Христина Заник, Катерина Семчук ■ ПОДІЇ ■ №47 2017-11-19
В день незалежності Польщі в столиці відбулись дві головні події. Перша – багаточисленна хода правих – Марш незалежності. Поліція нарахувала 60 тисяч учасників. Друга подія – значно скромніша за кількістю активістів – Антифашистська демонстрація. Ми побували на обох і пропонуємо вам розповіді про те, як це було, з особистими рефлексіями.
Погляд перший. Марш незалежності
Вперше я потрапила на Марш незалежності в Польщі два роки тому, 11 листопада 2015 р. Це були перші відзначення національного свята після перемоги «ПІС» («Права і справедливості») на парламентських виборах. Ми з подругою полькою, з якою разом навчалися на той час у Яґелонському університеті, поїхали до Варшави, щоб зняти сюжет для Громадського телебачення (український канал). Вона – як операторка, я – як журналістка. По дорозі жартували, що коли я буду ставити запитання зі своїм східним акцентом, то націоналісти «вичують» і нападуть на мене. Нам було з цього дуже смішно.
Приїхали, перевірили трасу маршу, хода почалася. Спочатку мене насторожили аґресивні хлопці з переважно бритими головами і якимись злими поглядами. Пізніше все більше і більше зустрічалось молодих людей у масках. Найбільш моторошно було на мості Понятовського. Крики, вистріли петард, неможливість відійти від цього вбік, бо ж міст. Аґресивні викрики стосувалися передовсім Росії, але все одно мені було не по собі. Важко почуватися комфортно, коли навколо люди фанатично викрикують: «Польща для поляків!», а ти розумієш, що живеш у Польщі, навчаєшся, платиш тут податки, вчиш мову, поважаєш культуру, але ж не є полькою. Тоді закрадається думка: а що нам тоді робити? Польща теж для нас чи це знак: забирайтеся? Нагадаю, що того року гаслом маршу було «Польща для поляків. Поляки для Польщі» («Polska dla Polaków. Polacy dla Polski»). Серед натовпу були навіть поодонокі сім’ї з маленькими дітьми, але не думаю, що порадила б комусь повторити це. Під час усього гармидеру і крику моя подруга так невпевнено каже: «Христина, вибач, що кажу таке, але може, і справді не запитуй нічого в них». І я погодилася з тим, що наші жарти перед маршем виявились не такими вже й смішними. Пізніше деякі учасники маршу розповідали мені, що українців насправді ніколи не було, що це Австро-Угорщина створила такий «псевдоетнос». «Поїдьте, – каже мені один учасник маршу, в Західну Україну, то побачите, що там більшість – поляки».
Цього року марш суттєво не відрізнявся. У 99-ту річницю проголошення незалежності Польщі 1918 р. – ті ж аґресивні молодики, надписи, інколи закриті обличчя. Вистріли петард, дим. Змінилися лише гасла, та і ті частково. Цього разу головним лозунгом ходи було «Ми хочемо Бога» («My chcemy Boga»). Західні медіа вже охрестили Марш незалежності найбільшою цього типу (тобто націоналістичного, – авт.) маніфестацією в Європі. Учасники ходи скандували: «Честь і хвала героям», «Гордість, гордість, національна гордість!», «Бог, честь і Батьківщина», «Вільність, рівність, справедливість», «Польща католицька, не лаїцька» («Cześć i chwała bohaterom», «Duma, duma, narodowa duma!», «Bóg, Honor, Ojczyzna», «Wolność, równość, sprawiedliwość», «Polska katolicka, nie laicka»). Близько 60 тисяч учасників пройшлись від кільця Дмовського через Єрусалимські алеї і міст Понятовського до Національного стадіону.
Насправді цю подію можна вважати символічною не лише в плані відзначення історичних дат, але і як таку, що відображає певні настрої значної частини польського суспільства. Крім ключових транспарантів, були так само плакати з засудженням абортів (з моторошними фотографіями понівечених залишків тілець ненароджених дітей), з закликами проти НАТО, інші – про те, щоб повернути польську промисловість у «польські руки». Деякі плакати стосувалися й України. Зокрема, в одному з них говорилося про пам’ять жертв, заклик до діалогу, а також засудження ОУН і УПА. Траплялися й відверто ксенофобські надписи та гасла про «Білу Європу».
Інцидентів з поліцією практично не було, за винятком того, що стався перед початком маршу на вулиці Смольній, коли правоохоронці затримали 45 членів противників ходи, активістів руху «Громадяни РП» (Obywatele RP). Пізніше їх відпустили.
«Європа буде біла або безлюдна», – поруч з кельтськими хрестами страшать плакати. Інші висміювали людей іншої сексуальної орієнтації та погрожували «серпом та молотом червоній голоті».
До учасників приєдналися ультраправі з партії Йоббік в Угорщині, націоналісти зі Словаччини та Італії. Серед організаторів польського дійства – відомі своїми скрайніми поглядами організації Національний рух, Всепольська молодь, Національно-радикальний табір та інші. Над усім дійством літали гелікоптери правоохоронців.
Під час події спікери виголошували промови проти лібералізму в Європі та Польщі, постійно підкреслювалося те, що Польща є католицькою. Учасники несли плакати з зображенням Христа і Марії. І все це разом чомусь дуже нагадувало релігійний фанатизм, який так критикували учасники. Лише на цей раз він був католицьким, а не ісламським. ■
Христина Заник
Погляд другий. Антифашистська хода
У той самий день, коли праві сили до Дня незалежності Польщі запланували марш під гаслом «Ми хочемо Бога», свою демонстрацію під гаслом «За вашу і нашу свободу» організували «Антифашистська коаліція» та ще чотирнадцять громадських організацій, серед них «Варшавський страйк жінок», «Громадяни РП», «Угода жінок 8 Березня» та інші. Акція мала на меті протиставити свій голос головному наративу 11 листопада – ході правих з їхніми праворадикальними закликами.
Марш вирушив о 14 годині з площі Політехніки, яка розташована не так вже й далеко від місця, де збиралися учасники націоналістичної ходи. Кінцевим пунктом траси антифашистського маршу був Сейм РП. В акції взяло участь кілька тисяч людей. Учасники несли прапори Трудової демократії, веселки ЛГБТ, анархістів, організацій лівиці. Вони скандували: «Варшава вільна від фашизму», «Свобода, рівність, взаємодопомога», «Біла Польща тільки взимку!» та інші. Кожний ніс власноруч зроблені банери з антифашистськими написами, серед яких, наприклад «…і ми втрачаємо незалежність», «Стоп, фашизм», «Ніхто не народжується поляком» тощо. Партія «Разом» навіть несла банер з українським перекладом. Один з учасників тримав плакат «Я, звичайна, сіра людина, понад усе люблю свободу» в пам’ять про «Сіру людину» Пйотра Щенсного, який 19 жовтня самопідпалився на площі Дефіляд на знак протесту проти влади «Права і справедливості».
Марш пройшов весело і спокійно. Учасники несли банери, прапори, викрикували гасла, лунала музика колективу «Samba». Формували ходу окремі колони, які поділялися за політичними та ідеологічними поглядами, водночас близькими один до одного: колона анархістів, феміністок, осіб ЛГБТ, представники KOD, партії «Разом» та інші. У програмі акції виступив Варшавський революційний хор «Варшав’янка», який виконав «Честь та динаміт» – пісню з громадської війни в Іспанії, а також «Варшав’янку». Одним з найцікавіших учасників маршу був колектив, який ніс трон із Вареником та банер з гаслом «Ми хочемо вареника» («My chcemy pieroga»). Даний політичний маскарад був карикатурою на цьогорічне гасло націоналістичного Маршу незалежності 2017 «Ми хочемо Бога» («My chcemy Boga»). Одягнені в білі комбінезони «віруючі» у Вареника пантомімно «ліпили» вареники та «годували» ними перехожих.
Марш антифашистської коаліції завершився перед будівлею Сейму Польщі, де учасників зустрів тісний поліцейський кордон і металеве загородження.
Хода пройшла спокійно, водночас були випадки, коли представники Маршу незалежності намагалися спровокувати учасників антифашистської демонстрації на конфлікт, бажаючи «просто поговорити».
Того самого дня на вулиці Смольній правоохоронці затримали 45 учасників антифашистського маршу, членів громадської організації «Громадяни РП». Причина – влаштування пікету на трасі Маршу незалежності. Організатори націоналістичної ходи закликали поліцію втрутитися, арґументуючи це тим, що представники«антифашисти» порушили закон про циклічні збори. Поліція втрутилась, хоча «Громадяни РП» не перетнули границю Маршу незалежності. Затриманих згодом відпустили. Двом активістам поліція пред’явила звинувачення у пропаґуванні фашизму, тому що ті несли плакат із написом «Засоромлена Варшава».
Учасники антифашистської коаліції підкреслюють, що їм видається дивним те, що сьогодні в країні існує необхідність виходити на вулицю і боротися за такі очевидні речі, як рівність для кожного, не дивлячись на країну походження, расу, сексуальну приналежність, національність, матеріальний стан і релігію. Вони не вважають, що Європа повинна бути тільки білою, однорелігійною, і не підтримують ідеї, що Польща – тільки для поляків. Натомість додають, що це країна для всіх тих, хто хоче тут жити, незалежно від кольору шкіри, віри чи походження. ■
А в т о р с ь к и й к о м е н т а р
Для мене, як українки, що проживає в Польщі, існує лишень один спосіб відсвяткувати 11 листопада – це взяти участь у боротьбі за близькі мені цінності. Добре, що у Варшаві мені є з ким його відзначити саме так, як я б цього хотіла. І таких людей – кілька тисяч! Вони відкриті, приємні, мирно налаштовані, усміхаються, і серед них я відчуваю солідарність. Можливо, наші гасла комусь здадуться дещо нереалістичними, а наша когорта малочисленна і така, що не має впливу, бо «і так нічого не зміниш», але ми можемо бути спокійні, що не залишаємося байдужими, коли того самого дня вулицями польської столиці марширують десятки тисяч неофашистів, що закликають до ненависті, «чистки», та намагаються повернути історію.
Катерина Семчук
