1947. Минуле, яке треба перемогти

 

Село Вербиця, повіт Томашів-Люблинський. Від 16 до 30 червня виселено усіх 437 жителів села (українців). Церква у Вербиці розвалилася 14 лютого 1992 р., о год 4.00.
Сьогодні колишні жителі Вербиці та їхні нащадки живуть у Пєнєнжні і його околицях та інших селах Вармінсько–Мазурського реґіону. Вербичани об’єдналися в Товаристві «вер-
бицька земля» і продовжують традиції предків. Фото Андрія Степана.

 

29 квітня виповнюється 71 рік від початку Акції «Вісла», яка є ключовою в особистих сімейних історіях наших читачів. Свідки і жертви тих подій відходять, але досі рана залишається незагоєною, а травма – непроговореною. І якщо частина польської інтеліґенції намагається підтримати українців, нащадків примусового переселення, то більшість суспільства про це навіть не знає нічого.

Більше того, поширюються ідеї, нібито ця подія буда позитивною в житті українців, оскільки дала їм «більшу цивілізацію». Такий цинізм багатьох обурує, а замовчування теми робить нащадків переселенців тими, хто «чужий серед своїх» або «свій серед чужих». Окремим залишається невирішене питання щодо відшкодувань вигнаним українцям за втрачене майно.

В цей же час деякі польські політики публічно висловлюють погляди про те, що депортація не була злочином, але виправданою військовою операцією проти українського підпілля.
Проте саме завдяки пам’яті про 1947 рік, а також попередні виселення в Радянську Україну, і завдяки традиції відвідування батьківських земель, «українське питання» досі залишилось невирішеним для тих, хто цього дуже сильно прагнув.

1947 – пам’ятаємо!

Редакція «Наше слово»

Текст постанови сенату РП з 1990 р. щодо Акції «Вісла»

Політичні і суспільні зміни, які відбуваються в нас і сусідніх країнах, ставлять перед нами нові виклики.

З огляду на присутність українського населення в Польщі, особливого значення набуває взаємне пізнання, зрозуміння і поєднання поляків та українців.

По-різному переплітались долі обох народів протягом історії. Поляки та українці не тільки працювали разом, жили біля себе як сусіди, але рівнож (також – ред.) часто єдналися в родинах. Однак разом з мирним співжиттям багато було взаємних кривд і образ. Була ненависть, навіть проливалася кров. Це минуле обтяжує наші відносини. Це минуле треба перемогти.

Прагнучи поєднання, ми прямуємо до того, щоб показати нашу важку історію в світлі правди. Особливо вимагає це висвітлення болісних подій, які траплялися в післявоєнний період в нашій спільній Батьківщині. Однією з таких подій була військова акція «Вісла» (…) Протягом трьох місяців виселено з батьківських земель біля 150 тисяч осіб, позбавляючи їх майна, помешкань і храмів. Багато років не дозволялось їм, а потім створювались непереборні труднощі в справі повернення на рідну землю.

Сенат Речіпосполитої Польщі засуджує акцію «Вісла», під час якої застосовано властивий для тоталітарних режимів принцип колективної відповідальності.

Сенат Речіпосполитої Польщі докладе зусиль до того, щоб були виправлені – наскільки це можливо – кривди, заподіяні в результаті цієї акції».

(за виданням «Їду до Пруссії» Андрія Ожеховського)

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*