Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №25, 2017-06-18
Олександр Бойченко, «50 відсотків рації», Чернівці, Книги XXI, 2016 Р., 160 Стор.
Останніми роками в українській, як і у світовій літературі, популярною стає мала проза: короткі оповідання, есе, новели та інше. Щоб вижити, література мусить іти в ногу з часом, а сучасні люди, які часто замінюють книжки на екрани смартфонів, не завжди готові брати в руки великий роман. Натомість книжка, що складається з коротких текстів, лякає менше. Тому багато читачів обирає саме такий варіант – оповідання, яке можна прочитати, стоячи у черзі в лікарні або їдучи кілька зупинок у транспорті. Популярність малої прози має свої хороші і погані сторони. До позитивних можемо віднести той факт, що мала проза достукується до більшого ґрона читачів, але, на жаль, писати її беруться тепер усі, кому не лінь. Людям видається, що кожний може створити збірку коротких текстиків – це ж тобі не над романом трудитись. Писати малу прозу, дійсно, може будь-хто, але творити якісну літературу – це вже інша справа, на жаль, не занадто розповсюджена. погана коротка проза – це як зіпсовані морепродукти, від яких можна блискавично отруїтися, а потім багато місяців або й років не зможеш на них дивитись без огиди. Тому так важливо, щоби знайомство з малою прозою розпочати з чогось доброго.
Любителі сучасної української літератури, мабуть, отримували задоволення від коротких есе Юрія Андруховича. Навіть можна ризиковно припустити, що вони йому вдаються набагато краще, ніж вистраждані постмодерні романи. Ще один приклад цікавої малої прози, сповненої щирості, гумору чи то пак сарказму і різних цікавих підтекстів, – твір Андрія Бондаря «І тим, що в гробах».
Ось недавно вийшла з друку збірка Олександра Бойченка «50 відсотків рації». Його сміливі і, на чийсь погляд, провокаційні публікації часто «гуляють» по Інтернеті, їх поширюють користувачі Фейсбуку. Бойченка важко не зауважити не лише в сучасному культурному просторі України, але й у політичному вимірі, адже він досить часто коментує події в країні.
Аналізуючи реакцію людей на деякі тексти О. Бойченка, видно дуже чіткий поділ між прихильниками та опонентами його думок. Останні, зазвичай, налаштовані до автора вкрай неґативно та аґресивно. Бойченко справді досить радикально і прямолінійно озвучує свою позицію щодо певних справ, які останнім часом викликають в Україні затяжні й болісні дискусії, як ось мовне питання чи війна на Донбасі. Авторові нерідко закидають, що він провокатор, що свідомо ділить українців на українськомовних та російськомовних, на захід і схід. Кожний має право погоджуватися з автором чи ні, але для цього, перш за все, варто його почитати.
Оповідання О. Бойченка зі збірки «50 відсотків рації» – це ковток свіжого повітря у загазованому місті. Автор пише щиро і з гумором про складні теми, тоді як більшість старається їх уникнути або замаскувати під тавром толерантності. Водночас назва збірки і перше оповідання з такою ж назвою говорять нам, що ніколи ніхто не має 100-відсоткової рації. Зрештою, у кожного своя правда. Автор не планує нав’язувати нам своєї думки, він просто досить системно й логічно знайомить читача зі своїм поглядом на актуальні проблеми в сучасній Україні.
Українці – дуже політизована нація, особливо останнім часом. На теми Януковича, Майдану і Донбасу в багатьох уже набилася болюча оскома. Щоб її позбутись, треба все-таки певні проблеми спочатку визнати, потім озвучити і поговорити про них, врешті – пережити їх та відпустити. Бойченко у своїх оповіданнях саме так і робить. Читаючи історії з його життєвого досвіду, зустрічей з людьми, потрохи складаєш пазли. На перший погляд – усі історії різні, мають власні сюжети і власних персонажів, відбуваються в різні часові проміжки і в найрізноманітніших місцях. Насправді ж вони створюють одну цілісну картину, на якій зображена теперішня дійсність України, а також пояснено причини і наслідки того, чому сьогодні є саме така політична ситуація і таке місце на карті сучасної історії.
Особливо цінним у книжці є сам спосіб розмови з читачем. Власне розмови, бо коли читаєш тексти Бойченка, не можеш позбутися враження, що сидиш разом з ним десь за кавою чи гальбою пива, і він просто розповідає історії. Кожна оповідь озвучує якийсь дуже конкретний випадок з його власного життя або життя його знайомих і завжди завершується дуже цікавим висновком автора, який змушує нас до глибших роздумів. Якщо б довелося придумати якийсь новий жанр, то, давши волю фантазії, можна назвати «50 відсотків рації» збіркою неоґротескних притч. Однак у випадку текстів Бойченка нема потреби щось вигадувати, їх варто сприймати такими, які вони є: правдивими, живими, без пафосу, а також претензії на універсальність і стопроцентну слушність.
Після прочитання збірки О. Бойченка «50 відсотків рації» хочеться набрати побільше творів автора і далі «слухати» його історії, погоджуючись або дискутуючи з ним подумки.
Зрештою, якщо ви навіть признаєте авторові лише 50 відсотків рації або й менше, у вас все одно виникне 100 відсотків мотивації, щоб задуматись над важливими наслідками і ще важливішими причинами подій в українській політиці, суспільному житті чи навіть банальних життєвих ситуацій. ■
Книжку можна придбати в Україні в мережі книгарень «Є», а також дистанційно на сайті книгарні «Є».
