, – з українською думкою до мас. Часописи чи книжки не до всіх потрапляють, а передача в радіо – це засіб масової інформації. Зараз маємо конкуренцію в постаті телебачення та Інтернету, але думаю, що залишаємося важливим засобом в інформаційному просторі й поширенні української національної ідеї на Підляшші.
За 20 років українцям Підляшшя вдалося увійти з програмами українською мовою як до радіо, так і на телебачення. Сьогодні, крім “Української думки”, жителі Білостока і найближчої околиці можуть ще слухати щотижневого 20-хвилинного “Українського слова” на хвилях православного Радіо “Ортодоксія”, натомість українці всього реґіону – дивитися 10-хвилинну телепрограму “Український перегляд”.

“Наше слово” №49, 4 грудня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*