Парадокси російської пропаґанди

Валерій МайданюкУКРАЇНА№35, 2015-08-30

Офіційна російська пропаґанда у своїй антиукраїнській істерії настільки заплуталася, що основні ідеологеми «русского мира» базуються на взаємно суперечливих парадоксах, які при детальнішому розгляді здатні викликати шизофренічний ступор.

Однією з ключових тез антиукраїнської політики Москви є версія про те, що український Майдан організували Євросоюз та США, щоб захопити контроль над багатою ресурсами і стратегічними можливостями Україною. «Справжніми „ляльководами” державного перевороту в Україні були США», – говорив не один раз Владимір Путін. Цим самим «підступні європейці та американці», яким більше нічого робити, як тільки шкодити Росії, прагнули відірвати слов’янську православну Україну від «русского мира».

Свобода слова у Кремлі
Але, за словами самих кремлівських ідеологів, Україна в Європі нікому не потрібна, вона там чужа ментально та обтяжлива економічно. «Україну ніколи не приймуть у Європейський Союз», – в ефірі програми «Свобода слова» заявив лідер Ліберально-демократичної партії Росії Владимір Жириновський. І чомусь лише незначна частина тверезомислячих росіян помічає таку розбіжність у пропаґандистських повідомленнях Кремля. Якби ЄС дійсно хотів заволодіти Україною, то питання безвізового режиму та європейської інтеґрації України давно би були вирішені. Натомість ми бачимо лише абстрагування Євросоюзу від українських проблем, чого не було б у випадку реальної зацікавленості Україною зі сторони Брюсселя.

Від «русского мира» розколюється голова
З одного боку, російські медіа звідусіль переконують у масовому постачанні в Україну американських озброєнь. Оце президент Росії В. Путін на прес-конференції з прем’єр-міністром Угорщини навіть наголосив: «За нашими даними, американська зброя в Україну вже поставляється». З іншого боку, російські керманичі зловтішаються з відмови США надати українцям летальну зброю. «Міністру оборони України краще зайнятися питаннями забезпечення перемир’я, а не пускатися в спекуляції з приводу постачання зброї західними країнами, що ці країни вже спростували», – заявив російський міністр Сєрґєй Лавров. Одні й ті самі журналісти російських телеканалів говорили про американські військово-транспортні літаки, які розвантажували бойову техніку на українських аеродромах, а потім насміхалися з американських сухих пайків – як єдиної допомоги Україні з боку Сполучених Штатів. Пересічному адепту «русского мира» вже, мабуть, голова розколюється від когнітивного дисонансу (внутрішній психічний конфлікт – ред.): США одночасно і озброюють Україну, і відмовляють їй у постачанні зброї.

Подвійні стандарти Москви
Ще однією популярною ідеологемою (частина ідеології – ред.) Кремля є твердження, що Україна повинна поважати прагнення територій до самовизначення та незалежності, але сама Україна не мала права від’єднуватися від Росії. Такі ж подвійні стандарти використовує Москва і щодо грузинських територій – Абхазії та Північної Осетії, вимагаючи від Тбілісі визнати їхню незалежність. «У суворій відповідності з міжнародним правом і демократичними процедурами, без зовнішнього впливу, шляхом проведення вільного референдуму народ Криму зробив свій вибір. І цей вибір усі повинні приймати і поважати», – зазначив представник РФ в ООН Віталій Чуркін.
Президент Путін у розмові з лідером Меджлісу Мустафою Джемілевим заявив, що «Україна незаконно вийшла з СРСР». А Чечню, яка хотіла здобути незалежність, Москва залила кров’ю, не пошкодувавши життя 100 тисяч російських хлопців та чеченських жінок і дітей. Тобто заливати кров’ю Чечню, Інгушетію і Дагестан Росії можна. Натомість Україні не можна боротися проти терористів, які захопили українську територію. Більшість росіян не помічають, що право народів на суверенітет у політиці Москви є лише засобом ослаблення та дезінтеґрації сусідніх держав, а в самій Росії воно не більше, аніж політична декларація.

Видумані спалахи українського антисемітизму
Абсурдною, але не менш популярною тезою московської пропаґанди є твердження, що владу в Україні захопили фашисти і нацисти, які є послідовниками Гітлера. Проте стверджується одночасно, що три головні політичні фіґури України – Петро Порошенко, Арсеній Яценюк та Володимир Гройсман – це етнічні євреї. Маріонетковий лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький заявив, що «Євромайдан одержав свою назву від євреїв, які сьогодні в більшості очолюють колишню Україну». Про єврейський характер української Революції гідності неодноразово мовив і рупор Кремля Олесь Бузина. Водночас російські дипломатичні відомства поширюють інформацію про спалахи антисемітизму в Україні: «Антисемітські гасла та єврейські погроми мали місце на початку 2014 року в деяких українських містах», – сказав представник МЗС Росії Константин Долгов.
Парадоксальність російських політичних міфів про «українських послідовників Гітлера», «антисемітів з Нацгвардії та Правого сектора» сформували антилогічний образ представника політичної еліти України – «фашиста єврея-антисеміта». Цікаво, що кремлівські ЗМІ та замовні «документальні» фільми навіть не розмежовують цих двох взаємовиключних тверджень. Мало хто з простих росіян звертає увагу на логічну суперечність таких висловлювань, адже таке поєднання взагалі неможливе за своєю суттю. Єврей не може бути антисемітом, а тим більше фашистом чи нацистом, від рук яких загинуло близько 6 мільйонів єврейського населення. Нацисти ж, будучи прихильниками расових теорій, вважали євреїв «втіленням абсолютного зла».

«Фашисти» – непокірні волі Росії
Для кремлівських ідеологів звинувачення політичних опонентів у нацизмі або фашизмі (у Москві, на відміну від світової практики, цих понять не розділяють) є традиційним ще зі сталінських часів. Фашистами в СРСР називали німецьких націонал-соціалістів, непокірних волі Кремля югославських комуністів, китайських маоїстів, для яких винайдено термін «комуно-фашисти». Після розпаду Радянського Союзу російські шовіністи почали називати фашистами литовських та латвійських демократів, а потім і грузинських прихильників президента Михеїла Саакашвілі. Термін «фашисти» останнім часом взагалі почав вживатися для позначення патріотичних сил та країн, непокірливих волі Кремля. Не зумівши вигадати нічого нового, кремлівська кліка називає фашистами вже й українців та євреїв, попри абсолютну несполучність таких формулювань.
Найцікавіше, що такі антилогічні парадокси паралельно співіснують та їх закладають у свідомість пересічного росіянина, не викликаючи при цьому в більшості російської маси політичної шизофренії. Очевидно, московська влада настільки зневажливо ставиться до свого народу, що навіть не потурбувалася про логічність концептів офіційної пропаґанди, яку спускає для низів як «громадську думку». Тому свобода слова і тверезе мислення є найбільшими загрозами для кремлівського режиму, який усвідомлює, що без диктаторської монополії на інформацію всі його ідеологеми розсиплються, немов картковий будинок. ■

Категорії : Україна

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*