Ігор Щерба, відповідальний секретар «Нашого слова» ■ ПОГЛЯДИ ■ №47 2017-11-19
У День незалежності Польщі, 11 листопада, один з телеканалів провів опитування учасників патріотичної ходи поляків «Марш незалежності». Учасник опитування заявив репортерові про те, що в його розумінні польський патріотизм настільки специфічний, що його іншим народам світу зрозуміти не під силу. На мою думку, такі погляди показують шлях до фанатичного націоналізму. Таким «специфічним польським патріотизмом», думаю, можна пояснити останні події в польських міжнародних відносинах: повчання французів стосовно вживання за столом виделки і ножа – мовляв, ми вас цього навчили; вимагання воєнних репарацій від Німеччини; спроба цілковитого заперечення історії України – мовляв, усі в Україні, починаючи від Богдана Хмельницького, націоналісти і різуни, навіть Тарас Шевченко, бо возвеличував гайдамаків.
Імперська всюдисуща патріотична ідея спадкоємців могутньої «Яґелонської держави від Балтійського до Чорного моря» знову знаходить своїх вірних прихильників не лише серед державних урядовців, але й серед простого польського люду, мовляв: «Польща лише для поляків!» (голос народу – голос Бога; vox populi, vox Dei).
Висловлювання та почини окремих політиків і коментаторів, на мою думку, стали тільки детонатором проявів серед суспільства «специфічного польського патріотизму» над Віслою і Сяном, що дрімав десятиліттями у свідомості пересічного поляка.
Приклади просочування у свідомість простолюддя неоімперської пропаґанди – безлік у польських ЗМІ. Читаємо про «голокост польських кресів», є статті, де автори пропаґують явно шовіністичні тези про те, що носієм культури і цивілізації на колишніх польських східних землях була лише польська шляхта, а до приходу німців у Галичині не було ніяких українців, були тільки русини. Завдяки безлічі таких статей, книжок і таким фільмам, як «Волинь», навіть той, хто не був заражений «специфічним польським патріотизмом», силою обставин (пропаґанди) стає на його боці.
Міністерство оборони Польщі заявило недавно, що поверне довоєнні звання офіцерів війська польського (wachmistrz, ogniomistrz). А ми згадаймо політичну думку Романа Дмовського, яку можна звести популярним тоді висловом: «Jak świat światem, nie będzie Polak Rusinowi bratem». Опоненти Романа Дмовського, що «програли українську справу», повинні так, як тоді, але все на то вказує також і сьогодні, словами Юзефа Пілсудського просити вибачення перед українцями «Ja was, panowie, przepraszam».
Невже змарновано, як і колись, історичні шанси порозуміння? Не дай Боже, але що мають означати нещодавно сказані слова польського політика про те, що сьогодні настав час заперечити українсько-польську двосторонню заяву: «Вибачаємо і просимо вибачення». Окремі політичні коментатори нещодавно заявили про смерть політичних ідей польсько-українського примирення. Їх виносив Єжи Ґедройць. Нагадаймо, що головною точкою програми Редактора було те, що Польща раз назавжди має відректися претензій стосовно Львова та Вільна.
А от нещодавно польський дипломат заявив про «польський Львів». Хоча вибачився зі своїх слів, але вістка «пішла у світ». Українці, треба сказати, не залишилися в борзі. Таких висловів можна по обох боках кордону сьогодні наводити безліч.
Таким чином, історія польсько-українських відносин повернулася до вихідного пункту з початку 90-х років. Тому ми знову серед звичайних громадян мусимо вести в обох країнах роз’яснювальну політичну працю. А нагодою до переосмислення минулих і перспективи майбутніх відносин може бути 100-річчя відновлення незалежності Польщі та України. Про складний шлях, який до незалежності пройшли державні лідери країни над Дніпром, розповідає в цьому номері стаття Юрія Гаврилюка («Перші кроки на дорозі до Української Республіки»). Українці на свою державу чекали сто років довше, ніж поляки.
Дуже би хотілось, щоб українців і поляків поєднувала свідомість братерства зброї Юзефа Пілсудського та Симона Петлюри, а не розділяли спогади про бої за Львів або болючий для українців Ризький мирний договір, який з дозволу Польщі віддав Україну більшовикам. ■
