Фейлетон Григорія Сподарика ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-02-27
Один польський щоденник часом запитує популярних людей, що би вони придбали за подаровані 100 злотих. Ті найчастіше обирають книжки, музичні альбоми, квитки на концерти тощо. Якби якимось дивом таке запитання поставили Казимежові Боґуцькому з Ольштина, віце-голові Федерації кресових організацій, то я дозволю собі припустити, яким би був його вибір.
Лист, який потрапив до редакції “Нашого слова” на початку лютого, доводить, що пан Казимеж любить переписуватися, а навіть обожнює це заняття. Він пише не тільки до нас, але й до інших мас- медіа, відділів та гуртків Об’єднання українців у Польщі, до державних установ та самоврядних структур в Ольштині.
Однак пан Казимеж не просто інформує про своє здоров’я чи сімейне життя, а коментує. І знову – коментує не будь-що, а лише вагомі події, як, наприклад, останній з’їзд ОУП. Коротко кажучи, авторові не подобається переобраний голова Петро Тима та керівні органи об’єднання, ба – навіть спосіб їх вибору. Особливої інтелектуальної гімнастики не потрібно, щоб збагнути його висновки щодо “НС”. Автор звинувачує нас, мовляв, ніщо, що добре свідчить про поляків, не знаходить віддзеркалення на наших шпальтах. Цього я ніяк не можу зрозуміти, бо коли ми писали про папу Івана Павла ІІ, Єжи Ґедройця, Яцека Куроня чи, останнім часом, про активність уряду щодо повернення Народного дому в Перемишлі, то я вважав, що ми справедливо цінуємо великих поляків та вагомі рішення польських державних структур. Але, можливо, пан Казимеж має на увазі якихось інших поляків або серед названих немає “найсправжнісіньких”.
Йдемо далі – коментатор відзначає, що наші статті – це ненависть, брехня й антипольськість, щоб наприкінці написати, що на наших шпальтах, якщо йдеться про діяльність ОУП, “передові діячі проводять бої з непристосованими до нової дійсності прихильниками старого порядку”. Пане Казимежу, ну насправді, така груба логічна помилка неприпустима для справжнього аналітика! Бо якщо ми брешемо, то напрошується висновок, що “передові” взагалі не мусять ними бути, бої – це дружня бесіда, нова дійсність – це насправді старий порядок, а прихильники старого – революціонери. Ви вважаєте наші тексти брехливими – однак не йміть віри, що абсолютно ніхто не почув зауважень делеґата з’їзду Юрія Рейта або що ОУП повністю не чує голосу від своїх низових структур.
З іншого боку, якщо зараз я також обдурюю… Пане Казимежу, все ж Ви краще не беріться за розв’язку цієї проблеми. Чому? Бо ваш останній лист показує, що і з простою математикою у Вас кепсько. Виходить це з задачі – скільки голосів отримав П. Тима? Якщо він отримав 52 голоси (при тому, що 19 делеґатів не приїхали, 12 були проти, 3 утрималося) і, хоч відповідь є на самому початку, Вам виходить… 34?! Що би ще тут не писати, я додумуюся, що пан Казимеж радше цінує свої особисті роздуми. Отож я впевнений, що за додаткову сотку він не купить квитка на вистави в рамках Днів українського театру в Ольштині, а швидше заінвестує її в поштові марки, щоб “вартісне” слово власного виробництва донести навіть до керівних органів Габонської Республіки та її сусідки Екваторіальної Гвінеї, до Польського метеоритного товариства чи до талібів у Клевках, якщо вони ще там є. Казали, що колись були. А можливо, пан Казимеж нічого би не купував і гроші запхав би в кишеню, як компенсацію за поштові витрати та роздрукування шести сторінок у кількох десятках варіантів, один з яких ми мали (не)щастя отримати.
Якщо опитувані газетою “VIP-и” граються віртуальними грошима, то невідомо, скільки реальних соток пан Казимеж пустив на свої розваги, які усе ж важко назвати культурними. Якщо це особисті фонди пана Казимежа, то немає питань, але якщо на нікому не потрібні дурниці пішли кошти організації, то я, схвильований станом однієї зі структур неурядового сектора, спішу донести ревізійному органові, що скоєно гріх марнотратства. Пан Казимеж провинився ще й тим, що своєю непрошеною кореспонденцією з українським середовищем у Польщі, яке досі функціонувало без його порад і так само дасть собі раду в майбутньому, дав привід до написання цього тексту, за який тепер усі муситимемо заплатити зі своїх податків, бо з них беруться, зокрема, державні дотації. “Сотка” пана Казимежа – це, може, і творчий порив душі, однак усе воно всім нам щось коштує…
“Наше слово” №9, 28 лютого 2010 року
