Ярослав Присташ ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №30, 2013-07-28

Stanisław Kłos, Krajobrazy nieistniejących wsi, Libra, Rzeszów 2010, 231 S.

Чи не вперше польські автори звернули увагу на українські села, які зникли в 1944–47 роках і пізніше. Автор видання «Krajobrazy nieistniejących wsi», Станіслав Клос, дивиться з болем, співчуттям і розумінням на залишки українських сіл Підкарпатського воєвідства.
Він вважає, що процес масового зникнення сіл після війни – унікальне явище у європейському масштабі. Крім методичної руки людини, попрацювала тут і природа, відбираючи свій простір. Це помітно, меншою мірою, і на «понімецьких» землях, званих «повернутими», де мародерства і вандалізм кладовищ і будинків природа сховала під свій килим.
У читача історичного нарису мимохіть з’являється думка, ніби С. Клос, пишучи про те, що під час Акції «Вісла» виселено… 97 тис. українців (разом з лемками!) дещо не дочитав про історичні факти. Навіть якщо автор мав на увазі лише Підкарпатське воєвідство, то це повинно бути виразно зазначене. Нарація створює враження, що обезлюднення сіл 1947 р. – наслідок дій УПА, цебто, читай, вони всьому винні. З цього випливає, що Акція «Вісла» – це покарання українців за захист від депортації 1944 і 1946 р. в Україну, а знищення українських сіл польськими збройними формуваннями під час депортаційної хвилі 1944–46 років – це вина «українського терору». Однак ідея націоналістичного державницького руху не є чимось винятковим у Європі 20–30 рр. ХХ ст. Крім того, існували політичні партії, які прагнули незалежності України. Єдиним, що відрізняє ОУН від, наприклад, Українського національно-демократичного об’єднання – це збройна боротьба.
Неправдивою є й інформація про те, що Греко-католицьку церкву ліквідовано згідно з декретом 1947 р. Жодного документа про формальну ліквідацію не було. Так само Православна церква нібито отримала автокефалію 1948 р. від Московського патріархату, хоча ще 1924 р. Константинопольський патріархат надав їй це право, від чого вона мусила відректися, отримуючи «милість» з Москви. То чи дійсно Церква була тоді незалежною? Справді, автору історія, до снаги просякнута стереотипами, справляє багато клопоту.

1. Мене здивувало при описі українських етнографічних груп таке речення: «Бойки дуже швидко українізувалися» (14 с.). А далі – жодних пояснень, звідки така теза і ким в такому випадку були раніше верховинці. Те, що вони прийняли українську орієнтацію – зрозуміло. Почуття національної свідомості в бойків виникло в міжвоєнний період, після польсько-української війни, а становлення їхнього світогляду на західній Бойківщині спостерігається ще під кінець ХІХ ст. Чи можна це назвати «швидкою українізацією»? У цей період в усій Галичині починався процес модерного самоусвідомлення, наприклад лемків, як згадує С. Клос.
Короткий енциклопедичний опис зниклих сіл показує, наскільки багатими вони були. Автор, здається, сам обійшов усі ці місця і сфотографував залишки українських слідів. Відчувається дух жалю за втраченим. Проте і тут є прогалина – бракує опису сіл, які повністю поглинуло Солинське водосховище, а саме: Солини, Телешниці-Сянної, Городока, Соколього, Хревтя. Розумію, що авторові туди не дістатися, однак матеріали про ці поселення повинні бути. Варто також було додати загальну карту з указаними на ній місцями пропалих сіл. Це дійсно допомогло б уявити масштабність явища.
Огляд 117 сіл (також польських) у Підкарпатському воєвідстві, які відійшли в небуття і лишилися тільки в пам’яті невеликої кількості ще живих вихідців, є справді цінним матеріалом. Сподіваюся, що в наступному виданні помилки і прогалини будуть усунені.

Поділитися: