Богдан Гук ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №27, 2016-07-03
З циклу: Римо-католицькі пошуки Лемківщини (1)
Римо-католицький костел на Лемківщині не має за собою сильної історичної присутності. Це різко відрізняє його від панівного становища в сусідній Малопольщі. Скупість історичних фактів і документів підтверджена сучасним краєвидом: на Лемківщині переважають церкви. Можливості асоціювати цей реґіон з костелами – нема. Правда, не в одному селі костели збудовано після 1947 р., але це здебільш – архітектурні страхіття, як-от у Ставиші чи Репеді.
Костелові потрібна нова/«стара» традиція. Цьому завдячуємо процес перетворювання церковної спадщини в костельну. Ось приклад з Береста біля Криниці. До цієї церкви (костелу?) з церкви в Ізбах 1956 р. римо-католицький священик переніс ікону Покрови Пресвятої Богородиці. Не переніс інших ікон, а лише цю одну: ймовірно, більше від її первісного змісту було важливе те, що 1771 р. перед нею молився командир польських конфедератів Казимеж Пуласький. Не мав іншого виходу, бо ні одного костелу поблизу не було.
У притворі церкви в Бересті можна прочитати «Informację o obrazie Matki Bożej Pokrоwnej», тобто міні-виклад того, як ікона стала римо-католицьким «образом» (обійшлося без спеціального освячування заново, якого зазнала ікона з церкви в Лопінці на Бойківщині, яку перемиський латинський владика «переосвятив» на «obraz Matki Boskiej Pięknej Miłości»).
В інформації привертає увагу брак ідентифікації культурної території і традиції ікони Покрови. Незнаному авторові тексту (може, ксьондз-привласнювач Францишек Іґнась) вистачила загальна згадка про те, що «образ» виводиться з «руського живопису ХІІ ст.». Також особи під омофором – це для нього якийсь «люд», а не русини/руснаки чи «люди руської віри». В іншому місці він назвав територію Ізб, Береста й усієї околиці «Новосанчівщиною», тобто частиною Польщі, та підготував читача до думки, що ці люди – римські католики. До речі, на сторінці з назвою «населення» автор констатував: «Берест спершу заселила волоська людність. Згодом місцева людність змішалася з польською, словацькою і руською». Святиню у віддалених Ізбах автор назвав «церквою», але близьку для католицького читача церкву в Бересті – «костелом».
Визнання ікони «образом» відбулося на високому рівні: в урочистості взяв участь латинський владика Кароль Пенкаля з Тарнова. Останнє речення підсумовує процес: «образ» почитають у Бересті та околиці. Якби він не зазнав «чудесного» перетворення з ікони в «образ», цей культ не був би можливий.
Конфедерати стали в Бересті іншими, ніж ті, закріплені в русинській традиції Ізб та околиці. На інформаційній дошці перед церквою («костелом») вони представлені як добрі дисципліновані вояки, варті туристичного маршруту. Автори, а це повітові туристичні організації, зневажили місцеву історію і пристосували злочинних конфедератів до історії, центром якої є Акція «Вісла». Ключ до цієї маніпуляції такий самий, як у комуністичну добу: події перед 1947 р. мають пасувати до подій після 1947 р. Адже важко погодитися на абсурд і парадокси після 1947 р., якщо руснаки не будуть волохами, які прийшли до Польщі.
В інформаційній сфері церков у Бересті наявні такі елементи процесу викрадення і привласнення (культурної трансформації) православних/греко-католицьких святощів: заміна Русі-Лемківщини Новосанчівщиною (етнографічною Польщею), нав’язання культу польських збройних сил, заміна слова «ікона» словом «образ», а церкву названо «костелом». Кінцевим результатом є заміна руського населення цієї частини карпатської Русі польським населенням, що встановлює гармонію між станом перед та після депортації 1947 р. Отож на своєму полі римо-католицька парафія в Бересті донині відіграє роль вірного спадкоємця комуністичної військової Операції «Вісла». ■
