Богдан Гальчак ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА■ №30, 2013-07-28
Лемки – це населення, яке належить до українського етносу, а походить з Лемківщини, реґіону в Бескидах, на українсько-польсько-словацькому пограниччі. Частину Лемківщини, яка в даний час є в межах Словаччини, українці називають Південною. Натомість територію реґіону, що лежить у межах польської держави, українці називають Північною Лемківщиною. Згідно з українською традицією, межа між Лемківщиною і розміщеною далі на схід від неї Бойківщиною проходить уздовж річок Сян і Лаборець.
Найдавніша історія лемків – це справжня «біла пляма» на сторінках історії Центральної та Східної Європи. Це в першу чергу пов’язано з дуже скромною джерельною базою. Територія теперішньої Лемківщини була периферійною як для Київської Русі, так і Польщі й Угорщини. Події в цьому реґіоні не викликали зацікавлення в літописців. Леґендарний початок Лемківщини пов’язується з особою подільського князя Федора Корятовича. Хоч його ім’я обросло вже леґендою, проте був він справжньою особою.
Наприкінці XIV ст. на двір угорського короля Сиґізмунда Люксембурзького (1387–1437 рр.) прибув князь Поділля Федір Корятович, вигнаний зі своєї батьківщини литовським князем Вітовтом. Уклав він своєрідну угоду з угорським королем. Ф. Корятович зрікся на його користь своїх прав на Поділля, і Сиґізмунд Люксембурзький надав йому значну територію у своїй державі. Під правлінням Ф. Корятовича була майже вся Південна Лемківщина. На свою столицю князь обрав Мукачеве. Там був і похований після його смерті 1414 р. Ці події підтверджують достовірні історичні джерела.
З особою князя Ф. Корятовича пов’язана теж традиція, яку впродовж століть переказують наступним поколінням лемки з південного боку Карпат. Згідно з леґендою, разом з князем прибуло в Угорщину понад 40 тис. вихідців з Русі. Мали це бути члени його дружини разом зі своїми сім’ями. Ф. Корятович нібито отримав від угорського короля дозвіл на поселення своїх людей у його володіннях і дбав про них. За переказами, князь Корятович заснував у Мукачеві православний монастир, який став центром духовного життя на руських землях під угорським пануванням. Йому приписували теж створення православної єпархії в Мукачеві. Протягом століть лемки вірили, що вони походять з тої дружини князя Ф. Корятовича.
Історики скептично ставляться до цієї традиції. Малоймовірно, щоб вигнаний зі своєї землі князь прибув до Угорщини зі сорокатисячною дружиною. Ф. Корятович дійсно дбав про монастир у Мукачеві, але той, правдоподібно, існував уже раніше, так само, як і єпархія. Однак підтримування лемками леґенди про князя Ф. Корятовича має певне значення. Доля князя-вигнанця була настільки близькою лемкам, що вчинили вони з його біографії своєрідний символ. У цій леґенді є тема втечі з Русі від ворога, необхідність влаштувати життя наново, а водночас прагнення зберегти свою самобутність.
Перша вірогідна інформація про лемківське населення датується щойно XVI століттям. прислані спеціально з Відня 1570 р. австрійські чиновники провели інспекцію у східній Словаччині (в районі Кошиць). У своєму рапорті вони ствердили, що на південних схилах Карпат «від Мукачева до Тренчина» живуть «русини», які сповідують православ’я. Імператорські державні чиновники ствердили, що ці люди мають дуже широку свободу і постійно уникають сплати податків. Правда, після поселення отримували на деякий час звільнення від усяких державних повинностей. Та коли минав термін, призначений на влаштування господарства, «русини» переносилися в інше місце, де знову отримували звільнення від сплати податків. Австрійські чиновники пропонували, щоб змусити «русинів» платити податки шляхом «суворих покарань», або платити податки, або інакше повинні вони повернутися «до своєї первісної, русинської батьківщини».
Невдовзі після того, 1654 р., примас Угорщини архиєпископ Георгій Ліппай (1600–1666 рр.) у листі до Апостольського престолу повідомляв, що в горах Карпатах, від Спиша1 до Мармароша2, по обидві сторони гірського хребта живе народ руський східного обряду. Угорський духовний оцінював їхню кількість у триста тисяч. У релігійних справах мали ними опікуватися близько 600 священиків. Вони були підпорядковані єпископу в Мукачеві, де єпархія існувала, за словами угорського архиєпископа, з «незапам’ятних часів».
У другій половині XVI ст. Лемківщину напевно населяли предки сучасних лемків. Але коли вони прибули в Карпати? Звідки вони прийшли і за яких обставин? На ці питання історики, ймовірно, ніколи не зможуть дати вичерпну відповідь, з огляду на брак вірогідних джерел. Це створює широке поле для спекуляцій, іноді досить неймовірних. Крім того, на дискусію про походження лемків сильний вплив має поточна політика. Метою польських чи угорських істориків, як правило, є показати, що лемки не належать до українського етносу, а мають інше етнічне походження.
Насправді питання про походження лемків не належить до найбільших таємниць історії Центральної та Східної Європи. Для того, хто має трохи здорового глузду, вона не виглядатиме якось особливо загадковою. Процес заселення гірських районів у часи середньовіччя в усій Європі має багато спільних рис. Тодішні європейські суспільства мали сільськогосподарський характер і вибирали територію, яка сприяла рільництву, тобто низовини з родючими ґрунтами. Поселення в гористій місцевості було крайнім виходом, крім того, часто вимушеним рішенням. Населення, витиснуте з низовини сильнішим у військовому плані загарбником, шукало захистку в горах.
Малоймовірно, щоб якесь слов’янське плем’я у період східноєвропейського «початку історії» (IX–X ст. н.е.) на постійно оселилося на території нинішньої Лемківщини. Така поведінка не викликала б здивування у випадку сучасної релігійної секти, яка хотіла би ізолювати себе від суспільства. Але чому б жителі Центральної Європи у період раннього середньовіччя мали поселятися в горах, коли той реґіон був тоді ще відносно малонаселений і довкола було доволі багато землі, яка сприяла веденню рільництва.
Також малоймовірно, що предки лемків прийшли з далеких країв. Умови життя на Лемківщині важкі. Це гориста територія з неврожайною землею, а в середньовіччі заліснена, панував тут суворий клімат. Це не був реґіон настільки привабливий для переселенців, щоб заохотити прибульців з далеких країв. Незважаючи на це, в минулому висувалися теорії про балканське походження лемків. Проте ніхто не міг вказати на причини, чому якийсь народ мав би пройти такий довгий шлях з Балкан, щоб оселитися в реґіоні, де умови життя сильно відрізняються від балканських. Якщо такий народ був би в змозі подолати довгий шлях від Балкан до Лемківщини, пов’язаний з необхідністю пробиватися з допомогою зброї через території інших народів, вона повинна була б мати велику військову силу. То чому б тоді не вибрати кращу землю для поселення, ніж гориста Лемківщина?
Отож, звідки прибули предки лемків? Відповісти на це питання не складно. Беручи до уваги, що:
– населення це традиційно називало себе русинами (термін «лемки» розповсюдився тільки в XIX ст.);
– завжди сповідували християнство східного обряду (православні або греко-католики)
– на письмі використовували кирилицю;
– лемківський діалект тісно пов’язаний з українською мовою (звичайний поляк або словак не може відрізнити лемківського діалекту від української літературної мови);
– Лемківщина нагадує своєрідний «трикутник» з широкою основою зі східного боку, який звужується в західному напрямку, вказуючи таким чином на те, що переселенські хвилі йшли у цей реґіон зі сходу.
Тому відповісти на питання про походження лемків можна тільки в один спосіб. Предки лемків мусили прибути з території теперішньої України. Звичайно, це не виключає поглинання цим населенням також іншорідних етнічних елементів, але не були вони сильними. До ХХ ст. лемки зберегли українські етнічні ознаки. ■
Далі буде
