Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №7, 2015-02-15
Антиукраїнські середовища у Польщі багато років пробують довести місцевим українцям націоналістичний радикалізм. Заклик «Слава Україні!», поява червоно-чорної символіки чи навіть українського гербу для них – привід донесень у прокуратуру або інших контрольних установ. На приціл беруть громадські організації та їх лідерів, духовні особи, відомих журналістів українського походження, освітян тощо. Варто відзначити, що пропаґування українського націоналізму «було пришиване», наприклад, архиєпископу УГКЦ Іванові Мартиняку, Об’єднанню українців у Польщі, нашому скромному тижневикові, журналістці TVP1 Марії Степан, директору українського ліцею в Ґурові-Ілавецькому Марії Сич та іншим. «Стурбовані» (найчастіше кресові середовища) домагалися розслідування за ст. 256 і 257 кримінального кодексу – пропаґування фашизму та заклики ненависті до людей. Проте, за «бандеризм» ніколи і нікому серед українців у Польщі не поставлено закидів. Ті, хто хотів цього, напевно були розчаровані польською правовою системою або переконані у її продажності.
Однак дійсність є більш прозаїчною – радикальних течій в українській громаді у Польщі просто немає. Згадуваний «бандеризм» – це й пропаґандистська біта (kij bejsbolowy – ред.), якою з-над Вісли ці самі середовища б’ють в Україну. останнім часом це робиться для того, щоб защепити в польському суспільстві переконання, що на сході України з місцевим мирним населенням воюють спадкоємці українського націоналізму. Такі інсинуації, зрештою, згідні з російською пропаґандою, функціонують у польському публічному просторі.
Тут треба виразно підкреслити, що насправді це лише марґінес, тому що значно більша частина поляків підтримує українців і розуміє, що вони воюють з російським аґресором.
Для тих двох факторів – пропаґандистських інсинуацій та справжнього образу – напевно є важливою нещодавня ситуація, що її викликав працівник Вроцлавського університету проф. Боґуслав Пазь – однин з представників згадуваного антиукраїнського середовища. Нагадаймо, що вкінці січня у соцмережі «Facebook» під відео з кадрами знущання сепаратистів над українськими військовими він написав: «Бандерівське стерво отримує по заслузі, що аж приємно! І як тут не кохати росіян?». Він свій ненависницький вислів доповнив думкою про те, що чим більше там «бандерівської голоти» лежатиме в болоті, тим швидше прийде нормальність. Якщо президент Путін захоче нагороджувати іноземців за відповідне до російського державного розуміння гуманності і міжнародних відносин, у жодному разі не повинен обминути кандидатуру проф. Пазя.
На щастя, у Польщі існують інші стандарти. Поки що професору на півроку відібрано можливість працювати у Вроцлавському університеті, водночас справою його висловів зацікавилася прокуратура. Саме тут, здається, і є найбільш властивий випадок для оцінки дій за ст. 256 і 257 польського кримінального кодексу. І в такому напрямку, як повідомляли представники прокуратури у Вроцлаві, проводитиметься розслідування. Зараз проф. Пазь захищається тим, що його вислів був приватним, а вся ситуація – це атака на його особу та свободу слова. Лицемірність і цинізм такої стратегії вражає не менше, ніж те, що професор написав у мережі «Facebook».
Невідомо, як завершиться справа вроцлавського викладача, але відомо, що в Польщі прихильників проявленого ним способу мислення є більше. Варто було б до них теж придивитися. Це, наприклад, член наукової ради вищої школи кс. Тадеуша Ридзика проф. Анна Разьни. Минулого року вона була серед підписантів відкритого листа, в якому його автори висловлювали солідарність Росії щодо їх дій в Україні. Тепер проф. А. Разьни публічно говорить, що Крим леґально увійшов до складу Російської Федерації, а в Донбасі Москва захищає мирне населення від мордів української армії. Свобода слова є святістю, проте у зіставленні з цього роду висловами насувається питання щодо її меж.
Ці дві постаті знакові для польського антиукраїнства, до яких спокійно можна зарахувати й кс. Ісаковича-Залеського, говорять практично тим самим голосом, що й російська пропаґанда. Звичайно, прямі зв’язки важко тут довести, але павутиння взаємних пов’язань можна виявити.
Саме тим якийсь час займаються деякі польські мас-медіа та окремі журналісти. Одним з таких людей є Марцин Рей. У своїх матеріалах, аналізуючи близьке оточення кс. Ісаковича-Залеського, знайшов там прихильників антисемітизму та польських націоналістів, що співпрацюють з Москвою. За дослідником, знаковою постаттю є тут Еуґеніуш Тузов-Любанський, якого публіцистику віддавна пропаґує кс. Ісакович. Останньому сподобався текст першого, в якому виказане єврейське походження теперішнього президента України. Як відзначає М. Рей, це складова найновішої стратегії російської пропаґанди, що має на меті запрягти антисемітизм до боротьби з новою владою України. Водночас Тузов тісно співпрацює з націоналістичним та відкрито проросійським Обозом великої Польщі. Структура ця у 2012–2013 роках була співорганізатором у Москві т.зв. Слов’янських патріотичних таборів. Це були військові вишколи на основі бойового мистецтва російського спецназу. В цьому товаристві є й поляк Даріуш Худзец, який в Донбасі воює на боці сепаратистів. У цих колах ми можемо знайти і колишнього депутата від партії «Самооборона» Матеуша Піскорського, який, зокрема, референдум у Криму назвав демократичним, і його оцінку часто використовують російські мас-медіа.
За критику Ісаковича та його оточення польські націоналісти пробували залякати М. Рея та розкинули в його місцевості летючки з інформацією про те, що нібито він був звинувачений у педофілії. Поява цієї брехні і спроб дискредитувати М. Рея стають зрозумілішими після ознайомлення з його судженням щодо прихильників Москви у Польщі: «Діяльність середовища кс. Ісаковича-Залеського відсуває, а не приближує покарання злочинів українських націоналістів під час ІІ Світової війни. Шлях до цього не веде через примушення Путіним українців стати на коліна і віддання Росією Польщі Львова, про що постійно можна читати на інтернет-сайтах і дискусійних форумах прихильників кс. Ісаковича-Залеського». У своєму дослідженні М. Рей водночас наголошує на тому, що не дозволить себе залякати. Його матеріал є доступний, зокрема, в соцмережі Фейсбук на сторінці «Російська V колона у Польщі». Саме її автори розповсюдили справу проф. Пазя. На цю сторінку варто заглядати, щоб дізнатися, хто ще сьогодні зізнається в любові до Росії, що, на жаль, чомусь мусить супроводитися ненавистю до України.
Про помилковість і небезпеку такого шляху влучно писав якийсь час тому польський публіцист Казимеж Вуйцицький. Він переконаний, що підтримка України становить також і польський інтерес, бо поразка Києва переконає Путіна, що аґресія приносить користь. Автор наголошує також, що Україну треба підтримувати незалежно від того, як оцінюють її ставлення до Польщі: «Краще мати за сусідів навіть не надто приязних українців, ніж аґресивного Путіна, – переконував К. Вуйцицький ще у вересні минулого року на своєму блозі, додаючи: – треба мати свідомість, як багато сьогодні робить путінська пропаґанда, щоб відібрати українцям симпатію поляків». Публіцист переконує також, що нема ніякої третьої розв’язки, мовляв, поділена Україна і так залишиться для Польщі буфором між нею і Росією, тому на останню не варто тиснути у справі Донбасу. В оцінці К. Вуйцицького, саме поділена Україна була б напевно менш приязною Польщі, а до цього Київ не забув би Варшаві того, що покинула його у важкій ситуації. Сценарій з поділом і користями для Польщі – це наївність або робота російських аґентів впливу.
Отже, п’яту колону і «любителів росіян» над Віслою напевно варто мати в полі зору. ■
