(іщ) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №8, 2015-02-22

Український альманах 2015, видавець: Об’єднання українців у Польщі, Варшава, 400 С.

Гортаючи сторінки найновішого видання річника ОУП «Альманах 2015», не можна не згадати нашу історію, тобто історію української меншини в Польщі. 2015 рік позначений ювілеєм 3000-го випуску «Нашого слова», святом 25-ліття ОУП та приготуванням до 60-ліття УСКТ\ОУП, яке відзначатимемо 2016 року.
При нагоді свята найбільшої громадської організації варто згадати видання «Українського календаря». Вперше він 1957 року з’явився друком у вигляді малого сірого зошита, а потім протягом багатьох років займав позицію настільної книги кожного українця в Польщі.
Чому «Український календар» став нашою настільною книгою? Відкиньмо зразу спрощену відповідь, що не було іншого вибору. Колишній «Календар» був близький читачеві тим, що на свій спосіб віддзеркалював щоденні злидні Народної Польщі. Тому ми можемо в ньому знайти кулінарні та сільськогосподарські поради, а також хроніку культурно-громадського життя українців.
Крім пропаґандистських текстів, зустрічалися в ньому теж зразки дисидентської літератури, а часом й імена замовчуваних в УРСР літераторів.
Беручи до уваги зміни, які відбулися у світі, варто нині запитати, чи «Український альманах» претендує на звання нашої «настільної книги», чи може навіть по-сучасному е-книги у форматі pdf ? Подивімося.

Календарна частина
Автори-упорядники ставляться до справи не до кінця послідовно. Маємо тут календар із позначеними церковними святами, однак бракує державних свят (наприклад, День Конституції) – адже вихідні!
Читача вражають своїм сприйняттям жахів війни на сході України малюнки дітей. Що цікаво, в одному з останніх малюнків (грудень) український воїн-переможець встановлює державний прапор на верхівці гори.

Сьогодні
У цій рубриці «Альманах» пропонує тексти 12-ти авторів. Це розділ для тих, хто або багато ще не знає про події Майдану, або хоче пригадати страхіття того часу.
По-друге, на основі повідомлень ЗМІ ми сьогодні стаємо експертами військового комплексу. Кожен знає, що таке БТР чи БМТ, та чим відрізняються ракетні системи «ГРАД» від «Смерш» або «БУК». Цю тему розкриває Павло Кост у статті «Не прогавити час. Оборонно-промисловий комплекс України на порозі змін». Оборонна промисловість належить до найбільш розвинених секторів української економіки, становить половину високотехнічної частки всього експорту України. Автор наводить дані, за якими серед світових постачальників зброї Україна посіла четверте місце. Що нині для української «оборонки» означає вповні припинення співпраці з Росією? Це, крім фінансового боку справи, також проблема входу України на нові світові ринки. Україна має серйозну пропозицію експорту військової техніки. В «Альманасі» бачимо, наприклад, знімки танку «Оплот», вертольота мі-24, літака ан-70. Щоб вийти з ними на нові експортні ринки та запасти свої Збройні сили сучасною технікою, Україна потребує часу.

«Коріння» та «На просторі віків»
Бездискусійно, варто прочитати 12 історичних статей, досконало проілюстрованих архівними фотографіями, присвяченими сивій давнині, часам визвольної боротьби українського народу та долі заокеанської діаспори.
Анета Примака-Онішк у статті «З околиць Холма у Крим. Біженство-1915» згадує долю 1.5 мільйона осіб, які мешкали на території сучасної Польщі, а тікаючи перед жахами І світової війни опинилися далеко поза межами своєї малої вітчизни. Авторка наводить писані в період біженства спогади В. Пащука – дяка православної церкви з села Орхівка неподалік Володави. З опису виринає жахлива картина: натовп людей, царські козаки підганяють людей. Під час втечі селян вибухають епідемії, шлях біженців усіяний могилами. Потім на шляху залишаються непоховані трупи.

Про події, пов’язані з І світовою війною пише в «Альманасі» також петро Вірхнянський. Він зауважує, що вже від початку війни до австрійських в’язниць (Талергоф, Львів) масово запроторювали русинів. Автор згадує криваву розправу з ув’язненими на вулицях Перемишля. У місті панувало безладдя, австрійська армія втікала у серпні 1914 р. від росіян.

Люди
Як сьогодні вивчати історію? У кого вчитися? Від кого отримати відповідь на питання – як свідомо жити? «Альманах» представляє у статтях силуети колишнього дисидента Миколи Горбаля, фронтового українського журналіста Петра Андрусечка, історика за покликанням Романа Шагали, лікаря та громадського діяча Юрія Стабішевського з Перемишля, а також Олену Лебедович і Петра Герента. Варто в цьому місці, на мою думку, зупинитися на інтерв’ю з Петром Андрусечком. Редактор Ігор Ісаєв, що розмовляв із воєнним кореспондентом, не мав гадки тоді, що 2014 р. П. Андрусечка нагородять званням «Журна-ліста року».
На питання про загрозу життя в зоні війни П. Андрусечко говорить: «Було кілька таких моментів. мені здається, це не одноразове відчуття. Перший епізод був у Слов’янську, коли я не думав, що я можу втратити життя. Чи бути ув’язненим. (…) Почали стріляти 2 травня. Біля мого готелю. Я зрозумів, що все серйозно».

Література. Мистецтво. Рецензії
Надруковані в «Альманасі» статті свідчать про те, що події Майдану та війна на сході України переорали углиб не лише українську політичну систему, а й громадську думку, зокрема у сфері мистецтва.
Дивлячись у телебаченні жахи війни на Донбасі, згадую дві відомі у світі книжки: «Рік 1984» Джорджа Орвелля та «Forrest Gump» Вінстона Ґрума.
В Орвелля бачимо тоталітарну країну (нині вона дуже асоціюється з Росією Путіна), яка постійно веде війну. Зомбоване за допомогою ЗМІ суспільство зганяють на «мітинґи ненависті» до опонентів, полонених солдатів противника привозять на головну площу столиці, щоб їх там спочатку зневажати, а згодом стратити під радісні вигуки товпи.
З іншого боку, наростають пацифістичні настрої, лідером яких у США був Джон Леннон, зростала хвиля контркультури хіппі, дітей-квітів. Саме у вирі В’єтнамської війни, а потім у хаосі суспільних перетворень довелося жити Форесту Ґампу – героєві однойменної книжки В. Ґрума.
Події в постмайданівському мистецькому житті України дуже динамічні, видно перші паростки змін, відчувається початкове для революційного процесу патріотичне піднесення митців. У якому напрямку воно піде? Чи внаслідок відсутності сподіваних зрушень у державі воно перетвориться у щось на зразок американського бунту проти правлячої системи (в Україні проти олігархів)? Чи з’явиться український Форест Ґамп?
Цитований у статті «Майдан як арт-проект нової України» художник Іван Семенюк говорить, що українська революція спровокує культурний ренесанс і нарешті настане епоха героїки українського мистецтва.
Олег Коцарев пише: «Неодмінний складник усіх цих процесів у сучасному світі – це кіно. Революція і війна вже встигли в нього потрапити».
Події в мистецькому та громадському житті України лише набувають динаміки, будемо про них читати в наступних річниках «Альманаху».

А що в Польщі?
Володимир Прядко пише: «Сьогодні українська музика над Віслою стала trendy. Польща – це єдина, поза Україною, країна у світі, де так яскраво розвивається поп- і рок-музика, яку творять українці. І не лише місцеві, а й прибулі з великої України».
Отож, «Альманах» покладімо на свій стіл і читаймо.

Поділитися: