Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №13, 2017-03-26
Таня Малярчук, «ЗАБУТТЯ», Львів, Видавництво Старого Лева, 2016 Р. – 256 Стор.
Що таке час? Задля чого ми приходимо на світ? Де закінчується минуле і починається теперішнє? Люди одвічно задають собі такі питання, зазирають у глиб себе і намагаються отримати відповіді на них.
Публікація Тані Малярчук «Забуття» запитує, зачіпає нас на гачок роздумів, а потім відповідає, даючи нам правду про людей і світ, яких проковтнув час. Героїня роману випадково натрапляє у старій нью-йоркській еміґрантській газеті «Свобода» на некролог відомого українського політичного діяча В’ячеслава Липинського. Її вражає ця знахідка, вона починає думати про минуле, про швидкоплинність життя, про буття людей і їх зникнення. Її захоплює постать Липинського, от і вона заглиблюється в дослідження його долі. Героїня – письменниця. У неї своєрідне сприйняття світу і певні фобії, які вона намагається побороти, пірнаючи в нетрі чужого життя – життя, якого вже давно нема, але яке оживає під її пильним поглядом.
Велика заслуга Т. Малярчук у тому, в який спосіб вона написала книжку про українського історичного персонажа, про політика і діяча. А написала вона її як твір про живу людину, з її емоціями, болями, переживаннями, страхами. Вона вводить нас у світ героя з минулого через постать героїні з теперішнього, таким чином показуючи великий, міцний ланцюг, який з’єднує покоління. Час поглинає все, наче великий кіт, але він не може поглинути те, про що ми хочемо пам’ятати.
Останнім часом в українській сучасній літературі проявляється тенденція, яка мені дуже до смаку. Є вже декілька непоганих видань, у яких через історію одного героя, часто правдивого, а не вигаданого, розкриваються неймовірно цікаві деталі української історії. На мій погляд, «Забуття» належить саме до тієї когорти творів і є наразі найбільш майстерно виконаною книжкою (недарма твір став Книгою року Бі-Бі-Сі 2016). Імовірно, дається взнаки те, що авторка 4 роки над нею працювала, провела безліч часу в архівах, багато разів переписувала почате. А, можливо, книжка вийшла такою проникливою тому, що Т. Малярчук справді «горіла» нею, віддалася повністю темі. Вона створила щось більше, аніж просто роман про життя українського політика. Наче намистинки, авторка нашарувала довкола постаті Липинського стільки інших цікавих, хай і побіжних, персонажів, фактів, деталей, що нам відкривається цілий зріз тогочасної історії, цілісна картина політичного та інтелектуального життя першої половини XX століття – оточення нашого героя. Ми бачимо і боротьбу за українську ідею, яку Липинський сприймає по-своєму, а багато його колег по-своєму, бачимо українців на еміґрації, ставлення до українства поляків (наприклад, дружини Липинського Казимири, з якою його єднали сильні почуття, але водночас і різні політичні погляди). Т. Малярчук наче трохи відкриває нам завісу в далекий, чужий світ, у якому ми можемо зауважити багато схожого з сьогоденням. Нас наче підштовхують до певних паралелей у діях предків і сучасників, адже як і тоді не було в українських політиків єдності і доброзичливості, так і нині бачимо ту саму проблему.
Цікавою сюжетною лінією є, безумовно, особисте життя Липинського, власне його спочатку нерозділене кохання з полькою Казимирою, яка вважала його зрадником свого народу (адже Липинський походив з родини польської шляхти, але за своїм вибором був українцем). Історія непростого кохання Липинського демонструє в ширшому масштабі те, що він не почувався комфортно як поляк, але не прийняв його до кінця й український народ. Усе життя його мучили моральні, душевні терзання. Відчував, що його не розуміють, а його погляди відкидають. З кожним роком він щораз більше ховався у свою мушлю і відгороджувався від світу. Щось схоже відбувається і з героїнею, одержимою постаттю Липинського. Вона також перебуває у певній психологічній хворобі, яка прогресує і не дає їй можливості вийти поза межі власної квартири. Її психіка наче перебуває у своєрідній пастці, яку вона боїться розірвати, але водночас дуже прагне це зробити.
Обоє – і героїня, і Липинський майже усе життя перебувають у якомусь внутрішньому конфлікті з самим собою і світом. Вони багато думають, аналізують, пишуть, кожен по-своєму намагається якось змінити своє життя й оточення. Липинський помер, багато його сучасників забули про нього ще за його життя, а багато теперішніх людей про нього навіть не чули. Але він був.
Дуже символічно героїня Т. Малярчук робить свою першу велику вилазку з дому (до цього, через силу долала тільки невеликі відстані до крамниці) саме для того, щоб побачити місце, де Липинський колись жив. Таким чином, кимось забутий, кимось незрозумілий політичний діяч став своєрідним рятунком для героїні. Вона поборола не лише його забуття, а й своє. Його життя в такий спосіб доповнило її і звільнило від певних страхів.
Нічого в житті не буває випадково, промовляє нам книжка Т. Малярчук, ніщо не відбувається просто так, історію варто знати, пам’ятати, у ній багато запитань, але ще більше відповідей.
Хотілось би зазначити, що, на мій погляд, такі твори, як «Забуття», роблять значно більше користі для української історії, для її розуміння сучасним поколінням, ніж сухі історичні праці, монографії, наукові статті чи марудні лекції. Замало знати історію, треба її збагнути, зрозуміти, пропустити крізь себе і зуміти зробити її доступною для інших.
Т. Малярчук «оживила» частину нашої історії, вона надала їй людські обличчя, при чому їй вдалося це зробити без притаманної нам, українцям, пафосної героїзації та ідеалізації. «Забуття» – це роман про постать, історію, любов і правду, яка в кожного своя, але вона є. Врешті, це книжка про саме життя, яке минає, а чи пам’ятати його, чи забути, це вже залежить лише від нас. ■
Книжку можна придбати в мережі книгарень «Є» в Україні, а також віртуально за посиланнями: http://book-ye.com.ua/shop/product_14517.html.
